Казимир Малевич передбачав, що кіно буде кольоровим
"Я вигляжу сейчас, как Карл Маркс в могиле", – так художник Казимир Малевич підписав останній автопортрет. Намалював його 1934 року, за 11 місяців до смерті. У столичному центрі сучасного мистецтва М17 цю роботу можна побачити до 6 квітня.
Дослідниця Тетяна Філевська, 35 років, розповідає про взаємовплив України та Казимира Малевича.
В "Автобіографії" художник кілька разів називає себе українцем (народився в Києві, в українсько-польській родині. – Країна). Там же пише, що його першими вчителями мистецтва були українські народні майстрині. Прості геометричні ритмічні форми він бачив на вишитих рушниках і подільських килимах. Вони стали основою його візуального коду. Із народного мистецтва Малевич узяв і кольори – червоний, чорний, білий.
Його "Чорний квадрат" започаткував новий стиль – геометричну абстракцію. Це був перший приклад неміметичного мистецтва. "Мімезіс" із давньогрецької означає "наслідування". Художники мали красиво зображувати те, що людина може побачити. Малевич відмовився від цього принципу. Вважав, що мистецтво – це творчість із нуля. А за допомогою кольору і форми можна створювати нові світи.
В Україні в публічному доступі є одна робота Малевича – ескіз 1929 року для оформлення конференц-зали Української академії наук. Художник зобразив високу жіночу постать без обличчя в червоній, наче кривавій, сукні. Позаду видно темний могильний хрест. Коли колеги художника побачили цей ескіз, то зрозуміли, що так Малевич критикує сталінську політику щодо українського села. Цю роботу вони нікому не показували, щоб урятувати Казимира від небезпеки. Полотно зберігалося в родинному архіві його друзів, а потім його передали в Національний художній музей.
Малевич півтора року викладав у Київському художньому інституті. Проте сьогодні в Національній академії мистецтв ніщо не нагадує про це. Але маємо українську традицію абстракціонізму – Тіберій Сільваші (український художник-абстракціоніст. Живе і працює в Києві. – Країна) вважає себе прямим послідовником Малевича.
Іншу згадку бачимо в роботі Анатолія Петрицького. 1929 року він малює реалістичний портрет колеги-письменника з книжкою в руках. На обкладинці – зображує чорний квадрат. Це був знак приналежності до таємного знання супрематизму – напряму авангардного мистецтва, який на початку XX століття започаткував Казимир Малевич. "Коли зникне звичка бачити в картинах куточки природи, мадонн і безсоромних Венер, тоді тільки побачимо суто живописний витвір", – писав художник в одному зі своїх маніфестів.
Малевич був людиною ХХІ століття, випереджав час. Ми живемо серед хмарочосів, коли відбуваються польоти на Марс. Ні Тарас Шевченко, ні Іван Франко, ні Леся Українка не могли уявити такий світ. А Малевич міг. Він писав про аероміста для людей, які житимуть у космосі. Передбачав, що кіно буде кольорове, коли ще ніхто про таке не мріяв. Він писав, що в час, коли інформація швидко мандрує дротами, мистецтво не може бути таким, як дві тисячі років тому.
Малевич потрібен нам сьогодні, бо всі ідеї нової свідомості були штучно викреслені з української культури.
Радянська влада робила все, щоб ми забули футуристів і авангардистів. Нам треба вивчити цей урок. Коли недавно знищили плакати з виставки "Квантовий стрибок Тараса Шевченка" (у лютому на станції метро "Тараса Шевченка" в Києві відкрилася виставка плакатів Олександра Грехова "Квантовий стрибок Шевченка". Художник показав поета в образах героїв масової культури – Дарта Вейдера, Джека Горобця, Людини-павука тощо. Ультраправий активіст Юрій Павленко, на прізвисько Хорт, порізав плакати ножем. Виставку демонтували. – Країна), це нагадало мені події 1914 року навколо створення пам'ятника Тарасу Шевченку.
Тоді Михайль Семенко заявляв, що палить свій "Кобзар" і переосмислює спадщину Шевченка (до 100-річчя Кобзаря в Києві мали відкрити пам'ятник Тарасу Шевченку, але громадські пожертви на монумент зникли. Того ж року поет-футурист 21-річний Михайль Семенко видає збірку "Дерзання", у передмові пише: "Де є культ, там немає мистецтва. А передовсім воно не боїться нападів. Навпаки. В нападах воно гартується. А ти вхопивсь за свого "Кобзаря", від якого тхне дьогтем і салом. І думаєш, що його захистить твоя пошана. Пошана твоя його вбила. Й немає йому воскресіння. Хто ним захоплюється тепер? Якби я отсе тобі не сказав, що думаю, то я б задушився в атмосфері вашого "щирого" українського мистецтва. Я бажаю йому смерті. Такі твої ювілейні свята. Отсе все, що лишилося від Шевченка". – Країна).
Ми через 100 років повертаємося до того ж питання – маємо модернізувати нашу свідомість. І тут нам допоможе Малевич. Він казав так: "Усі вимагають, щоб мистецтво було зрозуміле, але не вимагають від себе пристосувати свою голову до розуміння мистецтва". Щоб зрозуміти Малевича, треба вивести себе зі зручних рамок і сприймати картини розумом, а не серцем.
4 
35413
Коментарі