Відчуття, що перебуваємо на краю прірви, переслідує українців із часу Майдану

16 пісень увійшли до нової акустичної концертної програми "Думи про рок" гурту "Гайдамаки". Музиканти вирушили в тур Польщею. Дадуть там 15 концертів. До виконання програми в Україні повернуться восени. Про найцікавіші композиції розповідає лідер гурту "Гайдамаки" Олександр Ярмола, 52 роки

"Років 200"

Традиційна козацька дума про народну тугу за правами України часів Гетьманщини. Козак тужить, ходить над Дніпром. Викликає долю. Вона відповідає, що з води не вийде, бо нема куди. Вже років двісті під московським караулом.

Зараз нема того караулу, але такі пісні актуальні. Навіть якщо історичний момент минув – він закарбовується назавжди. Залишається як нагадування наступним поколінням. У даному випадку йдеться про потенційного ворога й небезпеку втратити волю.

На сцені нас дев'ятеро. Традиційні шість музикантів грають електричну програму, плюс бандура, сопілки шпилястих кобзарів (випускники Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва з Кагарлицького району на Київщині. – Країна) і цимбали.

В оригіналі "Років 200" виконується а капела або хором. "Душу – Богу, життя – Україні, честь – нікому", – говоримо перед виконанням. На екрані глядачі бачать дерево життя, бо пісню граємо першою з програми. Деревом життя вона й закінчується. Воно – це зв'язок між світами. Коріння – у світі темному, минулому. Стовбур – у сучасності, а гілки – у світі небесному. Дерево пов'язує їх соками, тобто інформацією, що йде знизу доверху, від старійшин – до нащадків.

 

"Прірва"

Друзі з польського шоу-бізнесу запропонували записати спільний альбом. Із цією ­ідеєю носилися два роки, шукали відповідного артиста. Поки нарешті зустрілися з польським письменником Анджеєм Стасюком. Він – автор приблизно тієї генерації, як у нас Юрко Андрухович. Із ним знайшли спільну мову. Ми регулярно граємо в Польщі. Пісня "Прірва" є частиною альбому "Міцкевич-Стасюк-Гайдамаки", який записали на початку 2018-го. Такими культурними проектами поліпшуємо непрості стосунки між державами.

Основою для альбому стала поезія заснов­ника романтизму в польській літературі Адама Міцкевича. "Дорога над прірвою в Чуфут-Кале" – вірш зі збірки "Кримські сонети". Написав її під враженням від двомісячної подорожі півостровом. На диску Стасюк читає оригінал. Ми співаємо переклад Максима Рильського. Пісня свіжа, а музикантам це завжди подобається. У ній дуже широка палітра звучання. Ідеться про те, як мудрий татарин Мірза відмовляє молодого поета дивитися в прірву. Бо вона засмоктує й може потягти за собою. У двох куплетах пояснює, чому треба бути обережним. Коли страх справді сильний і потрібні чималі зусилля для його подолання, діє якась інша, альтернативна страху сила. Вона й тягне людину до споглядання прі­рви – незвідане приваблює.

Відчуття, що перебуваємо на краю, переслідує українців із часу Майдану. Та не можемо відмовити собі в бажанні заглянути по той бік. Тому традиційний посил "Сиди й мовчи, поки тебе не чіпають" уже не працює.

"Стоунер"

Некомерційна композиція, не для радіо. Хороший приклад експериментального етно-року. Написали на одній із репетицій восени торік. Гітарист запропонував рифи, я тут же придумав текст. Перша версія була важкою, схожою на стиль "стоунер" (піджанр рок-музики з повільним ритмом, важким звучанням гітари й басу. – Країна). Така була робоча назва, вирішили її залишити.

Часом пісня народжується від того, що переживаєш у конкретну мить. Часом – у підсвідомості довго чекає на відповідний риф або мелодію. У цьому випадку спрацював другий варіант. Тут є важкий рок, елементи козацької балади, фламенко й балканської музики. Але загалом вийшла гармонійна композиція. Слухач не помітить поєднання культур. Візуально можна уявити як страву, що складається з інгредієнтів різних кухонь світу.

Головного героя у снах переслідує якась сила. Коли починає кричати дика птаха й настає ранок, полишає його до наступної ночі. Думки про неї мучать його, змушують шукати відповіді на ще не поставлені питання. Це глибоке душевне переживання кохання. Хоча видимий його об'єкт відсутній.

 

"Мені здається"

Важка для виконання пісня – і за текстом, і за переживаннями. Раніше ми грали електричні, динамічніші, концерти. Мали пробивати аудиторію швидкими піснями, піднімати, змушувати рухатися. А такі балади на фестивалях сповільняють темпоритм.

У "Мені здається" була класна альбомна версія, але в основну програму вона ніколи не вписувалася. В оригіналі це рок-композиція, де ведучою є не гітара, а бандура. Зараз в акустичному складі є бандурист. Настав час відтворити її на концертах.

Це роздуми артиста про його місце в суспільстві. Доходить висновку, що його ніхто не зрозуміє. Доведеться жити серед людей, але закритися в собі. Думаю, висновок правильний. Артист прагне відчуження. Таке часто трапляється в рок-музиці. Єн Кертіс з англійського гурту Joy Division закінчив самогубством. Лідер американських The Doors Джим Моррісон помер за загадкових обставин. Артист відходить у свій світ.

Для мене таким закритим простором був Чорнобиль, де я провів дитинство. Навряд чи мої відчуття тої землі можна відтворити сьогодні, але хотів би туди повернутися. Ми знімали кліп у Прип'яті. Відео починалося зі звернення Михайла Горбачова 14 травня 1986 року про аварію на ЧАЕС. А далі – кадри архівних зйомок евакуації із зони відчуження й наші зйомки. Режисер Сергій Волков посадив музикантів на баржу. Нас поливали білою фарбою і замальовували щітками. Так само знезаражували будинки після аварії.

"Чорна рілля"

На концертах цю народну пісню починаю з присвяти: "Не один козак віддав життя за свою країну, віддають і досі. Усім тим, хто рубав шаблями, і тим, хто стріляє з РПГ". У ній ідеться про козака, який загинув у бою. Нема кому за ним ні свічки запалити, ні задзвонити, ні затужити. Справді популярною "Чорна рілля" стала після виходу фільму Бориса Івченка "Пропала грамота". Її співав володар ґран-прі першого фестивалю "Червона рута" Василь Жданкін 1989 року. Шанувальникам рок-музики відома у виконанні гурту "Вій" та пізнішого переспіву "Полинового Поля".

Ми її заспівали, записали й обробили вперше. На сцені позаду нас на екрані весь час сходить сонце над полем після бою. У 2014–2015 роках гурт із Донбасу майже не вилазив. Зараз там триває снайперська війна і ситуація трохи устаканилася. Але досі гинуть наші хлопці.

"Чоловікові 30 літ"

Композицію написав, коли перетнув поріг тридцятиріччя. Розповідаю про те, як чоловік виорав поле, вклонився хрестові, відчув гармонію в собі й із навколишнім світом. Кліп знімали в Київському історико-культурному заповіднику "Кирилівська церква". Хотіли в Софійському соборі, але пустити туди нас побоялися. Хоча навряд чи жива музика нашкодила б давнім фрескам. Культурний шар собору не одну війну пережив – і не обсипався.

Коли війна і ти поза політикою, значить, ти – лицемір

– Акустична програма "Думи про рок" – це перезавантаження української козацької традиції, – розповідає Олександр Ярмола. – Козак – це сучасний українець, відважний і щирий, упевнений у собі, успішний. У наших гастрольних поїздках по світу Росія займала лише п'ять відсотків. Грали там на альтернативних та етнофестивалях.

У вересні 2013-го покликали на тамтешнє радіо, а за два місяці стався Майдан. Тоді виник­ло враження, наче нас вербували. Весь час звучало, що "ми ж братній народ". Роз'яснювали їм, що це не так. Що ми могли би бути непоганими сусідами, якби вони навчилися відповідно поводитися. Коли росіяни відчули нашу позицію, перестали запрошувати.

2015-го "Гайдамаки" записали спільну пісню з Андрієм Макаревичем. От його вважаю притомним громадянином тої країни. Таким, яким був Борис Нємцов. Однак, на жаль, вони там нічого не змінять. Сама суть тієї геополітичної формації така, що вони ніколи не зміняться.

Співаку мати громадянську позицію необов'язково. Поки в країні нема війни – можна бути поза політикою. Коли війна і ти поза політикою, значить, ти – лицемір.

×