Ексклюзиви
Четвер, 28 жовтня 2021 09:26

Співав на всіх революціях і протестах. Це було важливо і, головне, безплатно

Що більше дізнаєшся про інших, то краще бачиш маніпуляції

Батьки не розуміють, чому я займався тим всім – чи співанням, чи акторством. Це було на рівні "Що йому там в голову встрілило?" Звідки взялося, не знаю. Відбулося абсолютно натурально.

Намагався писати поезію. Але є люди, які роблять це краще за мене. Вирішив, що не варто псувати папір.

1 грудня 1991-го, коли проходив всеукраїнський референдум за незалежність, мали концерт у Львові. Він транслювався на УТ-1. Добре пам'ятаю той день, бо це був єдиний раз, коли треба було використовувати мінусівку. Я співав наживо, але слухачі цього не чули.

Автор: Валентин Кузан
  Михайло (Місько) БАРБАРА, 49 років, музикант, актор. Народився 14 листопада ­1971-го у Львові. Батько – інженер, мати – бібліотекарка. Закінчив школу з поглибленим вивченням німецької мови. Навчався у Львівському університеті імені Івана Франка, на факультетах прикладної математики та філологічному. Відвідував Вільний український університет у Мюнхені та школу документалістики Анджея Вайди у Варшаві. Працював музейним доглядачем, ведучим ранкового й нічного ефіру радіо ”Люкс”, артдиректором нічного клубу ”Лялька” й мистецької галереї ”Дзиґа”. Протягом 1989–2011 років був вокалістом рок-гурту ”Мертвий півень”. Записали 13 альбомів, ставали лауреатами фестивалів ”Вивих” і ”Червона рута”. Брав участь у музичних проєктах ”По морді”, ”Розрив кола”, Lюk. Останній – ”Радіо Афродіта”. Для своїх музичних проєктів писав музику до віршів Юрія Андруховича, Тараса Шевченка, Максима Рильського, Олександра Ірванця, Сергія Жадана. Співав французькою, італійською й іспанською мовами. Також знав польську, німецьку, англійську й російську. 1998-го прожив 12 місяців у США. Після повернення переїхав у Харків, де став актором і лідером театру ”Арабески”. Був у шлюбі. Дружина 48-річна Світлана Олешко – театральна режисерка. Виховував пасинка 24-річного Івана Жадана. Улюблений фільм – ”Пропала грамота”. Любив куховарити, найкраще вдавалися флячки – галицька страва з яловичого шлунка. Подобалося червоне сухе вино. Мріяв побувати в Японії. Помер 11 жовтня 2021-го вдома в Харкові. Причини смерті не розголошують. Похований 13 жовтня на Харківському міському кладовищі №2
Михайло (Місько) БАРБАРА, 49 років, музикант, актор. Народився 14 листопада ­1971-го у Львові. Батько – інженер, мати – бібліотекарка. Закінчив школу з поглибленим вивченням німецької мови. Навчався у Львівському університеті імені Івана Франка, на факультетах прикладної математики та філологічному. Відвідував Вільний український університет у Мюнхені та школу документалістики Анджея Вайди у Варшаві. Працював музейним доглядачем, ведучим ранкового й нічного ефіру радіо ”Люкс”, артдиректором нічного клубу ”Лялька” й мистецької галереї ”Дзиґа”. Протягом 1989–2011 років був вокалістом рок-гурту ”Мертвий півень”. Записали 13 альбомів, ставали лауреатами фестивалів ”Вивих” і ”Червона рута”. Брав участь у музичних проєктах ”По морді”, ”Розрив кола”, Lюk. Останній – ”Радіо Афродіта”. Для своїх музичних проєктів писав музику до віршів Юрія Андруховича, Тараса Шевченка, Максима Рильського, Олександра Ірванця, Сергія Жадана. Співав французькою, італійською й іспанською мовами. Також знав польську, німецьку, англійську й російську. 1998-го прожив 12 місяців у США. Після повернення переїхав у Харків, де став актором і лідером театру ”Арабески”. Був у шлюбі. Дружина 48-річна Світлана Олешко – театральна режисерка. Виховував пасинка 24-річного Івана Жадана. Улюблений фільм – ”Пропала грамота”. Любив куховарити, найкраще вдавалися флячки – галицька страва з яловичого шлунка. Подобалося червоне сухе вино. Мріяв побувати в Японії. Помер 11 жовтня 2021-го вдома в Харкові. Причини смерті не розголошують. Похований 13 жовтня на Харківському міському кладовищі №2

Вперше офіційно заспівали вірші Юрія Андруховича на "Червоній руті" в Запоріжжі 1991-го. Взяли премію за "авторські пісні". Лише після того познайомилися особисто у Львові. Люблю і його, і його поезію.

Співати прозу в Україні до нас ніхто не пробував. Андрухович не знав про мої наміри покласти на музику його твори. Коли надіслав йому демотрек, сказав, що звучить несподівано, але приємно. Дав мені право робити з його текстами, що захочу. Цим і користуюся.

Мав постійне бажання щось робити. В мене було радіо, "Лялька" – клуб, у якому, наприклад, були перші концерти "Океану Ельзи", які переспівували наші "Б'ютіфул Карпати". Там відбувалася маса всього – привозили Lюk із Харкова або "Мандри" чи "Крихітку" з Києва.

Там виступали львівські колективи, ми могли зібратися музикантами з різних гуртів. Пили пиво і влаштовували сейшени до ранку. Сейшени – в найкращому значенні цього слова. Під ранок уже дехто міг не попадати по струнах, але настрій був фантастичний.

Ірод, стрьомний чувак. Таким я і був

На одному фестивалі в Німеччині "Мертвий півень" виступав з Юрком Андруховичем. Поперло так, що грали 6 годин. Вдруге так поперло 2011-го на "Форт-місії" (фестиваль у 2009–2012 роках біля села Попович у Мостиському районі на Львівщині на українсько-польському кордоні. – Країна). Весь день і всю ніч лило як із відра. А ми грали з десятої вечора до четвертої ранку.

Хіба я класичний рок-н-рольник? От Оззі Осборн – так. Яким дивом він досі живий у свої 70 із гаком? Заповів тіло Британській медичній академії. Щоб дослідили: як можна протягнути так багато після того, як стільки бухав і приймав. Порівняно з ним я – блазень.

"Мертвий півень" – це колекція монстрів. Ми час від часу збираємося разом і знову розбігаємося. Група розкидана по всій країні. Зустрічаємося то в Києві, то в Харкові, то у Львові.

Мені завжди здавалося: я відповідальний за те, що відбувається в моїй країні. Співав на всіх революціях і на всіх протестах, бо були радше не протести, а посполиті зрушення. Це було важливо і, головне, безплатно.

2000 року директорка харківського театру "Арабески" Світлана Олешко подзвонила та сказала, що є ідея зробити спектакль, до якого музику написали б "Півні". У "Мері Крістмас, Джізус Крайст!" Жадан спеціально для мене створив роль Ірода. Так і вказав у коментарях: "Ірод, стрьомний чувак". Таким я і був. Репетирували у Львові, прем'єра відбулася там. А потім я сів у бусик із трупою і поїхав до Харкова. Це був мій найбожевільніший і найпрекрасніший вчинок.

Світлана досі сміється – мала тоді надію, що я відмовлюся. Моя ідея-фікс була грати в театрі. Це важка фізична праця. У "Мері Крістмас" режисерка хотіла, щоб ми видавалися покрученими. Для цього одягали на ноги пуанти.

Країна прекрасна тим, що різноманітна. Ми з "Арабесками" збирали повні зали й у Львові, й у Донецьку. Там і там було по-своєму добре. Що більше ти дізнаєшся про інших, то краще бачиш маніпуляції.

Артистизм у мене був ще до "Арабесок". Колись, років із 10 тому, мене запитували: "Які наркотики ти вживаєш?" Нічого не вживаю, я рідко навіть пиво п'ю. Своєї експресивної поведінки на сцені не можу пояснити.

Постаріти я не планую

З "Арабесками" їздили на фестиваль "Арт-терапія" до Словаччини. Там побачив найкращу у своєму житті виставу "Маленьке небо" у виконанні трупи "Театру з пасажу". Дивився на людей на сцені, які мали дитячий церебральний параліч, хворобу Дауна, аутистів і розумів, що вони – найкращі актори. Загорівся привезти спектакль до Києва, Львова, Харкова, щоб його примусово подивилися такі, як театр Заньковецької чи Франка. Щоб вони після того йшли приймати грязьові ванни і звикали до землі. Бо вони – не актори, а те, що роблять, – не театр.

"Арабески" відрізняються від інших театрів. Маємо маленький ритуал: коло перед виходом на сцену, коли всі беруться за руки. Але слів, промовлянь – ніяких. Всі забобони й ритуали придумали алкоголіки як терапію. Ми ж просто концентруємося.

Сучасний український театр – це комплекс хвороб. Це несмак, кічуха, совдепія.

За мною закріпився образ "странного чувака", фріка. Але всі актори такі. В часи Шекспіра їх ховали за межами цвинтарів, як самогубців. Вважали, вони не мають душі, бо можуть перевтілюватися в інших.

Виступав у в'язниці – унікальний досвід. Там дуже вдячна публіка. Хоча, звісно, страшно, коли виходиш на сцену і бачиш багато подібних між собою жінок і чоловіків. А вони, наче діти. Ми грали "Маленьку п'єсу про зраду" за Олександром Ірванцем. У мене вкотре був негативний герой, тому із залу лунали емоційні коментарі. Радий, що це має продовження – режисери ставлять у в'язницях вистави за Горіним, "Покоївок" за Жене, а у Львові готують "Фауста". Знаю випадок: чоловік потрапив під амністію і просив, щоб його не випускали, доки він не зіграє у прем'єрі. Та все ж українська в'язниця – страшне місце. Людині, яка вкрала курку, там не місце.

Люблю дивитися концерти The Rolling Stones. Думаю, вони не планували постаріти. От і я не планую.

Не знаю, що таке інтуїція. Інакше не вліз би в музику й театр.

Важко не звертати уваги, коли твою працю оцінюють погано

До критики ставлюся байдуже. Хоча важко не звертати уваги, коли твою працю оцінюють погано. Хочеться в пику дати.

"Радіо Афродіта" – радіо Української повстанської армії. А мій проєкт – спроба продовжити діяльність радіо УПА.

Не хочу робити ні з Франка, ні з Шевченка пам'ятників. Прагну зробити з них рок-н-рольників. Бо вони й справді були драйвовими хлопцями. Улюблений вірш Шевченка: "Вип'єш перву – стрепенешся, вип'єш другу – схаменешся, вип'єш третю – в очах сяє, дума думу поганяє". Франко теж був моторний, жив повноцінно, а не творенням собі постаменту. Вони були живими людьми. З усіма перевагами й недоліками вони ближчі кожному з нас, аніж здавалося.

Із "Півнями" 1996-го зробили італійську композицію IL Testamento – "Заповіт" Шевченка, назвали так альбом. Із Йозефом Остжанські записали в рок-варіанті "Вічного революціонера" Франка. Для мене важливо показати їхню творчість під кутом, позбавленим пафосу. Змусити сучасного слухача розуміти завчені зі школи тексти по-новому.

Щасливий, що приходять глядачі в театр і на концерти. Значить, це комусь потрібно.

Є два визначення музики: хороша й погана. Якби не було поганої, я не знав би доброї, чи то пак, хорошої музики.

Не думав, що колись працюватиму на сцені. Вирішив цей страх побороти і в 19 років погодився бути ведучим на фестивалі. Стою на сцені і маю представити Марічку Бурмаку: "Марічко, от ти жінка, для чого тобі сцена, тобі треба варити дітей і наро­джувати борщі". А мав за сценарієм сказати: "варити борщі та народжувати дітей". У цю мить я зрозумів, що серйозно обісрався.

Музика "в дупі" – якщо дивитися телевізор. А якщо шукати та слухати, то в Україні багато хороших виконавців.

Доки є університет культури Михайла Поплавського, якщо це взагалі можна назвати університетом, кадрів у Верховній Раді не бракуватиме.

За матеріалами журналів "Країна", "Локальна історія", газет "Газета по-українськи", "Високий замок", "Коло", "День"; "Інтерв'ю з України", "Українська правда", Zaxid.net.

Зараз ви читаєте новину «Співав на всіх революціях і протестах. Це було важливо і, головне, безплатно». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 490
Голосування Чи готуєте “тривожну валізку” у разі можливого нападу Росії на Україну?
  • Так, вже склали потрібні речі
  • Зберу, коли загроза буде більш очевидною
  • Ні, це нагнітання паніки
  • Мені до цього байдуже
Переглянути