Ексклюзиви
Вівторок, 08 жовтня 2019 11:39

Умовляв Куркова написати сцену, де герой сидів би за столом із бджолами

У Театрі на Подолі тривають репетиції вистави "Сірі бджоли" за романом Андрія Куркова. Прем'єру планують на листопад.

Село Мала Староградівка на Донеччині розташоване в сірій зоні – нейтральній смузі між сторонами бойових дій. Через постійні обстріли тут залишилися жити двоє – 49-річний Сергій Сергійович і його колишній однокласник Пашка, за сюжетом. Недолюблюють один одного, але змушені миритися. До Пашки заходять у гості сепаратисти. До Сергійовича – українські військові. А ще головний герой має турботу – куди навесні відвезти шість вуликів. Щоб у меду не було присмаку війни, мовляв.

Про постановку розповідають автор роману і п'єси Андрій КУРКОВ, режисер Віталій МАЛАХОВ, виконавець головної ролі Богдан БЕНЮК

Автор: Ірина Марконі
  У виставі ”Сірі бджоли” пасічника Сергійовича грає Богдан Бенюк (у центрі), його однокласника Пашку – Сергій Бойко (праворуч), режисер спектаклю Віталій Малахов
У виставі ”Сірі бджоли” пасічника Сергійовича грає Богдан Бенюк (у центрі), його однокласника Пашку – Сергій Бойко (праворуч), режисер спектаклю Віталій Малахов

Андрій Курков, 58 років, письменник:

– Мене запитували, коли напишу книжку про війну. Відповідав: не візьмуся, доки не зрозумію, чим усе на Донбасі закінчиться. Та в мене з'явилися нові знайомі – переселенці з Донецька. 30-річний бізнесмен розповів, що їздить раз на місяць в одне село в сірій зоні. Привозить їжу, гроші людям, які там живуть. Дає їм роботу. Готують консервацію для київського кафе, яким теж керує переселенець. Тема жителів сірої зони мене зачепила. Побував там тричі.

Сіра зона – це не обов'язково територія між сепаратистами й нашими. Вона – в голові. Людина загнала себе в гетто і живе так десятки років, не відчуваючи країни, нації, різниці між регіонами. Бо в сірості легко бути непомітним, не мати амбіцій. Головне, щоб тебе не чіпали. Але прийшла війна і зачепила навіть таких.

Уявив чоловіків, які з дитинства один одного не любили, але залишилися в селі вдвох. Кожен на своїй вулиці. Мають співіснувати, розібратися у ставленні до того, що відбувається в країні, один до одного, до життя.

Головний герой Сергій Сергійович мені симпатичний. Війна відкрила в ньому бажання справедливості, розуміння, що таке мораль. Що таке вчиняти по-людськи. Саме тому його тривожить непохований убитий у полі волонтер. Не може спати через це. Пробуджується совість, з'являється глибший погляд на речі. До війни був інший. Пішов рано на пенсію, начебто за інвалідністю. Довідку про сколіоз виписала лікарка, яка симпатизувала йому. Сховався з бджолами від життя. З початком війни чи не вперше Сергійович щось робить не як усі.

Пашка відкритіший. Його город ближче до сепаратистів. Якби виходив до наших позицій – приймав би й українських вояків.

У першій частині роману немає жодної ліричної ноти, а для спектаклю вона важлива. Створив Світлану зі Світлого. Вона – давня любов головного героя. Залишилася з дітьми без чоловіка. Пашка каже Сергійовичу: "Раз Свєтка приходила, значить ти до неї поїдеш, а я тут тиждень поп'ю горілку, а потім повішуся".

Віталій Малахов, 65 років, режисер:

– Давно хотів поставити Андрія Куркова. Глядач втомився від поганої драматургії мильних опер. Скучив за хорошою літературою на сцені. Рік тому зустрілися. Він мені розповідав накидки сюжету. Я запропонував зробити одразу п'єсу.

Ти можеш не цікавитися політикою, але вона зацікавиться тобою. І це не тільки в поганому розумінні слова. Війна пробудила незвіряче в цих людях. Навпаки – стали глибшими. Головний герой вважав, що світ – це вулик, де є матка, робочі бджоли, трутні. У кожного своя робота. Він – така ж бджола, тільки велика. Умовляв Куркова написати сцену, де герой сидів би за столом із бджолами.

Сергійович на початку вистави поводиться так, наче має зобов'язання лише перед мешканцями своїх вуликів. Не відчуває, що належить ще до якоїсь спільноти. А виявляється, він потрібний – дочці, сусідові Пашці. Що світ складніший. Персонаж мені подобається, бо змінюється. На початку – це дещо агресивний індивідуаліст. А потім каже: "Мед гіркий. А чому? Напевно, від війни". Стає філософом. До нього приходить український солдат Петро, зауважує: "У вас тут усе таке сіре". На що Сергійович обурено: "У сірого є багато відтінків".

Сергійович ненавидить снайпера, який підстрелив волонтера – Діда Мороза, що ніс дітям цукерки. Здає його нашим. Коли сепара вбивають, почувається, ніби це зробив він.

Богдан Бенюк не схожий на пасічника, яким його уявляють читачі роману "Сірі бджоли". Актор родом з Івано-Франківщини. Західняки краще бачать і відчувають, якими є східняки. Є така театральна притча: один чоловік стояв на базарі і кричав свинею, йому давали за це гроші. А другий заховав порося під кожух, смикав за хвіст, воно рохкало, а він відкривав рота – і ні копійки не зібрав. Свиня кричала гарно, але "безыскусственно". Втілювати іншу людину на сцені зручніше, бо бачиш її збоку. Навіть жінок чоловіки грають краще.

Британці на сцені надають мові величезного значення. За тим, як говорять персонажі, можна зрозуміти соціальне становище, місце народження. У нас чомусь сценічна мова рівна – що полтавця, що галичанина. У "Сірих бджолах" звучатиме українська Донбасу.

Богдан Бенюк, 62 роки, актор:

– Коли прочитав роман "Сірі бджоли", дзвонив друзям: "Це ж сценарій для кіно". Курков написав про переосмислення людиною власного життя. Про те, що не можна робити сталих висновків із якоїсь історії. Бо через секунди все вивертається. Тоді розумієш, який ти ниций, примітивний і недалекий. Бо думав, що тримаєш Бога за бороду і в цьому світі знаєш усе. Сергій і Пашка запліднюються новими ідеями, які очищають їх від сірості.

Я зустрічався з чоловіком, у якого був вулик зі скляною стінкою. Він захоплено розповідав, що роблять бджоли всередині. Це цілий світ неймовірної справедливості існування. Одне одного тягне і рятує. Так діють і Сергій із колишнім однокласником. Вулиця, на якій живе Сергійович, – Леніна, а Пашчина ближча до сепаратистів – Шевченка. Логічно було б навпаки. Але з'єднує їх провулок Мічуріна (біолог і селекціонер, створював сорти плодово-­ягідних культур. – Країна). Це значить, має зрости нове.

Я завжди шукаю точки, які мене поєднали би з персонажем. Східняків грав багато. Донбас – він різний. Для мене, представника Західної України, є щось неприйнятне, а є дотичне до мого світовідчуття.

Дружина від Сергія Сергійовича поїхала ще до війни у Вінницю. Посварилися через ім'я новонародженої доньки. Він хотів назвати Світланою, а вона – Анжелікою. Дійшло до того, що порвали метрику. Коли Сергій виїжджає з бджолами, йому телефонує дружина. Спочатку здається, поїде до неї. Але вирушає в інше місце. Туди, де буде найспокійніше.

Щасливий Сергій Сергійович у тому, що три роки не дивиться телевізора. Немає світла. Занурюється у спокій своїх думок. І хай не може до кінця розібратися в них, це дає йому можливість спостерігати, чути, бачити, відчувати світ.

Зараз ви читаєте новину «Умовляв Куркова написати сцену, де герой сидів би за столом із бджолами». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 4652
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода