"Життя змінюється від того, наскільки більше докладаєш зусиль"

Прем'єру чотирисерійного серіалу "Хазяїн" за мотивами п'єси Івана Карпенка-Карого показали на онлайн-платформі "Київстар ТБ". Події перенесли в наш час. Розгортаються в селі Білогір'я на Полтавщині.

Головний герой – власник аграрного холдингу Терентій Пузир. Вважає себе хазяїном краю. Маніпулює, залякує та підкуповує людей, бо прагне зберегти свій вплив і примножити статки. Не помічає, що оточив себе такими ж безпринципними особами, як і сам.

Про стрічку розповідає авторка ідеї, співавторка сценарію та креативна продюсерка Валентина Руденко

 

Чому обрали саме п'єсу "Хазяїн" і перенесли події в наші дні?

– Іван Карпенко-Карий – не просто добрий український автор, а серйозний драматург європейського рівня. Усі його твори – якісні та лаконічні. На жаль, їх майже не ставлять. Мало про нього згадуємо, як і про всю українську класику.

Мені здалося, що на часі зробити серіал, в якому був би живий відблиск Івана Карповича, його прямі цитати й персонажі, занурені в сьогодення.

Переносити класику в сучасність – прекрасний метод зберегти і реконструювати події, описані понад 120 років тому.

"Хазяїн" – найцікавіша п'єса Карпенка-Карого, хоча й недописана. Її вибір для екранізації був зумовлений передусім центральним персонажем. Люблю неоднозначних, багатогранних героїв. Терентій Пузир – не плоский образ. Зітканий із протиріч. Але кожен клаптик його постаті, характеру й долі зроблений Іваном Карповичем із любов'ю. У чомусь смішний, у чомусь викликає жаль. За всієї своєї брутальності щемливий та самотній. І з людьми, може, непогано поводився б, якби йому більше йшли назустріч. Ми надто часто кидаємося в суперечки. Це здається легшим, ніж домовитися. Якби вміли, наскільки менше було б конфліктів – великих світових і маленьких особистісних.

Наскільки телеверсія Пузира відрізняється від оригінального образу?

– Мотивувало те, що в сучасного героя на всі ті самі речі буде інший погляд. Сьогодні життя готує виклики іншого штибу, ніж на початку минулого століття. Притому основа образу подібна. Бо людське залишається людським, воно не міняється та століттями існує: якийсь сентимент, брутальність та інші елементи характеру, які зберігаються в будь-якого персонажа ще з часів грецької трагедії.

Наш Пузир відрізняється передусім різноплановістю. І добрий, і злий. І агресивний, і беззахисний. Ми посилили всі ці його риси, через те що людина не може бути поганою чи хорошою. У кожної є різні прояви характеру та етапи шляху, на яких вона поводитиметься по-різному.

Важливо, що Карпенко-Карий вважав свій образ сатиричним, бо не любив таких великих підприємців, як Ханенки, Харитоненки й Терещенки. Був із ними в добрих стосунках. Проте вважав, що вони глитаї. Я не буду сперечатися, бо Іван Карпович – усе-таки класик. Але сатири ці люди точно не заслуговували.

Карпенко-Карий описував перехідний етап в історії України та становлення нової верстви великих господарів. Які нинішні явища вам важливо було відобразити на екрані?

– Моя ідея була в тому, що персонаж Пузира залишається актуальним. Роки йдуть, минають століття, а людські цінності – незмінні: любов, родина, діти, здоров'я. Сімейна тема в Карпенка-Карого описана пунктирно, а ми зупинилися на ній більш вмотивовано. Зокрема, Пузир переживає за майбутнє дочки. Йому хочеться, щоб зять перехопив усі його бізнес-здобутки, але водночас щоб Соня була щаслива.

Також наш персонаж не хоче розлучатися з дружиною, коли вона від нього йде, бо скривдив. Він прагне бути щасливим із нею та своєю дитиною. Заробляє, щоб родина жила добре. Віддається роботі й любить свою землю.

Але в Пузира здебільшого не надто чесний спосіб заробітку. Попри чесноти, він також принижує, свариться, відбирає. Проблема ще й у тому, що ми, українці, часто підкорюємося. Приймаємо схему, яку нам пропонує життя. Колись це називалося патерналізмом – словом, характерним для радянської доби. У нас досі залишилися ці риси. Навіть у молодих. "А от хай краще буде хазяїн. Хай керує моєю землею, яку я здав йому в оренду. Хай несе відповідальність, а мені раз на рік платить".

Окрім опису життя Терентія Пузира та його оточення, також пропонуємо глядачам замислитися про те, що земля дається кожному українцю, для того щоб він отримав цю свободу. Мав можливість обирати, хто буде її хазяїном. Може, він буде орати сам, може, здасть в оренду. Але головне, щоб його не обдирали, щоб у нього не крали та платили, скільки треба. І це питання вибору вільної людини. Через це в мене також є питання до людської стіни, яка стоїть навпроти Пузира. Чого ви погоджуєтеся так запросто бути рабами?

У нас є персонаж Іван Зозуля, який працює з ранку до вечора, але має небагато ґрунту. Каже землякам: "Давайте мені паї. Я у вас буду брати в оренду і більше платитиму". Його запитують: "Так у тебе якісь 100 гектарів. Із чого ти нам платитимеш і де ми в тебе працюватимемо?" А він відповідає: "Давайте це перетерпимо, але далі будемо самі хазяями й управлятимемо цим життям".

Іван Зозуля одного віку з Пузирем, але прогресивніший, хоче чесно працювати в нових реаліях. Чому вони антиподи?

– Майбутнє за такими, як Зозуля. Але Пузира я теж не скидала б із рахунків. Просто він має почати жити інакше. Усвідомлювати й нести відповідальність. А він накосячив чимало. І за це теж настає колись час розраховуватися. Наприклад, довірився й поставив усе на свого помічника Феногена, якого тягне в голови ОТГ, бо хоче мати при владі ставленика. Але Феноген – це не той, на кого можна покластися. Коли Пузиреві стало зле, помічник через нього переступив у прямому сенсі. Вхопив сумку з грошима й побіг.

Зозуля живе за принципом: сьогодні обробляю 15 гектарів, завтра в мене 20, післязавтра 30. Я багато працюю, але й моє життя змінюється від того, наскільки більше я можу докласти зусиль". А Пузир звик діяти інакше. Десь домовився, з кимось потоваришував, когось корупціонував. Це історія двох різних людей, характерів і способів життя.

Представники молодого покоління Соня та її коханий Михайло Калинович теж репрезентують майбутнє?

– Це молодь нової формації. Соня вчилася на Заході й вихована в інших цінностях і принципах ставлення до приватної власності. Вона сучасна й просунута. Калинович теж побував на Заході на стажуванні. Він еколог і директор лісопарку. Хоче, щоб довкілля і все те, що нам залишили пращури – поля, ліси, річки, – ми так само зберегли. Але це не значить, що покласти в кишеню, як, наприклад, Пузир хоче віджати 50 гектарів заповідного лісу.

Соня і Калинович – люди іншого крою, поглядів. Пузира це дратує. Він усе-таки вважає себе хазяїном життя, а тут якась малеча під ногами плутається і щось розказує.

Ми тепер теж потерпаємо у війні, бо Росія вирішила, що може поводитися, як їй заманеться. Бо більша й сильніша. А ми хочемо поламати ці правила. І робимо це усією країною. Перемагає не кількість зброї, а дух. Нині це побачив увесь світ.

У вас були, як свого часу в Карпенка-Карого, конкретні прообрази сучасного Пузира?

– Цей серіал – дзеркало, яке ми піднесли до обличчя українського суспільства. А головний герой – збірний образ. Я багато знаю таких людей. В образі Пузира ми поєднали риси сучасних українських великих господарників, але в яких моральний вигляд часто затьмарений вчинками тотальної корупції, агресії та нерозуміння, що поруч люди, які забезпечують його статки. А вирізняють нас саме людські вчинки, а не кількість грошей.

Головні ролі виконали Богдан Бенюк, Ольга Сумська та Віктор Жданов. Як залучили їх у проєкт?

– Богдан Бенюк – мій особливий сентимент. Він великий актор, багато знімається в кіно і працює в театрі. Це його перша велика роль у серіалі. Хотіла, щоб люди його побачили саме на телебаченні, щоб він зайшов у кожну хату із серйозним, монументальним образом. І він хотів зіграти цю роль. Ми швидко зрозуміли, що він робить усе, щоб його персонаж був саме таким, яким ми його написали. Здається, Богдан Михайлович у свого Пузира повірив і полюбив його.

Ольга Сумська – це моя давня любов. Томагавка, яку вона в нас грає, – це інша фарба, ніж те, що зазвичай грає актриса. У неї була прекрасна Роксолана, але давно. І мені хотілося, щоб вона зіграла характерну роль, таку українську жінку, яких у наших селах, СМТ, райцентрах – море. Героїня Сумської на слово бритва. І що не так лежить – вона не переступить, не полінується, підніме, забере і скаже, що воно тут не лежало. Проте в неї душа болить за українську землю. Воює з Пузирем теж. Вважає неправильним, що він до такої міри закріпачив усіх, що люди не бачать варіантів для себе, окрім, як йому віддавати землю. Поводиться, як фараон.

Віктор Жданов – блискучий актор. Ми зробили з ним одну пробу – і стало зрозуміло, що це Зозуля.

З режисером Тарасом Ткаченком ми робимо вже третій проєкт. Це удача – мати людину, з якою в тебе творчий тандем.

У творі один із персонажів – економ Зеленський. Ви цього образу не додали, бо не хотіли паралелей із президентом?

– Президент – це символ української державності. Його прізвище – вже частина нашої історії, тож не треба з цим гратися. Якби це був великий персонаж, який би рухав сюжетні лінії, то може, ми якось вчинили б у інший спосіб. А оскільки він виникав у Карпенка-Карого в одній чи двох сценах, то ми вирішили не вводити цього персонажа.

Коли саме відбувається дія серіалу?

– Це 2021 рік. Контекст відчутний передусім через те, що вже впроваджена децентралізація і йдеться про вибори голови ОТГ, а також обговорюється земельна реформа.

Чи відчувається в серіалі відлуння війни на Донбасі?

– Так, у першій серії вже йдеться про це. Сільський голова Золотницький просить головного героя профінансувати будівництво пам'ятника Сковороді. Пузир відповідає: "Нащо мені Сковорода? Хіба що млинці жарити". А той каже: "Ти оце ржеш тут над оцим усім, а от на Донбасі теж ржали – строїли стадіони, будували всякі нічні клуби – подивися, чим діло закінчилося". Такі паралелі нам здавалися важливими.

На яку реакцію глядачів очікуєте?

– Реакція аудиторії – це рейтинги. Покажуть нам, чи готовий народ до такого матеріалу, чи ні. Першу серію демонстрували минулого місяця на кінофестивалі "Миколайчук OPEN" у Чернівцях. Приймали тепло.

Усі серії "Хазяїна" вийшли на "Київстар ТБ". У компанії заявляють, що задоволені, що долучилися до виробництва й отримали добрий продукт. Через війну не можемо показати на телеканалі "1+1", на замовлення якого робився. Але вийде після нашої перемоги.

Валентина РУДЕНКО

Сценаристка, режисерка, продюсерка

Народилася в місті Прилуки на Чернігівщині.

Має диплом театрознавця Київського університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Закінчила Вищі курси сценаристів і режисерів Держкіно СРСР у Москві.

1992-го отримала запрошення від німецької компанії ZDF для виробництва документального авторського фільму "Гагарін, я вас любила". Це був перший міжнародний творчий контракт, підписаний кінематографістами незалежної України. Авторська стрічка "Мулен Руж" вийшла 1994-го. Викладала в університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. 1995-го разом з Олександром Роднянським створювала телеканал "1+1". Одна з авторів бренду та його ідейного наповнення, була керівником PR-супроводу каналу, авторкою і ведучою програм "Глухоманія" та "Своє кіно".

Працювала заступником голови Адміністрації президента, директором програм Інституту Віктора Ющенка. З 2005-го й донині – радник третього президента України.

Викладає в Дипломатичній академії при Міністерстві закордонних справ України.

Авторка серіалів "Мама", "Мама-2" та "Хазяїн".

Про особисте життя не розповідає.

Живе в Києві

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×