Стати українцем – значить, бути частиною великої західної цивілізації

Гурт "Пирятин" презентував другий альбом "Тантра". Лідер групи Іван Семесюк розповідає про сім із 12 пісень платівки

"СМТ"

Я народився й виріс у художній родині. Вдома були книжки з мистецтва, альбоми по Ренесансу. Через ту художню складову я вийшов на музику епохи Відродження, врешті – на європейський і, ширше, трансатлантичний фолк. Завдячую саме кельтській музиці, що став музикантом.

Жити в селищі міського типу – це приблизно те саме, як залізти в маршрутку, яка нікуди не їде, йдеться у пісні. В Україні є запит на щирість, творчу чесність. І такими піснями його хочеться задовольнити. До того ж є купа людей, про яких ніхто не співає. Їм буде приємно на концерті люто погецати під пісню про себе.

У мене є ще одне амплуа – поет. Звідти рефлексії на життя, яким його бачу. Свого часу я і на стройках ї**шив, і в селі бараболю копав. Спостерігав життя під різними кутами, які ніяк не проговорені. І мені, городській насправді людині, захотілось усе це діло оформити.

Для тих, хто більш-менш прошарений, ця пісня може стати копняком. Сидить такий у провінції, але не циклиться на тому способі життя, який вона йому диктує. Це ж схематична історія – рано одружитися, наробити дітей і крутити в гаражі "Жигулі" до кінця своїх днів. Але є чуваки, здатні звалити з тої провінції. І не втратити певного пієтету до свого походження. Бо це прикольно, народитися в Яготині чи Пирятині й бути істинно прогресивним. І таке свіже покоління вже є. Знайомі пацани із сільських родин, на 10 років молодші. Вони ерудованіші, освіченіші. Знають по п'ять мов, вчилися десь у Берліні на фермерські гроші, бо батьки в них вкладали. І ці селяни – урбаніти значно більше за мене, киянина.

"Пирятин" може бути й дебілкувато оптимістичним, і мінорним. Останнє – типово для української сцени. Це недобре. Має бути баланс, і ми його пропонуємо. У нас є сумні речі й істероїдно веселі. Натякаємо: еволюція або смерть. Треба мінятися, тоді все буде добре. Принаймні буде на це шанс.

На героїв своїх пісень ми дивимося дещо відсторонено, як антропологи, науковці-­лаборанти. Але щиро любимо цих людей, їхню фактуру.

 

"Цицьки"

У гурту є пісні про складне, заморочене кохання. А ця – про любов просту.

Музично це данина культурі Аппалачів (гірський масив у Північній Америці, де у ХVIII ст. селилися іммігранти з Шотландії, Ірландії, Англії. Вважається батьківщиною жанру кантрі. – Країна), старого американського півдня.

Є дефіцит україномовних пабних пісень. Мені гостро не вистачало чогось такого, щоби нажратися на барі й поволати. Сама поява "Пирятина" – акт самообслуговування. Бо я хочу слухати таку музику, яку хочу. А її нема, тож доводиться створювати.

"Аватар"

Це одна з пісень, мелодію якої в роботу приніс я. Була така конвульсивна спроба написати щось у шотландській традиції. Пісня про алкоголіка. Це наш клієнт. Хоча до нас на концерти і спортсмени ходять, і йоги. Але такого барного синяка на крепких ногах, відносно успішного, який досі не перетворився на розвалюху, ми поважаємо. Кожному приємно почути про себе. Тим більш як автор тексту я й у собі відчуваю неабиякий талант до алкоголізму.

"Родіна"

Цією роботою ми вперше серйозно звернулися до публіки. Мали окреслити, що думаємо про найважливіше. Щоб не виникало питань.

У групі виникає маса суперечок. Але на світоглядні речі – що таке Україна, яким бачимо її майбутнє – погляди збігаються. Це важливо. Можемо плідно співпрацювати, бо знаємо, що нас об'єднують фундаментальні точки, йдемо в одному керунку. Чимало гуртів у 2014–2016 роках розвалилося, бо хтось виявився ватник відбитий. А чого з ним співпрацювали 15 год? Ну, такоє врємя било, он нормальний пацан. Все, цей час пройшов. Совєтська родіна помирає поетапно. Досі великими шматками відвалюється в багатьох, із більшим чи меншим трагізмом.

Я з дитинства занурений в український контекст. "Белой акации гроздья душистые", вся оця булгаківщина також існувала. Але з другого боку – художня школа імені Тараса Шевченка з викладачами, матьорими такими "петлюрами". Баланс завжди в мені був. Тим паче це ж не Харків чи Одеса. Столична центричність зробила Київ проукраїнським. Коли настав момент обирати, для мене це не було особливим струсом. Мав готовий конструкт. І я можу жити в ньому льогко без усього російського. Це пов'язано ще з першим Майданом 2004-го, з моїм тривалим переходом на українську мову і війною, врешті-решт. А для багатьох це було разове гостре прозріння, важке.

Люди через українізацію, точніше, дерусифікацію, поступово виштовхують совок. Вестернізація суспільства відбувається так само через це. Стати українцем – це бути частиною великої західної метацивілізації.

"Тараща"

В Україні є проблема з локальними ідентичностями. Це погано. З таких цеглинок складається суспільство. Є ідентичності, що мають чіткий силует – галицька, наприклад. Волиняки – типаж достатньо опуклий. Але в культурному ландшафті такого поняття, як Волинь, явно не вистачає. В маскульті ж по суті є лише східняк і западєнєц. Центральної України наче й нема. А наддніпрянці – це маса людей, яка навіть у відсотковому відношенні найбільше виносить тягар війни. Бо найчисельніша.

Це спроба написати гімн оцим мужикам із Київщини, Черкащини. Їм приємно чути пісні про Таращу, Чигирин, Жашків, Яготин. Ці міста є в моєму особистому міфі. А в Україні тим часом повно людей, які ніколи не чули цих назв. Так у Запоріжжі про нас написали "группа Приятно", переклали нахрінась через ґуґл афішу російською.

 

"Народився на Районі"

Це привіт ще одному кластеру нашої публіки. Елементу міських окраїн із пацанячими замашками. З простим у своїй передбачуваній драматургії життям. Тим паче, досі я не чув класної пісні українською мовою про наркомана. Хіба давно, "Братів Гадюкіних". Культура ж, у тому числі низова, має бути добре наповненою, повноцінною.

Насправді це пісня про Київ. Про його спальні райони, такий уходящий типаж людей. Бо зараз уже не модно колотися. У тренді рубати бабло, кататися на електросамокаті, ходити у спортзал. А моє покоління 20 років тому масово вимирало по районах. Бо скучно було. Дефіцит інформації, розваг, вражень, кар'єри. Всього, крім наркоти.

"Вуса"

"Пирятин" співає про життя в усіх його формах. Намагаємося згрібати всі можливі сучасні українські архетипи. Вусані – теж маленька ідентичність. Є люди, для яких це частина стилю, навіть ідеології. Знайомі реконструктори козаччини XVII століття завдяки цій пісні почали ходити на концерти, дуриганити трошки під неї.

×