Жоден україномовний кліп не потрапив до першої десятки найпопулярніших музичних відео на ютюбі в Україні за 2020 рік. Єдиний вітчизняний виконавець у топі – Monatik. Його пісня "Вечериночка" у співавторстві з Вірою Брежнєвою набрала 26 мільйонів переглядів. Решта – з Росії. Це найгірший показник присутності наших артистів у цьому списку з 2013-го, коли підсумки оприлюднили вперше.

Про проблеми та виклики перед українською сценою говоримо з музичним критиком, засновником і головним редактором сайту LiRoom Олексієм Бондаренком

 

Чому українці активно слухають російське?

– Україна не пропонує альтернативи російському репу і клубній музиці. У наших виконавців триває спад. Щороку виходить понад 300 альбомів, але кількість не принципова. Серед пісень мало потенційних хітів.

А Росія й навіть Білорусь продукують неймовірну кількість контенту для підлітків і молоді. Зірок конвеєром вирощують за один-два роки. Діють медійні інструменти просування через телевізійні та інтернет-шоу. Швидко набирають перегляди в соціальних мережах.

Ютюб постійно пропонує цей контент. Тому в нас дивляться Дудя або Урганта, знають Моргенштерна. Але не назвуть хоча би двох-трьох українських виконавців, які з'явилися торік.

Ми програємо конкуренцію. Росіяни вкачують значно більше. Зокрема, у промо. Діють маркетингові механізми – варто подивитися одне російське відео, і подібних пропозицій не позбудешся.

З липня минулого року в Україні працює найбільший у світі стримінговий сервіс "Спотіфай". У рейтингу найпопулярнішої музики серед наших слухачів за 2020-й – жодного вітчизняного виконавця. Наскільки топи ютюба та спотіфая відображають уподобання українців?

– Ютюб показує смаки. Його аудиторію зараз можна порівняти з телевізійною. Набагато ширша, ніж у спотіфая. Але обидва результати дають змогу оцінювати процеси.

Подіяли мовні квоти на радіо. Чарти радіо­станцій значно відрізняються від рейтингів в інтернеті. Там усюди вітчизняні артисти з україномовною музикою. Проте їхні слухачі – старші й консервативніші. Квоти не сприяють появі нових імен.

Попит на українську музику є. The Hardkiss і "Без обмежень" цьогоріч готують концерти на "Олімпійському". На "Антитіла" приходять повні стадіони в містах. Низка виконавців почала збирати більші зали. І продовжували б, якби не карантин.

Але це музика не для підлітків, які слухають російський реп. Аудиторія українських гуртів і далі старішатиме. А нова не з'являється.

В обох топах – російський репер Моргенштерн.

– Яскравий персонаж. Балагур, транслює абсурд і дикість. Представник нової школи репу. Робить те, що й американці два-три роки тому. Пише не так пісні, як меми. Що збігається з тематикою тіктока, де є два шляхи – зробити щось геніальне або смішне. Підлітки завжди шукають у музиці протест. Зараз знаходять у репі. Це глобальний тренд. А в Україні мало популярних реперів. Лише аlyona аlyona, гурт Kalush і ще двоє-троє артистів щось збирають. Це пустка.

У РФ є очевидне зло, проти якого можна протестувати, – їхня влада. І навіть якщо Моргенштерн відкрито цього не робить, він все одно нібито опозиційний. Це привертає увагу. Українці досі стежать за тим, що там відбувається. Розслідування bihus.info дивляться 200 тисяч людей. Навального – 50 мільйонів, зокрема з України.

Гідна конкуренція не з'явилася, бо в індустрії мало грошей. А через спільний мовний простір люди без зусиль розуміють, що там відбувається. Музику з Америки, Великої Британії та Кореї сприймати важче. Росія це використовує. Для них принципово – затягувати у свій культурний простір більше людей. Це елемент гібридної війни.

 

Що може робити наша держава?

– Забороняти щось в інтернеті – марно. Продуктивніше витісняти якіснішим продуктом. Треба спрямувати гроші на створення великої кількості форматного контенту. Давати більше можливостей музикантам, щоб вони принаймні залишались у сфері. Зараз не вийде займатися музикою професійно, якщо ти не артист високого рівня. Нема грошей. І не зрозуміло, де заробляти. Карантин накрив концерти, а це 70 відсотків прибутку українського музиканта. Система виплати роялті не запрацювала.

Музична індустрія в нас не закріплена на законодавчому рівні. Є кіновиробництво, книговидання, а музичної навіть на папері нема. Системності немає і всередині. Відсутні спадкоємність, зв'язок. Артисти не вчать нових. Кожне наступне покоління ні на кого не орієнтується.

Українські виконавці здебільшого нішеві, роблять музику "для своїх". Бракує масштабних фігур. За роки незалежності такими ставали Скрябін, Скрипка, Вакарчук. Останнім часом такі не з'являються.

Не вистачає артистів, які хоча б намагалися орієнтуватися на тренди. Досі панує стереотип, що в цьому випадку ти "галімий попсар". Це снобізм. Їм здається, що так принижують себе, виходять за рамки високої творчої атмосфери у щось низьке й непотрібне. Існувати у вакуумі, просто граючи й розраховуючи, що це когось зацікавить, – амбітно й не дуже реалістично. Проте аlyona аlyona робила неформатну для радіо музику, а врешті-решт виступає на "Олімпійському" з Monatik і в "Танцях із зірками". Переламала індустрію, змусила її прийняти. Але більшість, хоч і намагаються гнути свою лінію, не можуть похвалитися таким рівнем ані персонажа, ані музики.

Місце видатного національного артиста вакантне?

– Святослав Вакарчук залишається відомим українським виконавцем. Просто його політична кар'єра трохи вбила музичну. Досі єдиний, хто впевнено збере "Олімпійський" мало не будь-якого моменту. Відбулося це після Майдану. Коли ви­явилося, що Вакарчук не тільки музичний герой, а й національний. Хоча конвертувати в політичні дивіденди вийшло слабше. Та й у гурту зараз нема нового матеріалу, а наявний – слабший за попередній.

Хто може стати "новим Вакарчуком"?

– Тарас Тополя. "Антитіла" – претендент на звання наступного видатного українського гурту. Намагаються збирати ті стадіони, які можуть. 2019-го не стали виступати на "Олімпійському", хоча могли. Але зібрали Палац спорту двічі поспіль. Тополя – яскрава особистість. Посол ООН у справах молоді. Зі зрозумілою політичною позицією – активний патріот, їздить волонтером на фронт, допомагає армії.

Людям у піснях передусім хочеться впізнавати себе, свої емоції та реалії. Щоб слухали й відчували: це про мене. На цю потребу відповідає у музичних проєктах поет Сергій Жадан.

Успіх у широкої аудиторії залежить від того, що зрезонує в певний момент. Як "Плакала" гурту Kazka (кліп на пісню став першим україномовним відео, що зібрало понад 355 млн переглядів на ютюбі. – Країна). Чому? – запитання до культурологів. Починають докопуватися, що українці обожнюють сумувати і в пісні вилилася вселенська туга народу. З другого боку, злетіла оптимістична "Кружит" Monatik – пісня про егоцентризм. І це ті самі люди можуть слухати. Історичний контекст також важить. Як із "Воинами света" білоруського гурту "Ляпис Трубецкой".

Які зараз світові тренди в музиці?

– Основний – тікток. Це фабрика зірок. Працює дивно, за специфічними правилами. Місце музики там – десь між рекламою й мемами.

Гіп-гоп. Побудований не на вихвалянні багатством і крутістю, а на соціальній проблематиці. Звертається до тем фемінізму, расизму, свободи.

У попмузиці – ретро. Два найпомітніші альбоми року – канадського співака The Weeknd і британки Дуа Ліпи – цілковитий ретрозвук у стилістиці 1980-х. Індустрія замкнулася сама в собі.

Також – чистий андеґраунд. Гурти, що відмовляються від онлайну. Беруть собі назви, які неможливо заґуґлити. Не створюють сторінок у соцмережах. Виступають тільки наживо. Абсолютний протест. Здається, з цього народжуватиметься щось цікаве.

Де Україна на музичній мапі світу?

– Світу можемо щось запропонувати передусім в електронній музиці. Та в етно. "ДахаБраха" розриває всіх і продовжуватиме це робити. Нішевий успіх мають стоунер-рок гурт Stoned Jesus і металісти Jinjer. Або Drudkh, які не давали жодного концерту, але це зірки світової блекметал-сцени. Вкладають національний колорит, використовуючи лірику українських класиків. Так роблять свою творчість унікальною. Це секрет успіху.

В Україні сильні професійні кадри. Вміють робити на світовому рівні. Особливо звук і картинку. Росіяни їздять сюди записуватися, знімати кліпи, шукати аранжувальників і авторів пісень. Нашим саундпродюсерам та артистам вигідніше працювати на них, бо там більше грошей.

У колонці "Моральна сліпота. Чому українські зірки ігнорують будь-яке свавілля?" ви писали, що музиканти ні на що не реагують. Ніби живуть не в Україні, а в якомусь уявному світі. Де не існує несправедливості, проблем і країни як такої. Чому бракує позиції, реакції на суспільно важливі теми?

– Артисти інертні. Люблять фразу "музика поза політикою". Та йдеться не про підтримку партій, їхніх лідерів. А щоб почали реагувати на те, що відбувається в країні. Ніби не розуміють як. Для них політика – заскладна, бояться розбиратися. Навіть якщо йдеться про поліцейське свавілля.

У нас не існує протестної музики, каже музикант Іван Семесюк: "Нема пісенних текстів про війну, таких, щоби всі о*уїли від їхнього простого і прямого попадання".

– На критиці влади побудований альбом у Жадана. Прямо висловлює свою політичну позицію. Залишається чи не головним українським панком.

В аlyona аlyona є класний трек "Коли ховають молодих". "Бумбокс" та O. Torvald пишуть про війну, хоча й завуальовано. Але це винятки, а не норма. Якось мало як для країни, що воює вже сім років.

Та ситуація змінюється. Суспільство поляризувалося, тому в артистів не буде можливості не реагувати. Не виключаю, що з андеґраунду видереться якийсь репер, який почне всім навалювати й шокувати. Можливо, ця людина вже зараз десь на підпільних батлах щось читає.

Триває співпраця з музикантами країни­-агресора. У січні співачка Аліна Паш із російськими виконавцями взяла участь у записі альбому-триб'юту до 130-ліття Осипа Мандельштама.

– Я не дуже розумію, що їй це дало. Або кавер на Богдана Титомира у вересні торік. Чи сказала вона якесь нове слово в жанрі? Ні. Чи отримала хейт від українців? Так. Чи дасть це їй змогу виступати в Росії? Ні. Чи стала популярніша? Навряд. Непослідовність – проблема вітчизняного шоу-бізнесу. В умовах війни не підтримую співпрацю з Росією. Як і приїзд їхніх музикантів в Україну.

 

×