середа, 13 лютого 2019 09:58

Українська земля мене й досі чарує. Вона не змінилася, хоча її і псують

58 пейзажів Івана Марчука, написаних протягом 1972–2019 років, показали в Київській картинній галереї

– Майже два роки не малював пейзажів, мотався по світу. Відкривав виставки в Азії, Африці, Європі. Малюю тільки українські краєвиди. Хоч був на п'ятьох континентах. Українська земля мене чарує досі. Вона не змінилася, хоча її і псують.

Зробив пейзаж великого формату. Хотів чогось ефектного, чого люди ще не бачили. Показав перспективу й незвичність нашої землі. Все натурально, сніг – природний, небо зробив жовтим, гарно контрастує з білим. Дуже люблю простори поля, особливо коли вкрите снігом. Зима – улюблена пора для творчості. Я без неї не зміг би жити в теплих краях.

Сніг пухкий, чистий, покриває всі смітники. Роблю таку ілюзію, що люди, коли дивляться на картину, захоплюються. А коли побачать щось таке наживо – то пройдуть повз. У цьому – секрет картини. Як кажуть, люди дивляться, а художник бачить. І хоче відтворити.

  Іван МАРЧУК, 82 роки, художник. Народився 12 травня 1936 року в селі Москалівка Лановецького району на Тернопільщині у сім’ї ткача. Мати і три сестри виготовляли домоткане полотно. Навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша, на відділенні декоративного розпису. Після служби в армії продовжував навчання на відділенні кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року. Працював у Інституті надтвердих матеріалів та на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчості Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у містах колишнього СРСР. У 1989–2001 роках жив у Австралії, Канаді й США. 1990-го відбулася його перша офіційна виставка в Києві – у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва, тепер Національний художній музей. Написав близько 5000 картин. Провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. Ділить свою творчість на 12 циклів: ”Голос моєї Душі”, ”Пейзаж”, ”Портрет”, ”Цвітіння”, ”Шевченкіана”, ”Кольорові прелюдії”, ”Нові експресії”, ”Натюрморт”, ”Біла Планета І”, ”Біла Планета ІІ”, ”Виходять мрії з берегів”, ”Погляд у Безмежність”. Твори кожного циклу відрізняються за малярською манерою. Започаткував власний стиль – ”пльонтанізм”. Особливість авторської техніки полягає в нанесенні фарби тонкими кольоровими лініями, їх переплетінні під різними кутами, чим досягається ефект об'ємності і світіння. 1997-го отримав Шевченківську премію. За 10 років потрапив до британського рейтингу ”Сто геніїв сучасності”. Член Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва. Розлучений. Донька 41-річна Богдана Півненко – скрипалька. Живе і працює в Києві
Іван МАРЧУК, 82 роки, художник. Народився 12 травня 1936 року в селі Москалівка Лановецького району на Тернопільщині у сім’ї ткача. Мати і три сестри виготовляли домоткане полотно. Навчався у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша, на відділенні декоративного розпису. Після служби в армії продовжував навчання на відділенні кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року. Працював у Інституті надтвердих матеріалів та на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчості Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у містах колишнього СРСР. У 1989–2001 роках жив у Австралії, Канаді й США. 1990-го відбулася його перша офіційна виставка в Києві – у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва, тепер Національний художній музей. Написав близько 5000 картин. Провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. Ділить свою творчість на 12 циклів: ”Голос моєї Душі”, ”Пейзаж”, ”Портрет”, ”Цвітіння”, ”Шевченкіана”, ”Кольорові прелюдії”, ”Нові експресії”, ”Натюрморт”, ”Біла Планета І”, ”Біла Планета ІІ”, ”Виходять мрії з берегів”, ”Погляд у Безмежність”. Твори кожного циклу відрізняються за малярською манерою. Започаткував власний стиль – ”пльонтанізм”. Особливість авторської техніки полягає в нанесенні фарби тонкими кольоровими лініями, їх переплетінні під різними кутами, чим досягається ефект об'ємності і світіння. 1997-го отримав Шевченківську премію. За 10 років потрапив до британського рейтингу ”Сто геніїв сучасності”. Член Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва. Розлучений. Донька 41-річна Богдана Півненко – скрипалька. Живе і працює в Києві

Я згадав поле. І щоб було цікаво, намалював там копички. Вони якраз і творять перспективу. Магію. Вони начебто шовкові, втягують всередину. Так витримана кольорова гама, що виглядає, як ілюзія натури.

Я такий рівний горизонт бачив багато по Україні. У Седневі на Чернігівщині запримітив плоске поле. І на ньому – хоч гуляй, саджай що завгодно, хоч вазончики став, хоч яблука розсипай. Хочеться таке голе поле оживити, щоб воно було домінантом, а в ньому було щось живе. Художнику потрібно на картину щось "кинути", щоб люди "попробували".

Мене часто запитують, а як вигадую назви для картин. Дуже просто. Коли робота закінчена, дивлюся на неї, "спілкуюся" – і народжується назва.

Малюю акриловою фарбою. Коли вчився 11 років, писав олією. Добре вивчив темперу. Зрозумів, що треба працювати по сухому. Олія – це болото. Колись у ­1960-х був у Седневі і взяв олію – спробувати. Мазав-мазав, потім викинув. Не моє. Для того треба або починати раніше. Або брати 10–20 полотен, одночасно розставляти – і підмальовувати на кожному. А потім – наступного дня, коли підсохне. В мене стільки часу немає. Коли жив у США, пейзажів не писав. Бо не було потрібної фарби. До цього малював совєтською ленінградською темперою. Якось, приїхавши з Нью-Йорка в Київ, у магазині "Мистецтво" на Хрещатику побачив тюбик із написом "Акрил", а поряд номер телефону. Дзвоню, це студія анімаційних фільмів на метро Чернігівська. І там якась жіночка Тетяна робить фарби. Вона – хімік за освітою. Я вичавив із тюбика цю ниточку-ціточку, вона застигла. Кажу: "Пані Таню, дайте пару тюбиків, я випробую професійно". Потім скільки зробив тою фарбою пейзажів. Якби не та жінка, може, їх не було б. Ці фарби тільки для пейзажів добре, для інших циклів я з американськими працюю. Для кожної техніки свої фарби підходять. Зараз випробував комбінацію. До мене приїздили люди з Новограда-­Волинського. Там відкрили фабрику з виготовлення фарб. Привезли мені ящик для проби. Я використав – щось можна малювати, а під лінію вони мало підходять. Рідкі. Тому додав американський згущувач, щоб лінія була рельєфна, не плоска. Інакше не можу робити цікаві речі.

Малюю швидко. Якось у мене була китайська делегація, ходили по майстерні захоп­лені. І один художник запитав, скільки часу витрачаю на картину. Кажу, десь тиждень. Замовк – я його вбив. Він думав, що десь рік. Але, якби я рік малював одну роботу, де я зробив би близько 5 тисяч картин. Одних пейзажів у мене понад 400. На виставці – 58, є ранні, яких я взагалі не виставляв.

Використовую власну техніку "пльонтанізм". Від слів "плести, переплітатися". В мене було три сестри. У суботу чи неділю мама мила їм волосся. Тоді не стригли, було довге. Цілий день цим займалися. Мама казала:"Ну запльонталося волосся, що не можна розчесати". Так само і в мене. На кожній картині запльонтані десятки кілометрів нитки. Моя технологія придумана восени, коли дивився на голі дерева, без листя. Бачив, як рисується графіка дерев на тлі неба. Це – фантастика, така краса. Думав: а як це зробити на полотні? Не хотів щіткою малювати, як усі, бо це вже пройшов. І на свою голову придумав власну техніку.

  Пейзаж ”І заснула під снігом земля” Іван Марчук намалював у січні 2019 року акриловими фарбами
Пейзаж ”І заснула під снігом земля” Іван Марчук намалював у січні 2019 року акриловими фарбами

Коли малюю пейзаж, хочу себе здивувати, і потім інших. За допомогою своєї техніки роблю чудеса, ілюзії. Наприклад, як блищить сніг. Уявіть, скільки мені треба ниточок, щоб був такий ефект. Доводжу картину до вищої кондиції. І підписую, крапка. Більше не торкаюся полотна.

Здійснилася моя заповітна мрія – бачу чергу на свою виставку. Зима, холодно, а люди на вулиці стоять. Що буду робити далі, не знаю. Може, втечу з України і картини заберу. Коли повертався сюди з-за океану, вірив, що це інша країна. Вимріяна, за яку віддали життя мільйони людей. А вийшло, як-то кажуть, ніц. Гасаю по світу, думаю, де зупинитися. Бо в Україні немає місця для мене. Обіцяли зробити музей у Києві, навіть капсулу заклали. І всі про це вже забули. Були ще пропозиції в Тернополі, Каневі. Але до справи не дійшло. Тільки в моєму селі є невеличкий музей Івана Марчука. Що робити з картинами, де залишити. Була навіть думка вивезти на Майдан і все спалити. Якщо вони нікому не потрібні. Щоб нікому не дісталися.

Не знаю, що таке натхнення. Я людина одержима і ненаситна. Живу за чорним календарем, без вихідних. Усі червоні дати викреслив. Щодня, о сьомій ранку, іду в майстерню. Здоровкаюся з двірниками, вони на мене дивляться – що за ненормальний? Що його жене? Я не хочу малювати. Я хочу побачити щось нове, свіже. А щоб побачити, треба намалювати. Те, що я зроб­лю, ніхто не зробить.

Маю вже велику кількість робіт для доброго музею. Національний замалий для мене. А скільки в архівах ще знайшов фотографій. Давно забув, що в мене такі картини були. Сотні пейзажів. Де вони, куди вони поділися, невідомо. Бо я їх не продавав. А зараз роботи не хочу продавати, бо тішуся ними.

Зараз ви читаєте новину «Українська земля мене й досі чарує. Вона не змінилася, хоча її і псують». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути