Чому так і не переглянув фільм "Параджанов", розповідає відбірник Каннського кінофестивалю Жоель Шапрон, 53 роки. Восени він відвідав форум Kiev Media Week
– На Каннський кінофестиваль щороку подають близько півтори тисячі фільмів. Щоб устигнути передивитися цей масив, стрічки розподіляють між регіональними програмними відбірниками. Я відповідаю за картини, зняті на території колишнього "соціалістичного блоку" – країни СНД, Балкани, Польща, Угорщина, Словенія, Румунія. Весь цей регіон знімає до 300 фільмів на рік. Це приблизно стільки ж, як одна Франція. У рамках відбору щороку переглядаю до сотні картин.
Років 20 тому роль регіонального відбірника була вирішальною. А зараз – не зовсім, бо стало набагато простіше відправити фільм на фестиваль. Імениті режисери рівня Микити Михалкова чи Еміра Кустуріци подають свої стрічки не через мене, а напряму ключовим відбірникам кінофестивалю. Останніми роками моя робота все більше зводиться до того, щоб знайти фільми, про які ніхто й ніколи раніше не чув у Франції. Їжджу фестивалями, налагоджую контакти з молодими режисерами, читаю відгуки в пресі. Хоч я й не володію усіма слов'янськими мовами, але зміст зрозуміти можу. Найважливішими в галузі кіно все-таки є особисті зв'язки.
Стрічку "Смерть пана Лазареску", з якої почалася "Румунська нова хвиля", ви привезли в Канни?
– Так. Проте у її творців були виходи на авторитетну дистриб'юторську компанію, що також просувала цю картину. Серед моїх головних відкриттів останніх років – російська режисерка Валерія Гай Германіка. Мені довелося боротися за те, щоб її стрічки потрапили на конкурс Канн. У результаті її картина "Усі помруть, а я залишусь" здобула приз. Частково завдяки цьому Валерія змогла зняти ще ряд фільмів.
Цьогоріч жодна стрічка з вашого регіону не потрапила до основного конкурсу Канн. З чим це було пов'язано?
– Не виявилось достойних фільмів. Були також ті, які не встигли закінчити або були готові надто рано й відправились на інші фестивалі. З точки зору продюсера, не має жодного сенсу в тому, щоб заморожувати фільм і чекати півроку початку Каннського кінофестивалю. При цьому ж ніхто не дає гарантій, що стрічка потрапить у конкурс. А продюсеру необхідно розрахуватися з інвесторами. Чекати в такому разі – безглуздо.
Режисер українського фільму "Параджанов" Серж Аведікян розповідав, що в його стрічки були непогані шанси потрапити до конкурсу Канн. Але в останній момент фільм так і не взяли. Ви дивилися цю картину?
– Ні. У мене вдома лежить диск із цією стрічкою, проте я так і не встиг її переглянути. Серж Аведікян зв'язувався напряму з програмним директором самого основного конкурсу. Адже у створенні стрічки приймала участь і французька сторона. Проте всі мені переказували, що стрічка – слабенька.
Створені в копродукції фільми – як "Параджанов" – потрапляють під програму популяризації французького кіно у світі?
– Так, але менше. Наприклад, якщо "Параджанова" відберуть на якийсь кінофестиваль і Серж Аведікян поїде представляти стрічку, то французька сторона заплатить за його квиток. Адже він – француз. А якщо б Олена Фетисова знімала цю стрічку сама, і Аведікян не значився співрежисером, ми б її не підтримували.
Насамперед пропагуємо французькі фільми, зняті нашими режисерами французькою мовою. Далі просуваємо стрічки наших режисерів, але іншими мовами. На останок ідуть фільми, у створенні яких Франція приймала участь як співпродюсер. Наприклад, Люк Бессон зняв у США картину "Малавіта", головну роль в якій грає Роберт Де Ніро. Тож, якщо Бессон поїде представляти цю стрічку, французька сторона заплатить за його квиток. А якщо Де Ніро – ні. Адже присутність Де Ніро нічим не посприяє іміджу французького кіно.
Кілька років тому в основному конкурсі Канн була анімація "Шрек", що багатьом здалося дивним. Чи правда, що на Каннський фестиваль впливають американські продюсери?
– "Шрек" потрапив до основного конкурсу через те, що директор Каннського кінофестивалю цього захотів. І йому нелегко було вмовити американських продюсерів. Для українських чи російських фільмів Канни – це велике досягнення. А для американських – навпаки. Продюсери зі США хочуть зібрати гроші. І якщо після прем'єри в Каннах буде погана критика – для них це, як кінець світу. Через ті самі причини бояться брати участь у Каннському фестивалі і французькі картини.
1 
1
Коментарі