четвер, 10 квітня 2014 12:57

Життя героїв Стефаника нічим не легше од смерті

Автор: фото надане прес-службою театру імені Івана Франка
  Актори столичного Театру імені Франка співають у постановці Дмитра Богомазова Morituri te salutant за новелами Василя Стефаника. Герої босі, але у святковому одязі. Носять його навіть у будні, щоб уберегти. У новелі ”У нас все свято” пани ходять по хатах і забирають у селян найкраще вбрання
Актори столичного Театру імені Франка співають у постановці Дмитра Богомазова Morituri te salutant за новелами Василя Стефаника. Герої босі, але у святковому одязі. Носять його навіть у будні, щоб уберегти. У новелі ”У нас все свято” пани ходять по хатах і забирають у селян найкраще вбрання

Виставу випустили рік тому, але серед пуб­ліки вона досі має ажіотажний попит. А деякі критики вважають її, можливо, найкращою з постановок режисера. Їй пророкують "Київську пектораль" одразу в кількох номінаціях – при тім, що за попередній рік серед 75 столичних прем"єр є ще кілька помітних новинок. Одначе експерти згадують спершу про Morituri te salutant, а вже потім про все інше.


Вистава є інсценізацією дев"яти новел Василя Стефаника. Назва в перекладі з латини означає – "Ті, що йдуть на смерть, вітають тебе". Підзаголовок – явно іронічний: "У нас усе свято". Проза Стефаника – жорстока, позбавлена найменших сентиментів. Життя його героїв нічим не легше од смерті. Одначе ці люди вміють жити без страху й умирати без розпачу. Через те сам автор вважав свої новели веселими. Легко повірити в ці слова, коли їх говорить Стефаник. Але коли опиняєшся наодинці з його прозою, це здається неможливим. Так само важко уявити, як із цього зробити веселе видовище чи хоча б трагікомедію. А Богомазов зумів зробити саме це.
І досягнув мети просто: у нього всі персонажі вистави зовсім негероїчні. А ­навіть смішні, недолугі й недорікуваті, ­зворушливо-потішні, мов діти, що граються у війну й однаково готові когось убити чи самим умерти. Але при тім і вони, і ми знаємо, що то не гра.


Серед них тільки один персонаж – не смішний, але про нього згодом.


Цікаво, що коли вистава тільки побачила світ, вона здавалася лише дуже вдалим мистецьким експериментом, сміливою забавкою майстра. Це був ніби виклик одного талановитого чоловіка іншому. Мовляв, пане Стефанику, ви справді геній, вас неможливо поставити на сцені, але я, Богомазов, спробую!
Спроба виявилась художньо бездоганною. І без жодних натяків "на злобу дня". Якщо ця вистава в перші місяці після прем"єри й говорила щось про нашу дійсність – то хіба лиш про дійсність, приховану під сонною поверхнею житейського моря.


Але на початку нинішньої зими все змінилось. Дійсність вийшла з берегів, і вистава потрапила в інший контекст. Авторові цих рядків довелося побачити Morituri te salutant знову наприкінці нинішнього січня. І це було неймовірно: у фіналі актори разом із глядачами співали державний гімн і кричали "Героям слава!", хоч за два місяці перед тим це неможливо було уявити. Вистава ніби розгерметизувалася, і все, що відбувається на сцені, нагадує про те, що діється на Майдані за кількасот метрів звідси. Тепер тут все – "про це", і галицька говірка, і згадка про січового стрільця, готового вмерти за свою землю, за її невеликий шматок, що вміщається на лезі шаблі.


Дивовижно, що персонажі не стали "героїчними", вони лишилися зворушливими й часом навіть смішними. Так, поміж них один – не смішний. Це той старий чоловік, чиї двоє синів, січових стрільців, загинули в бою за Україну. Того чоловіка зіграв актор Василь Баша. Він грає так само сильно й проникливо, як і на прем"єрі, але тепер нам важче заплакати так, як плакалось тоді – чистими сльозами високого мистецтва. Бо тепер це – надто "про Майдан".

Дмитро БОГОМАЗОВ

Народився 14 лютого 1964 року в Свердловську, ­Росія, в сім"ї вихідців з України. Змалку мав проблеми зі здоров"ям, і лікарі порадили батькам: це минеться, якщо повернутися на батьківщину. Так Дмитро опинився в Києві, де закінчив факультет режисури Театрального інституту, курс Едуарда Митницького. Дебютував на сцені столичного Театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра ще студентом. Його вистава "Чарівниця" за Карпенком-Карим отримала 1993 року "Київську пектораль". Надалі Богомазова нагороджували цією премією ще двічі.


10 років очолював створений ним театр "Вільна сцена".


На сьогодні режисер поставив близько 30 вистав у театрах Києва, Черкас, Одеси, Пермі. Лауреат Шевченківської премії 2013 року за постановки "Гамлета" в Одесі та "Гості грядуть опівночі" в Києві. Найближча прем"єра Богомазова – "Веселіє сердечне, або Кепка з карасями" за оповіданнями Юрія Коваля – відбудеться в Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра 27 лютого.


Дружина, Олена Богомазова, театрознавець, завідує літчастиною Театру на Лівому березі. Син Петро Богомазов, 25 років, за освітою художник-графік, працює також як сценограф

Зараз ви читаєте новину «Життя героїв Стефаника нічим не легше од смерті». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути