Ексклюзиви
Вівторок, 13 липня 2021 10:00

"Вагоновожатые" випустили альбом про людину, яка врятувалася

Третій альбом гурту "вагоновожатые" став першим україномовним диском колективу. Його називають найрозумнішим проєктом вітчизняної музики. Платівку "Вогнепальне" презентували у червні. Про неї розповідає фронтмен Антон СЛЄПАКОВ, 47 років

  Антон СЛЄПАКОВ, 47 років, музикант Народився 17 листопада 1973-го в Києві. Батько працював налагоджувальником радіоапаратури на заводі ”Маяк”. Мати – старшим лаборантом у Політехнічному інституті. Вивчав російську філологію і літературу в Херсонському педагогічному університеті. Покинув після четвертого курсу. 1996-го переїхав до Дніпра. Був вокалістом і автором пісень гурту ”И Друг Мой Грузовик”. Випустили вісім студійних альбомів. 2007 року створив сайд-проєкт ”НеГрузовики”. 2013-го з гітаристом харківської групи Lюk Валентином Панютою створили колектив ”вагоновожатые”. За рік приєднався ударник Станіслав Іващенко. Перший альбом ”Вассервага” випустили 2015-го. Другий – ”Референс” – за три роки. Створили саундтрек до українського німого кіно ”Ордер на арешт” 1926-го. Зіграв себе у фільмах Rock’n’Ball Дмитра Приходька та ”Між нами” Соломії Томащук. Прем’єра останнього відбудеться наприкінці року. Озвучив робота Обсерватора в україномовному повнометражному мультфільмі ”Віктор Робот”. Стрічка у прокаті із 24 червня. Після Революції гідності спілкується переважно українською. Живе і працює в Києві
Антон СЛЄПАКОВ, 47 років, музикант Народився 17 листопада 1973-го в Києві. Батько працював налагоджувальником радіоапаратури на заводі ”Маяк”. Мати – старшим лаборантом у Політехнічному інституті. Вивчав російську філологію і літературу в Херсонському педагогічному університеті. Покинув після четвертого курсу. 1996-го переїхав до Дніпра. Був вокалістом і автором пісень гурту ”И Друг Мой Грузовик”. Випустили вісім студійних альбомів. 2007 року створив сайд-проєкт ”НеГрузовики”. 2013-го з гітаристом харківської групи Lюk Валентином Панютою створили колектив ”вагоновожатые”. За рік приєднався ударник Станіслав Іващенко. Перший альбом ”Вассервага” випустили 2015-го. Другий – ”Референс” – за три роки. Створили саундтрек до українського німого кіно ”Ордер на арешт” 1926-го. Зіграв себе у фільмах Rock’n’Ball Дмитра Приходька та ”Між нами” Соломії Томащук. Прем’єра останнього відбудеться наприкінці року. Озвучив робота Обсерватора в україномовному повнометражному мультфільмі ”Віктор Робот”. Стрічка у прокаті із 24 червня. Після Революції гідності спілкується переважно українською. Живе і працює в Києві

В альбомі "Референс" дві з десяти композицій були українською мовою. Відтоді їх потік не припинявся. Не хотіли повертатися до російської.
Надихають українське кіноозвучування, спілкування з українськомовними друзями, мова перехожих, книжки. Для нових текстів нічого робити не треба. В бібліотеку спеціально не ходжу. Моє завдання – створити все максимально оригінальним.
Тішуся, для мене це особиста перемога. Усе життя був російськомовний і писав непогані тексти. Українською ще так не жонглюю словами. Але цю спробу собі зарахував.

Війна триває тисячі років. І не закінчується


Альбом хотіли робити, імпровізуючи на репетиціях. Та через карантин із гітаристом і ударником майже не бачилися. Писали один одному повідомлення, присилали файли. Добрячого копняка дав кінематограф – запросили в кілька проєктів. Це змусило активніше працювати.
У пісні "Не притулятися" є слова "Той, хто почав цю війну, навіть і думки не мав зупинятися". Глобальна війна триває тисячі років. І не закінчується. Люди ніколи не жили у спокої. Завжди були збройні конфлікти, катаклізми, когось забирали на службу. Слово "війна" – багатогранне.
Сучасна людина весь час має бути онлайн, світитися зелененьким. І кожен може тебе висмикнути: "Чувак, я бачу, що ти тут". Некомфортно. Це втомлює. Люблю більшу свободу. І право зачинитися в якомусь просторі. Телефоном користуюся лише для зв'язку із близькими.
У творця не завжди насичене життя. Доводиться щось вигадувати, щоб бути цікавішим слухачам і собі. Повсякдення нуднувате, одноманітне. А з персонажем трапляється багато чого. В альбомі все пішло своїм ходом, незалежно від нас.
Композиція "Вогнепальне" пов'язана з кіно. 2019 року запросили в проєкт організації KyivMusicFilm. Проводять фестивалі короткометражок KISFF у рамках акції Sound & Vision – коли під короткий метр музиканти грають наживо. Випала анімаційна стрічка. У головного героя протягом 9 хвилин стріляли, штрикали ножем. Гіперболізована розповідь, чорний гумор. Коли побачив, вигадав початок історії "Вогнепальне та вісім ножових". Фестиваль скасували в останній момент. Композиції ми не зробили. Але начерк лишився.
Через весь альбом іде історія людини, яка врятувалася. Медики з того світу витягають легковажне життя 27-річного хлопця. В лікарні завжди є час подумати, переосмислити і згадати багато фактів і подій. Дитинство, юність, школа, інститут і далі короткими перебіжками. Завдяки нелінійному монтажу всі частини можна нарізати химерно.

Лікарня – ідеальне місце, щоб зосередитися


Композиція "Пандемінус 1" присвячена локдауну. Пандемія вкрала в нас мінімум рік. Все стало набагато повільніше. Раніше казали: "Переносимо на 2021 рік? Ого!" А зараз: "Блін, давай уже на 2022-й".
Пісня ZNO – саундтрек до серіалу "Секс, Інста і ЗНО". Це робота режисера Антоніо Лукіча, який приголомшив "Моїми думками тихими". Композиція мала бути уособленням нас – драйв, натиск, хуки, спроба поговорити з молодим поколінням, своїми дітьми, собою. Ніяких прив'язок до головних героїв або сюжетних ліній. Тільки до головних векторiв. Бо змінилися часи. Не можу відчути себе теперішнім школярем. Був радянським жовтеням, піонером, комсомольцем. Зараз підлітки вільніші, інтелектуальніші. Зростають у час технологій, інтернету.
Не хочу оцінювати серіал. На "Телебаченні Торонто" сказали: "Вийшов "Секс, Інста і ЗНО". Дуже крутий саундтрек "вагоновожатых". Класна характеристика.
"Касета" – одна з найстаріших. Довго шукали, де застосувати музичний хід. Нас запросили у проєкт "Звуки Чорнобиля". Мали основу композиції. І я придумав: це касета із Чорнобиля. 40 хвилин – її хронометраж. Це час, який ліквідатори їхали на пожежу. Касета – останній музичний носій, який залишився в зоні відчуження, бо компакт-диски тоді ще не з'явилися. Пісня – ніби історія касети, яка довго пролежала в крамниці радіотоварів чи покинутій квартирі. Ми її наче знайшли, розшифрували й оцифрували.
Від продюсера проєкту було побажання залучити в запис ­аудіобібліотеку звуків із Чорнобильської зони, Прип'яті, реактора. Все робили поспіхом. Потім було важко ідентифікувати, що саме додали. Щось тріщало, дзенькало. Використовували багато нечутних шумів. Додало гнітючої атмосфери.
Перед записом їздили в зону. Людина маленька й недосконала, коли береться за глобальні світові процеси, як атомна енергія чи зброя масового знищення. Бачиш непрохідний ліс у місті, де колись вирувало життя. Моторошно. Всім було погано. Хотілося швидше звалити.
Пісня "Катетер" – про перебування в лікарні ліричного героя альбому. Його роздуми, спогади, переосмислення життя. Це ідеальне місце, щоб зосередитися. Обмеження свободи пересування або заборона вставати з лiжка залишає тебе в рамках білого м'якого прямокутника. Є час порефлексувати, грамотно зібрати слова в рядки й забути про це.
Натхнення приходить у чистий білий простір. Відчув це три роки тому, коли працювали над "Референсом". Інструментальна частина була практично готова, а тексти не йшли. Окрема палата і невеликий кредит довіри та часу, вірні друзі, дев'ять кав – і результат не змусить довго чекати.
У понятті "Катетер" є відчай. Можеш зірватися, якщо вже не витримуєш існування. Саме слово травматичне, гостре, болюче. Коли слухаю пісню, чую звуки електрокардіографа.
У "Вулиці" співаю про Мате Залки, теперішню вулицю Олександра Архипенка. Вона наснилася. Часто бував там у дитинстві, ходив у кінотеатр "Братислава", прогулював школу. Шукав можливість розповісти історію, як поїхав із Києва і прощався на певний час із рідним містом, своїм середовищем. Укладом дитини, якій допомагають батьки. І ти не можеш нічого сам зробити, бути самостійним. Щоб щось отримати, треба болюча втрата. Для мене це була втрата Києва.

Ми покоління, в якого вирізали минуле


Ностальгії немає. Ми покоління, в якого вирізали минуле. Не можемо сумувати за тим, що були піонерами. За тодішніми символами, ідеалами. Майже всі об'єкти, які були приємні, – зруйновано. Не лишилося парків із радянськими атракціонами, старого Гідропарку. Пам'ятники, які в дитинстві здавалися архітектурно крутими, – заборонені. Є "Київська перепічка". Але мені не близька. Багато років не їм м'яса.
"Між нами" – відсторонена, як і всі кіношні пісні. Коли роблю саундтрек для фільму, входжу у стан і характер героїв. Допомогла режисерка Соломія Томащук, яка розказувала про персонажів. Прагнув передати історію людини, в якої непрості стосунки з батьками. Вона шукає вихід, себе в цих стосунках і проходить через низку випробувань.
У новому альбомі ми нарешті знайшли баланс між текстами й музикою. Ніщо не перетягує ковдри на себе. Все на максимумі. В перших релізах було перенасичення смислами. Інколи хлопці намагалися різати: "Аудіоспектакль виходить".
Від початку не були електронщиками. Всі прийшли із живої музики. З кожним треком вчилися шукати баланс, щоб нічого не вивалювалося, не було перекосу. У цьому альбомі зліпили органічно саунд, тексти й голос.
Електронна музика – інша матерія, стихія. Її треба навчитися робити гармонійно. Поєднати живу ударну установку із семплами. Рідко хто вміє це робити. Пострадянський простір не був пристосований до такої творчості. Коли в 1970-х почалися експерименти світової електроніки, в нас не продавалися навіть електрогітари. Зараз технології сягнули рівня, коли за нестачі грошей на аналогову апаратуру все можна відтворити у ґаджеті.

Зараз ви читаєте новину «"Вагоновожатые" випустили альбом про людину, яка врятувалася». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі