В Одеському художньому музеї завершилася виставка "Анатомія" київської художниці Влади РАЛКО. Через тілесне вона розглядає прояви політичних і соціальних подій в Україні
"Сходи", 2017
За СРСР у місцях загального користування імітували комфорт. Сходи фарбували так, ніби на них лежить килим. Стіни зазвичай робили брудно-зеленими чи блакитними. Малюнок "Сходи" входить до серії робіт "Переоблік". Працювати над нею почала під час симпозіуму сучасного мистецтва на півострові Бірючий на Херсонщині. Відбувався на території радянської бази відпочинку "Золотий берег". Побачила її як певну зону ув'язнення. Те, що мусило бути зоною відпочинку, влаштоване по-спартанськи. Будиночки передбачають мінімальні потреби людини – скупатися, поїсти і спати.
Для мене проведена в радянський час частина життя сповнена травматичного досвіду. Дитиною безпосередньо реагувала на речі, що видавалися ненормальними. Півроку могла не ходити до школи. Не терпіла тамтешньої постійної імітації й брехні.
Держава рахувалася лише з дозволеними й нав'язаними ідеологією потребами людей. У роботах із "Переобліку" їхні тіла постають спрощеними, уніфікованими. Подекуди лишала тільки силуети голів. Усувала найвиразніші частини тіла.
Серія "Переоблік" – про переосмислення, яке відбудеться або не відбудеться зараз, після радянської епохи. Певні її пережитки й продовження за звичкою застосовуємо досі. Зараз турбаза "Золотий берег" поділена між багатьма власниками. Вони забудовують її такими ж совковими конструкціями й численними парканами.
"Урочистість", 2017
Робота із серії "Переоблік". Із люка джипа визирає хлопчик у вишиванці й темних окулярах. Зображений в образі кокона-лялечки. Поштовхом стало побачене весілля в канівському ресторані. Страшенна спека. На подію зібрались урочисто вбрані люди – в костюмах. Я малювала їхні величезні чорні автомобілі, прикрашені гірляндами білих квітів. Машини були подібні до катафалків. Мене зацікавило, чи помічають це їхні власники.
З авто ревіла російська попса, а дитина танцювала, відтворюючи п'яні рухи дорослих. Була суміш із нібито непоєднуваних елементів, де радянське вилізає з несподіваних боків і набуває символічних форм. Таке ритуальне минуле в процесі декомунізації прагнуть усунути штучно. На противагу цьому інші намагаються виправдати окремі артефакти радянського часу. Бракує усвідомлення українцями, що з нами тоді зробили. А також того, що ми виконували та продовжуємо робити добровільно.
"Невідомий робітник", 2017
Намалювала робітника. За подібним спостерігала в Каневі. Він щодня працював, незалежно від погоди та власного настрою. На сусідському подвір'ї косив траву, витирав порох із вуличних меблів. Незабаром результатів його роботи вже не було видно. Зобразила чоловіка в комбінезоні, схожому і на лицарські обладунки, і на військову уніформу водночас. Така у певному сенсі марна праця нагадує нинішній стан багатьох українців. Продовжуємо займатися буденними справами, але впевнені, що вони ніяк не позначаться на загальній ситуації. Зазвичай чую від досить впливових людей: "А що ми можемо зробити?" Часто саме власною бездіяльністю спричиняємо певний перебіг подій.
"Мама", 2017
Обличчя жінки закриває тканина. Її постать подібна до кокона. Це загорнута фігура, лялечка, з якої може щось вродитись. А можливо, вже народилось і пішло звідти.
Відсилає до особливостей української держави. В період Майдану у картинах кілька разів зверталася до образу матері як до землі, в яку сіють зерно. Материнське символізувало тоді розгубленість. Багато хто здався, захотів повернутися назад, бо відчував ностальгію за радянським минулим як материнськими захистом і безпекою.
Майдан зараз для мене – метафора того, як на мить прорвалося трясовиння, а в дірках з'явилося світло. Але тепер ті отвори затягуються. Час від часу мусимо їх відкривати, не обов'язково революцією. Вірю в індивідуальні ініціативи – це може бути робота, волонтерство або відчайдушний поодинокий вчинок, висловлювання художника.
"Відпочинок", 2015
Дівчина лежить на березі. Заснула. Тим часом із-за смуги лісу піднімається чорний дим. Спокійна сцена ніби розжарена яскравими кольорами. У Каневі малювала банальні речі – відпочинок, пікнік на березі Дніпра, робітників, що лагодили дах. Але, коли паралельно слухали новини по радіо, кожен знак набував іншого змісту. Хлопці, які лагодили дах, потім кудись зникли. Пізніше приходила людина, що їх шукала. Здогадалася, що їх призвали до війська. Малюнок став частиною серії "Укриття". Вона почалася, коли на стінах київських будинків з'явились трафаретні написи зі спрямовуванням до бомбосховищ. Але фактично їх не було: чергова імітація в радянському стилі – картинка замість порятунку. На перший план вийшло відчуття небезпеки, яке висіло в повітрі: навіть найпростіші речі сприймалися загрозливо.
"Колискова", 2014
Того року багато думала про Тараса Шевченка. Було неймовірне співпадіння Майдану та ювілею Кобзаря. У роботах як пам'ятник поету зображувала порожній постамент або сокиру замість постаті Шевченка. З Володимиром Будніковим працювали тоді в мистецькій резиденції "ЧервонеЧорне" поблизу Чернечої гори у Каневі. Розмірковували над тим, наскільки мова художника може бути актуальною під час історичних подій. Неодноразово чула, що під час революції чи війни митець має робити щось конкретне, дієве, зрозуміле, агітаційне. Його особисті переживання починають здаватися неважливими й несуттєвими.
"Київський щоденник", 2014
Робила малюнки з самого початку Революції гідності – у формі щоденника. Хотіла запам'ятати. Анатомічні зображення героїв доповнювала подібними до лицарських обладунків строями. На Майдані ми ніби наново усвідомили вразливість тіла, але і його несподівані можливості.
У багатьох малюнках поєднувала людські елементи з тваринними. Ведмідь у "Щоденнику" часто уособлює країну-агресора. Білі голуби закривають очі героїв. Образи навіяні реальними постатями. Аніматори в костюмах мультиплікаційних ведмедів, білок, зебр були на Майдані навіть у найнапруженіші періоди. Вуличні фотографи з білими голубами пропонували послуги, навіть коли центр Києва був у вогні. Своєю присутністю вони додавали метафоричності і сюрреалізму тому, що відбувалося.
Крим завжди сприймався як зона відпочинку, комфорту, такий собі рай із пальмами. На цих малюнках він постав із відпочивальниками в протигазах.
"Туга за батьківщиною", 2014
Подвійна фігура, загорнута в дитячі пелюшки, припала до материнських грудей. Третя постать висвітлює частину сцени ліхтарем. Тема близнюків передає подвоєння смислів. Це подібно тому, коли на Майдані з'явились герої, лицарі, але антимайдан швидко відтворив усе до дрібних деталей. Чимало людей переставали орієнтуватись у ситуації. Вже не знали, хто хороший, хто – поганий. Надзвичайно важливо побачити подію вчасно, бо вона швидко може перетворитися на власну імітацію або симуляцію. Наприклад, певний час балаклава символізувала героїзм. А потім через тітушок її сприйняття безповоротно змінилося.
"Поверхня", 2012
Пейзажі, які фотографувала з вікна автівки під час поїздки з Одеси, перевела в рожевий колір. Вони стали подібними до людських нутрощів. Вдалася до традиції японського мистецтва, коли внутрішній стан героя передають через природу. Людина часто порівнює те, що її вражає, з тілесними відчуттями: "забракло повітря", "відчуваю це шкірою". Рожевий колір свідчить, що назовні не все гаразд.
"Поговори зі мною", 2006
Людська фігура, з'єднана з темною, нечітко окресленою постаттю. Вони ніби є продовженням одне одного, ведуть діалог. Це натяк на образи народження і смерті. Їх не можна розділити. Подвійна фігура підкреслює крихкість буття, цінність життя і часу, який важливо помічати, відчувати й усвідомлювати. В цій серії, що має назву "Близнюки", я вперше заговорила про роздвоєння. Відтоді воно неодноразово з'являлося в різних виглядах і контекстах.
"Дві фігури", 2004
Одна постать стоїть позаду іншої. Ніби затуляє кулаком її голову і водночас задає напрямок погляду. Розмірковувала про незахищену людину. Зараз робота актуалізувалася. Постає як утілення особи, від якої нічого не залежить. Вона не має вибору, бо керована ззовні або колонізована стороннім впливом.
"Закоханий хлопчик", 2003
Чоловіча фігура не має очей, але з грудей виростає щось подібне до червоної квітки. Брак одного ніби компенсується надміром іншого. Спостерігала, як у тілесному може проявитись духовне. Заперечую традиційний розподіл на високе й низьке в людині. Розглядаю її цілісною. Вона перебуває в постійному русі, по-різному себе проявляє. Мені імпонує твердження, що душа не знаходиться десь назовні і не є чимось окремим всередині тіла.
4 
35413
Коментарі