33 картини експонують на виставці "Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище" у столичному Pinchuk Art Centre до 8 січня. Присвячена художникам групи "Паризька комуна", що працювали в Києві з кінця 1980-х до першої половини 1990 років
– Із них в Україні почалося сучасне мистецтво, – експерт 64-річний Олександр Соловйов розповідає про творчість художників "Паркомуни".
– Посеред дня до магазину "Українські ласощі" на вулиці Карла Маркса – сучасна Городецького – під'їхали жовта Dacia і білий Trabant. Вистрибують люди у плащах і темних окулярах, стріляють у натовп. Одразу з десяток чоловік падають. Нападники дістають трилітрову банку томатного соку і заливають ним тротуар довкола тіл. Телевізійники прибувають, щоб зняти репортаж із місця події. Перехожі оминають місце пригоди. Київський художник Василь Цаголов акцію "Карла Маркса – Пер-Лашез" організував 4 травня 1993-го. Влаштували символічний розстріл "паризьких комунарів". Це був протест митців проти виселення їх із майстерень. У постановці брали участь художники Олександр Гнилицький, Наталія Філоненко, Максим Мамсіков, критик Олег Сидор-Гібелинда.
Точкою відліку нового українського мистецтва вважають картину Арсена Савадова і Георгія Сенченка "Печаль Клеопатри". 1987 року її вперше показали в Москві на Всесоюзній виставці молодих художників. Заговорили про нову хвилю українського мистецтва. Вона об'єднала близько двох десятків живописців, переважно з Києва та Одеси. Савадов і Сенченко зобразили на полотні тигра на задніх лапах, верхи на якому сидить гладка жінка з посохом у руці. На задньому плані – апокаліптичний пейзаж. Композицію запозичено з роботи Дієґо Веласкеса "Принц Бальтазар Карлос на коні". Тигр нагадує одну з картин Сальвадора Далі, а поза Клеопатри – пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві. Її масивне тіло відсилає до радянського пам'ятника "Робітник і колгоспниця". У Москві картину розкритикували. Однак "Печаль Клеопатри" продали на ярмарку сучасного мистецтва в Парижі за рекордну для тогочасного українського живопису суму – 150 тисяч доларів. Купив її художник П'єр Фернандес Арман. Відтоді робота не експонується.
Нове покоління українських художників почало створювати динамічні, експресивні, великі полотна. Вони були сповнені міфічних, фантастичних мотивів і посилань на класичні твори мистецтва. Важливим місцем співтворчості художників були пленери у селищі Седнів на Чернігівщині. На них Павло Керестей зробив 10 копій картини "Нарцис" італійця доби Ренесансу Караваджо. Намалював 10 шаблонів вугіллям і запропонував дев'ятьом колегам розфарбувати їх. Одну копію розмалював сам. Одні й ті ж фарби, три види пензлів – а твори вийшли різні. Збереглися шість картин із 10. Усі не підписані, тому встановити авторство неможливо.
Наприкінці 1980-х у Києві багато будівель стояли в аварійному стані. Людей відселяли, а грошей на ремонт влада не виділяла. Художники "нової хвилі" почали самовільно обживати ці занедбані будинки. Облаштовували там майстерні. В них і жили. Ці сквоти стали місцем концентрації контркультурної тусівки.
Перший подібний осередок з'явився у столиці в будинку на розі вулиць Франка і Леніна (сучасна Богдана Хмельницького. – Країна). Зараз у ньому розмістився "Макдональдз". Ядро групи – Олександр Гнилицький, Олег Голосій, Валерія Трубіна, Дмитро Кавсан, Василь Цаголов, Олександр Клименко. Влітку 1990-го художники перебралися на вулицю Паризької комуни, 18. Її перейменували на Михайлівську. Ілля Чічкан оселився поряд – на Софійській, де мав 13 кімнат. Тут же знайшли собі майстерні Арсен Савадов і Георгій Сенченко. Але всі вони ототожнювали себе зі сквотом на Паризької комуни. З'їжджалися близькі по духу художники, музиканти, фотографи, поети, філософи, комп'ютерники. Влаштовували вечірки. Найгучніші – у Чічкана, бо площа дозволяла.
1991-го у залі Спілки художників на вулиці Володимирській відбулася перша виставка. Назва групи – художники "Паризької комуни" – стала символом нового покоління. Пік ринкового зацікавлення нею припав на час, коли ввели "купони". Через постійну інфляцію відносини між художниками й колекціонерами відбувались у формі обміну. За картини платили пральними машинками, холодильниками, телевізорами, музичними центрами. Цаголов якось приніс у комуну торбу купонів, які отримав за полотно. Накупив шоколадних батончиків Snickers. Обгортками з-під них позавішував усю кімнату.
У 1990-ті до Києва почали навідуватись західні мистецтвознавці, куратори, критики. Прагнули відшукати "свіжу кров". Одним із таких став майже двометровий німець Крістоф Відеман. "Паркомуна" його вразила. Він вибрав художників і запросив до Мюнхена. Виставка тривала під патронатом концерну BMW. Без пригод не обійшлося. Гнилицький під дією наркотиків о другій ночі вкрав велосипед і розфарбував у дивні кольори. Поліція його затримала. Але не через викрадення велосипеду, а за рух із вимкненою фарою.
На Сінному блошиному ринку художники за дешево купували фарби, пензлі, декорації для робіт, одяг – для постановок. Якось Гнилицький надибав великі листи для декорації. Обклеїв ними скляну домовину. Зробив відео – екранізував власну поему-акцію "Спляча красуня у скляній труні". Художники несли труну містом і по черзі лежали в ній.
Раніше в парках культури були "кімнати сміху" з кривими дзеркалами, де розглядали своє деформоване відображення і сміялися. В одному з таких місць Гнилицький виміняв у сторожа криві дзеркала на горілку. Відеоробота "Криві дзеркала – живі картини" зроблена з колегами по сквоту Наталією Філоненко і Максимом Мамсіковим. Вони експериментували з люстерками в еротичних сценах. Віддзеркалення знімали на камеру. Через деформоване зображення глядач бачить секс викривлено. Але звуки й оголені тіла дозволяють зрозуміти, що відбувається.
Художник Олег Голосій був одним з ініціаторів комуни і генератором ідей, а також – найпліднішим серед її членів. За п'ять років створив близько 300 картин. "Ті, що біжать від грози" написана віником. Полотно дуже динамічне і яскраве, хоча зрозуміти, що на ньому зображено – важко. Писали усім, що потрапляло під руку. Важливою була не форма, а експресія, передача почуттів. 1993-го Олег помер 27-річним. Після цього, як казали комунівці, сексуальна й наркотична революція зупинилася і всі сховалися по домівках. "Паризька комуна" проіснувала ще менше року.
Символічним її завершенням стала виставка 1994-го "Простір культурної революції" – в рамках Київського художнього ярмарку. Колективно придумали інсталяцію – по периметру виставкового простору спорудили великий помаранчевий паркан, за яким була схована вся експозиція. Паркан слугував перешкодою для відвідувачів виставки. Єдиною можливістю побачити приховане були біноклі зі зворотною оптикою. Вони ще більше віддаляли зображення і спантеличували глядачів. Цей метафоричний паркан перегукувався з реальним, який напередодні звели навколо будинку "Паризької комуни" на Михайлівській, 18. От-от мав розпочатися відкладений на п'ять років капітальний ремонт.
"Для молодих художників побути в загальному казані, поваритися в ньому – дуже корисно. А потім потрібно звідти виносити свою індивідуальність і позицію", –
Олександр РОЙТБУРД, 55 років, художник
Картина "Поцілунок крадькома", 1991 рік, художник Юрій Соломко
– У червні 1991-го подорожував Кримом. Хотів купити карту місцевості, – згадує 54-річний Юрій Соломко. – У Бахчисараї зайшов до книгарні, але полиці були майже порожні. Продавали тільки політичні карти світу. Звернув увагу, що за два роки з дати їх випуску світ дуже змінився. Впала Берлінська стіна й Німеччина об'єдналася. Ця карта була вже неактуальна. Виникла ідея написати щось зверху. Купив дві і став думати, що намалювати на них. Карта – колективний продукт цивілізації. Якби зобразив на ній якогось полководця, приміром Наполеона, було б перевантаження полотна. Тому вирішив протиставити цьому глобальному щось приватне. Обрав легкі сюжети з історії мистецтва. Картина Жана Фрагонара "Поцілунок крадькома" – перевірений часом шедевр. На додачу – чуттєвий живопис доби рококо. Плавні, тонкі лінії нагадують карту. Ідеально підходить для малювання на ній. Зробив висновок, що художники епохи рококо також надихались географічними мапами. Сцена зі світського життя з картини Фрагонара, де кавалер крадькома цілує даму, набуває на карті політичного підтексту. Захід і Схід ніби заграють один з одним. Так спробував об'єднати ці дві вічно ворогуючі частини світу.
2 
1
Коментарі