"Втратила на війні все – майно й родину. І водночас здобула сенс життя"

Переможців Національної премії імені Тараса Шевченка оголосили 9 березня. Отримають по 397 тисяч гривень.

– Як годиться, в день народження Кобзаря ми назвали цьогорічних лауреатів, – каже голова комітету Шевченківської премії, журналіст Юрій Макаров, 66 років. – Хтось скаже: невчасно, я наполягаю: вчасно. Дня народження пророка не пересувають на догоду нелюдам. Національної культури не закреслюють, коли по ній стріляють "калібрами" й "градами". Її, навпаки, додають до тривожної валізки як необхідний боєприпас, що живить нас енергією та вірою. Тарасові Григоровичу вдалося диво: він один-єдиний переформатував націю. Таке рідко, але трапляється, коли один культурний герой перепрошиває покоління за поколінням цілу спільноту, цілий народ аж до моменту, коли весь народ стає героєм. Оце зараз ми і спостерігаємо на власні очі. Нинішні лауреати доводять, що наша культура просунута, європейська, ціннісна й надзвичайно талановита. Нам є що захищати.

Юрій Макаров розповідає, кого 2022 року відзначили найвищою в Україні державною нагородою за внесок у розвиток культури й мистецтва

 

ЛІТЕРАТУРА

Тамара ГОРІХА ЗЕРНЯ, 46 років. Роман "Доця"

– Художниця втрачає сім'ю, дім і роботу під час окупації Донецька 2014 року. Стає свідком переходу від мирного до воєнного життя. Знаходить опору у волонтерстві. Починає допомагати українській армії, підтримує та рятує бійців і біженців. Водночас збирає довкола себе осередок руху опору. Як визнання від військових отримує позивний "Доця", за сюжетом.

Роман 2019-го отримав відзнаку "Книга року ВВС", і це про війну. Про війну очима жінки вже була й проза, й нонфікшн – і часами виняткової якості. Можна згадати лауреатку 2020-го, воєнну кореспондентку Євгенію Подобну з непересічною "Дівчата зрізають коси", що містить спогади 25 жінок, які воювали на Донбасі у складі Збройних сил і добровольчих підрозділів у 2014–2018 роках як стрільці, кулеметниці, медики, мінометниці та снайперки. Але саме тут авторка знайшла навдивовижу правильну інтонацію, водночас відсторонену й занурену. Героїня, жителька Донбасу, імені якої ми не знаємо, втрачає на війні все – звичне життя, майно, родину. І водночас здобуває себе, свою особистість і сенс життя. Здавалося б, ефектом "відсторонення" чи "відчуження" вже важко когось здивувати. Тамарі Горіха Зерня це вдалося.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО

Григорій ГРАБОВИЧ, 78 років. Цикл статей "Переосмислюючи Павла Тичину – переосмислюючи український модернізм"

– Цикл охоплює три статті, опубліковані у п'яти числах журналу "Критика" впродовж 2018–2020 років. Прочитує спадщину Тичини в аспекті проблем, пов'язаних із переосмисленням національної історії, культурної пам'яті, літературного канону та українського модернізму. Наголошує на експериментальному характері творчості й ув'язує її із символізмом, футуризмом та іншими авангардними течіями. Ставить поета в один ряд із такими постатями світового модернізму, як Франц Кафка та Джеймс Джойс.

Грабович увірвався в українську гуманітаристику зі своїх гарвардських висот синхронно з Незалежністю, коли опублікував скандальну працю "Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка". Скандальною вона була не через свою якість, навпаки. А через той прийом, що їй влаштували вітчизняні літературо­знавці й літератори. Бо їм не сподобалися сучасні методи дослідження в галузі, де вони панували. До аналізу Павла Тичини дослідник підійшов із таким самим інструментарієм – і знову змусив переглянути застиглі уявлення про цю трагічну постать.

ЖУРНАЛІСТИКА, ПУБЛІЦИСТИКА

Микола РЯБЧУК, 68 років. Книга "Лексикон націоналіста та інші есеї"

– Зібрані тексти написані протягом 20 років. Присвячені політичному й культурному контексту України та її геополітичному довкіллю. Об'єднані темами солідарності, ідентичності та пам'яті. Автор аналізує українські Майдани, розглядає кризу української еліти та ідентичності українців за національністю або громадянством, деталізує колоніальні практики та імперську домінацію, зокрема радянську залізну завісу у сфері літератури.

Есеїстика – загалом не український жанр. У нас лічені письменники в ньому працюють, а успішно – ще менше. Рябчук – класичний західного зразка ліберал і водночас давній радянський дисидент, точніше, інтелектуал, якого совок намагався записати в дисиденти. Національна ідентичність, національність, нація, націоналізм – це ті виклики, з якими він має справу як "перекладач" із нашої провінційно-повітової мови на мову сучасної західної антропології. Рябчук успішно їх долає, здобувши репутацію мислителя європейського масштабу.

ВІЗУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

Тіберій СІЛЬВАШІ, 74 роки. Інсталяція "Крила"

– Монументальні живописні об'єкти завдяки мерехтливості та світловіддачі золотої фарби стали центральним елементом експозиційного простору виставкового проєкту Павла Гудімова у львівській Галереї Возницького. Зображують гігантські золоті крила, які підвісив на мотузки ангел.

Коли йдеться про сучасне мистецтво, завжди для невтаємниченого не зрозуміло, чому ось цей "об'єкт" вартий найвищої оцінки, а ось той, нібито такий самий мінімалістичний і абстрактний, ні? Діалог сучасного мистецтва з класикою в одному виставковому просторі – річ, здавалося б, безпрограшна. Але насправді ризикована та складна. Одиниці витримують таке поєднання. Здебільшого сучасний митець, сам собою чудовий, досвідчений і заслужений, опиняється в незручному становищі автора, "якого сюди не просили". Артефакт Сільваші самим своїм сусідством змусив переосмислити купу шедеврів – від скульптур Пінзеля до гравюр Дюрера – потужно вписавши їх у контекст модерності.

Микита КАДАН, 39 років. Персональна виставка "Камінь б'є камінь"

– Проєкт рефлексує на теми української історії, політичного насильства, національного історичного спадку, авангарду та радянської утопії. Містить роздуми про стосунки українців із власним минулим, як його постійно переписують і перевинаходять.

Ще один із нечисленних митців, які не просто епатують, а й водночас вражають своєю майстерністю. Кадан, який часами дратує своєю лівизною, працює в надскладних техніках і робить це віртуозно. Можливо, тому його висловлювання значно досконаліші й об'ємніші, ніж те, що вичерпувалося б художнім жестом, декларацією в дусі "що хотів сказати автор своїм твором". Він просто рефлектує щодо історії України останнього століття, йдучи, як може здатися, всупереч Закону про дерадянізацію й отримуючи значно потужніший і переконливіший результат, ніж просте засудження.

ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

Тамара Трунова, 39 років, Наталка Ворожбит, 46 років, Юрій Ларіонов, 51 рік, Андрій Ісаєнко, 35 років, Валерія Ходос, 35 років, вистава "Погані дороги" Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра

– Шість розповідей про жінок на лінії розмежування на Донбасі. Журналістка закохалася в кіборга і їздить за ним на фронт, але в того є дружина і коханки на кожному блокпосту. Лікарка везе пошматоване тіло вбитого командира, який був її коханцем. Восьмикласниця закохується у військовослужбовця. П'яний директор школи помічає свою неповнолітню ученицю в одному з бліндажів біля пропускного пункту. Подружжя селян вимагає в жінки, яка збила автомобілем їхню курку, непомірну грошову компенсацію. Бойовик ДНР бере в полон журналістку, знущається з неї, за сюжетом. В основі постановки – історії військових і цивільних, почуті у прифронтовій зоні.

Виставу висували на премію вдруге. Торік на неї ж претендувала власна екранізація авторки Наталки Ворожбит своєї п'єси. Безжальна історія не лише про Донбас, а про Донбас як частину нас усіх. Потужний текст п'єси знайшов гідне втілення на сцені, піднімаючись над конкретним людським брудом у мізках, звичках і стосунках, що безпосередньо описується, на епічний рівень узагальнення.

КІНОМИСТЕЦТВО

Катерина ГОРНОСТАЙ, 33 роки. Повнометражний ігровий фільм "Стоп-земля"

– 16-річна Маша вчиться в 11-му класі київської школи. Готується до іспитів, ділиться з батьками страхом не вступити в університет, свариться з молодшим братом. Замкнута, почувається відсторонено в колективі. Впевнена в собі тільки поруч із двома найкращими друзями. Переписується з анонімним шанувальником у соц­мережах. Закохується в однокласника. Що ближче випускний, то важливіше їй освідчитися, за сюжетом.

Це дивовижно чиста розповідь не так про реального сучасного українського підлітка, як своєрідна умовність, перепрошую, пастораль про нашого тінейджера у сферичному вакуумі. Такого, якими ми насправді хотіли би бачити наших дітей у нашому ідеальному майбутньому. Факт, що війна вносить у це майбутнє свої корективи, не робить цієї перспективи менш бажаною та привабливою, радше навпаки.

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

Не присудили

– Як годиться, вкотре шалений ґвалт піднявся навколо неприсудження цьогорічної премії в номінації "Музичне мистецтво" – у супроводі вже звичних звинувачень колективу комітету в корумпованості, непрофесіоналізмі й роботі на ворога. На моє переконання, обидва фіналісти – і альбом Madrigals композитора Олега Шпудейка (змішує електронні технології та традиції поліфонічної музики Середньовіччя й Ренесансу. Під час запису створили алгоритми формування звуку з використанням модульного синтезатора. Отриманий матеріал поєднали з живими імпровізаціями музикантів, які виконували їх на інструментах старовинного типу – барочному альті, гобої та лютні. – Країна), і концерт "Ковчег" диригентки Оксани Линів та продюсерки Ярини Винницької з командою (охоплює 10 століть української музики у виконанні симфонічного оркестру. Містить понад 30 шедеврів музичної спадщини – від архаїчних колядок і класичних творів до сучасних експериментів. Зокрема, пісні ритуального циклу, розспів Києво-Печерської лаври, ірмоси Почаївського Богогласника, роботи Бортнянського, Лисенка, Барвінського, Скорика, Сильвестрова, "ДахиБрахи". – Країна) прикрасили би список лауреатів. Але голоси членів комітету розподілилися навпіл, і набрати абсолютну більшість не вдавалося ніяк – так прописана процедура. А підганяти чесний процес під бажаний результат я особисто не вважав за можливе. І тепер не шкодую.

Микола Рябчук описує, що таке націоналізм сьогодні

– "Доця" – воєнний роман. Розповідає про організаторку підпільної групи спротиву в Донецьку в перші місяці російської агресії, – говорить літературознавець, член комітету Шевченківської премії Остап Сливинський, 43 роки. – Гучний дебют письменниці й волонтерки Тамари Горіха Зерня з'явився дуже вчасно. Змальовує досвід людини, яка не просто приїхала на фронт з іншої місцевості, а впродовж довгого часу пов'язана з Донбасом. Авторка показує еволюцію міста й людини в ньому. Як Донецьк в історії та біографіях жителів змінювався і врешті дійшов до того драматичного етапу, коли опинився під окупацією й здеградував. У творі ставить запитання: що ми собі надумуємо в наших історіях, а що справді з нами сталося? Зокрема, у складних обставинах, де часто непросто ввімкнути фільтр критичної свідомості. Книжка має цікаву форму – балансує між художністю та автобіографічністю.

Автора "Лексикону націоналіста та інших есеїв" знаємо як хорошого аналітика сучасних українських реалій – соціальних і політичних. Назва іронічна. Публіцист Микола Рябчук аж ніяк не є правим ідеологом. Йому не йдеться про те, щоб якусь ідеологію просувати. А щоб зробити розтин сучасних українських ідеологій. Наприклад, що означають сучасний націоналізм і космополітизм. Як маємо будувати свою ідентичність спільноти сьогодні. І чи можлива українська політична нація.

Цикл статей Григорія Грабовича "Переосмислюючи Павла Тичину – переосмислюючи український модернізм" є важливим кроком уперед у тичинознавстві. Літературознавець упродовж десятиліть вкладає історію вітчизняної літератури в контекст гуманітарних тенденцій світу. Застосовує найактуальнішу методологію, наприклад американську. Показує, що наше письменство навіть в обставинах умовної ізоляції за радянських часів розвивалося більш-менш синхронно зі світом.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×