Чому процвітає співоче графоманство
– Хтось влучно сказав: "У мого батька було 20 вінілів на полиці, з яких можна було про нього сказати все. Зараз я маю 10 гігабайтів емпетринок (записів у форматі mp3. – "Країна") – і що про мене то вам скаже?" Більше того, 10 гігабайтів – і нема що слухати.
За останні 20 років технології звукобудування і звукозапису стали доступнішими і дешевшими. Зараз приблизно що 5 хвилин у світі з'являється один професійний mp3-запис. Це щодоби 288, а протягом року – понад 100 тисяч пісень. За одне життя не переслухати. Та й за теорією математичної ймовірності збіги точно будуть, тобто твориться завідомо одноманітний продукт.
Ремесло артиста уявляють легким хлібом
Усі хочуть бути звіздами. Бо зірка – поющая вона чи трясущая – добре заробляє і загалом – легкий це хліб. Червоні доріжки, лімузини, довгоногі дівчата – на ці спокуси легко ведуться. У 10 років я хотів бути пожежником. Хто зараз із молоді таке скаже? Ніхто не хоче бути хірургом чи сантехніком, який так зробить труби, що вони 100 років стоятимуть. А де це культивується? Часто прошу назвати п'ятьох україномовних співаків. Називають десяток. А потім – п'ятьох хірургів. Називають завжди Амосова. Не заперечую його заслуг, але відомий став завдяки телевізору. Зробити відкриття сьогодні не достатньо, треба, щоб розказали по "зомбоящику".
Людина із "зомбоящика" дорівнює Богу. Тому молодь має схиблене розуміння ремесла артиста. Не знає, що таке перелітати 10 тисяч кілометрів за добу і срати на висоті 10 тисяч метрів у літачку. Чи ввечері граєш, уночі твоє тіло садять у бус, перевозять, завтра знову граєш – і так 25 днів поспіль у турі. Гостинниця (готель. – "Країна"), сніданок, у клубі налаштування, виступ, на вечері ти вже мертвий, душ, четверта ранку, сніданок, бус. Цих реалій життя артиста не показують. Не розповідають, хто сколовся, скурвився, спився від депресії. Якщо хтось не витримав – як Курт Кобейн – все, легенду з нього зробили, заробили гроші на трупі.
Найвідомішими стають не найкращі
Чому зараз популярні дискотеки 1990-х? Пересічна думка – люди, яким минуло 40, молодість свою згадують. Але на ці "дикотеки" приходить і покоління до 20. Вони на цьому не росли, та все одно підхоплюють. Ті забійники 1980–1990-х були бездоганно зроблені, такі творчі і з запасом міцності, що сьогодні навіть західний шоу-бізнес неспроможний створити краще. Це тому, що тоді всі видавничі компанії керувалися простим і досконалим правилом: найкращих робити найвідомішими. Відтак є Sting, Depeche Mode, U2. Тоді музичні видавництва мали в штаті нишпорок, які ходили по генделиках чи незалежних невідомих клубах і вишукували імена. Так знайшли Bono в якомусь задуп'ї, The Cranberries. Тепер зовсім інші формули. Великий видавничий шоу-бізнес живе у ХХІ сторіччі, а хоче заробляти способами ХІХ-го – платівок наклепати й продати. Більше того – навіщо йому вкладати в виконавця купу грошей, коли можна взяти стару пісню, з неї зробити супер-пупер-перемікс, і заробити гроші швидше й без перевитрат.
Концерти відвідують менше
Подивитися концерт у домашньому кінотеатрі зручніше, ніж їхати на виступ. Відчуття присутності забезпечать, навіть ліпше – камера заїде в кожен закуток. Та й публіка переїла – їм тупо нецікаво ходити на концерти, які відбуваються в клубі п'ять днів на тиждень. Я колись стояв у витоках рок-фестивалю "Нівроку" в Тернополі. Таких фестів на Україну було кілька. Ще "Таврійських ігор" і "Перлин сезону" не було. Тільки "Червона рута", "Тарас Бульба" і бардівські. Раніше таку подію чекали цілий рік. А зараз зроби таке дійство з іще кращим світлом-звуком – нікому не цікаво. Колись пальцями клац – і по циганській пошті все місто збиралось на площі. Тепер ліпи афіші, не ліпи – ну, прийдуть півтисячі людей. А тоді приходили зразу 20 тисяч. Для Тернополя то 1/10 населення.
Переспівують переспіване
Готові музичні вироби, завдяки простим шляхам поширення, теж стали загальнодоступними. Процвітає співоче графоманство – кожен клепає пісеньки, а потім ображається, що його музику не розуміють, бо там супер-пупер інді-м'юзік або андеґраунд, і слухач неспроможний осягнути його високу творчість. Хоча насправді це переспівування переспіваного. 99 відсотків тих, хто є співцями, – співці не від Бога. Чи від природи хтось займається ремеслом, дуже просто перевірити. Вивозимо Фому з гурту "Мандри" на безлюдний острів – і подивимося за рік, чи він щось там собі співає. Фома каже, що – звичайно, і я в тому впевнений. А тепер вивозим якісь есемеси, ікс-еси (поп-гурти SMS, XS. – "Країна"). Ні камер, ні телебачення, ні всемережжя (інтернет. – "Країна") – нічого. До них уваги нуль – все, вони не відчувають стимулу щось творити.
Падають гонорари
У світі нарешті нормальні тенденції. Є вже суспільні заміри, поки що в США, – що престижність співочого ремесла падає. Молодь уже не хоче бути рок-зірками, а більше юристами й менеджерами – розпорядниками вищої ланки. Чому падає престижність? Бо впали заробітки. А вони – через хвилю штучно породжених зірок. По-перше, інформаційний простір до цього підштовхував, а по-друге – великі видавництва, що створювали штучно зроблені співаючі одиниці хлопчиків-дівчаток. Дійшли до межі перевиробництва.
Завдяки всемережжю вільний доступ виконавців і слухачів одне до одного пришвидшився. 20 років тому треба було купувати фізичні носії. Зараз не купують і тому падають гонорари – крім кількох десятків виконавців найвищого рівня. Зменшується грошова спонука і музиканти починають самовідсіюватися. Може, й справді – вигідніше йти працювати пожежником, бо в нього стала платня, ніж 325-го рівня виконавцем у клубі, який тисячу евро заробляє за 20 виступів?
Надалі музикантами залишаться тільки ті, хто мають до того природний поклик та дар. У світі вже стільки награно, що людству треба слухати років 100 наперед, аби те все осягнути. Тож нагальної потреби у поповненні світової музикозбірні нема. Буде цілком достатньо, якщо її приріст становитиме 1–2 відсотки. Саме десь такий відсоток гудців і мав би лишитися. Ми теж пройдемо це очищення. Фома як був співаком – так і залишиться. Решту – в пожежники.
2 
1
Коментарі