Як провела день на Одеському кінофестивалі його президент Вікторія Тігіпко
14 липня, субота
8.34. – Прокинулася з першим дзвінком будильника. О котрій би не лягла, дев'ята ранку – найпізніше, коли встаю. Зазвичай лягаю близько першої ночі. Щоб виспатися, 56 годин вистачає. Швидко привела себе до ладу, побігла на макіяж. Поїсти не встигла.
10.18. чорним авто з логотипом фестивалю Вікторія їде до кінотеатру "Родина". На порозі її чекають дві молоді білявки – особисті помічниці.
– Доброго ранку! – весело гукає Вікторія російською. – Ох, як ми вчора погуляли після відкриття фестивалю. Сиділи в "Бернардацці" і почали співати. Я, Іванов (Денис Іванов – директор фестивалю. – "Країна") і Сергій Леонідович – українські й російські. А донька Клаудії Кардинале з чоловіком і творча група фільмувідкриття "Реальність" – італійські. Сидимо навпроти і переспівуємо одне одного. А судив нас японець. Вокальні дані що в мене, що в Сергія Леонідовича розумієте які, але кричимо. Аж голос трошки сів. Іванов: "Я на вокал ходжу, слухайте мене". То давай співай, кажу, бо програємо. Але тут ми згадали "Несе Галя воду" і таки їх перемогли. А ось і Сергій Леонідович!
Тігіпко з'являється з охоронцем за 10 хв після дружини. Приїхав одразу з готелю.
– Встигаємо, нормально все? – у джинсах і синій футболці. бере Вікторію за лікоть. Заходять у кінотеатр.
– Cafe? de Flore будемо дивитися, – каже вона й іде вперед.
Білетер рукою намагається зупинити віцепрем'єра.
– Погано працюємо, Сергію Леонідовичу, не впізнають уже, – каже Вікторія.
Обоє сміються.
12.32. Фільм квебекця ЖанМарка Валле Cafe? De Flore поєднує дві історії – про молоду матір Жаклін у Парижі 1960х і Антуана, діджея в сучасному Монреалі. Син Жаклін має синдром Дауна. Він закохується в дівчинку з такою самою недугою. Мати намагається їх розлучити. Антуан разом зі своєю дружиною у шлюбі понад 20 років, мають двох доньок. Він залишає родину, зустрівши дівчину Розу. Антуан і Роза – споріднені душі, реінкарнації сина Жаклін і його коханої.
– Не скажу, що вірю у споріднені душі. Але те, що ми багато чого не знаємо про себе, – це точно, – каже Вікторія після сеансу.
Цілує чоловіка в щоку й сідає за столик на терасі кінотеатру. Сергій Леонідович їде провідати матір, яка живе в Одесі. Вікторія замовляє каву з молоком.
– Треба вчитися аналізувати себе. Життя багатошарове. У кожної проблеми є рішення і причини. Треба їх тільки добре пошукати, – висипає в чашку пакетик цукру. – Ой, забула, що без цукру п'ю. Ну, хай уже. Наші можливості набагато більші, ніж ми думаємо. Взяти хоча б сучасні методики швидкого читання – хіба 100 років тому могли таке уявити? Тато навчив дуже лояльно і навіть вдячно ставитися до критики. Хай 99 відсотків зі сказаного буде неправда. Лишається один відсоток, на який можеш стати кращий. Насправді у кожної людини рівень самокритики набагато вищий за те, що про неї можуть сказати.
13.11. Вікторія приїжджає до ресторану "Бернардацці". Бере з автівки сукню на вішаку й косметичку. У вбиральні за 5 хв перевдягається й поправляє макіяж. Темносинє шовкове плаття до колін змінює на довге бежевого кольору.
– Спеціально для фестивалю пошила дев'ять суконь у Ірини Каравай – на кожен день. Моєї думки в них – рівно нуль. Я – наче модель, робіть, що хочете. Обіцяла схуднути, трохи підвела, але то вже таке.
Виходить у літній дворик, де її зустрічають ірландський актор Кілліан Мерфі, його російські колеги Артем Михалков і Данило Козловський.
Вікторія замовляє рибні котлети й салат із зелені. П'є негазовану воду. Чоловіки їдять м'ясо й салат.
– В Одесі прекрасно прокидатися. Дивишся у вікно – а там море. У нас, у Лондоні, справді постійно дощ, – каже Кілліан.
Обговорюють, скільки потрібно грошей, щоб зняти хороший фільм.
– Мільйонпівтора доларів достатньо. Цього вистачить на пристойну драму, комедію, любовну історію чи на гостру соціальну стрічку. Єдине, чого не знімеш за такі гроші, – історичний фільм, – каже 36річний Артем, молодший син режисера Микити Михалкова.
14.49. Вікторія Тігіпко прямує до Одеського театру музичної комедії. За півтори години тут показуватимуть російську стрічку "Духless" за романом Сергія Мінаєва. На президента фестивалю чекають журналісти з телеканалу "Россия". Записує 15хвилинне інтерв'ю. У залі до неї підходить жінка, років 50.
– Можна ваш автограф, будь ласка, – простягає програмку фестивалю. – Ось тут, біля Клаудії Кардинале.
– Нарешті додзвонилася дітям. Вони на морі з бабусею. Скучаю страшно. Але ще маленькі, щоб із собою на фестиваль брати. Треба, аби могли нормально кіно сприймати, – років щоб 13–15 було. Показую їм тільки старі радянські фільми. Якщо просять сучасні голлівудські мультики – ставлю англійську звукову доріжку, щоб користь була. У хлопців такий вік зараз, що від мами тільки подарунки треба. Дзвонять, з'ясовують, чи все за списком мама з татом купили. Чіткий звіт. Тільки донька каже: "мамо, приїжджай просто так, без подарунків, скучно без тебе".
Вікторія просить помічницю принести каву з молоком. Після сеансу п'є ще одну.
– Досвід ведення бізнесу дуже допомагає під час організації фестивалю. Якщо хочеш чогось – робиш усе потрібне й отримуєш. Ренату Литвинову буквально "відловлювали", щоб взяти її фільм у конкурс. у Каннах зловили – "тактактак", а потім немає відповіді. Листи надсилали, телефонували. Потім просто прийшли на її спектакль у Києві, півтори години відстояли під чорним входом разом із фанами. Таки дочекалися й домовились. У перший рік дуже важко було привезти фільми з провідних міжнародних фестивалів. Кличко, Чорнобиль, Шевченко – ось і все, що знають про Україну. Це треба ламати. За допомогою промо на кінофорумах, якісних заходів, продуктів. Пишаємося цьогорічною програмою. Збирали фільми по різних фестивалях, через різних людей практично рік. Сама працюю в групі, яка займається відбором картин. Світова кінотусівка поважає професіоналів і йде на контакт. Якщо ж ти ніхто – на вихід. Жоден не жалітиме. Але з кожним роком легше. Репутація вже працює на нас. Тепер найважливіше втримати її.
18.25. До фестивального центру – театру музкомедії ім. Водяного приїжджає Сергій Тігіпко. Він у брюках та білій сорочці. Разом із дружиною йдуть дивитися британську стрічку "Зламані" – про канікули 11річної дівчинки, хворої на діабет. Потім вечеряють у ресторані біля моря. Вікторія замовляє рибу.
21.24. На Потьомкінських сходах завширшки 12,5 м вгорі вільний прохід – менше півметра. Глядачі розстелили ковдри й посідали на сходи. За декілька хвилин тут покажуть фільм Чарлі Чапліна "Вогні великого міста" 1931 року.
Подружжя сідає у віпложі. До них підходять голлівудський актор Майкл Медсен із дружиною.
– Щойно дізнався, що фестивалю всього три роки. Думав, що 33. Так чітко організовано все, – Майкл тисне Вікторії руку.
В одному ряді з подружжям Тігіпків сидять італійська актриса Клаудіа Кардинале з дочкою і зятем і Джеральдін Чаплін. Голосно сміються весь фільм. Донька коміка кілька разів обертається, щоб подивитися, скільки прийшло глядачів. Усі сходи заповнені, присутніх – близько 15 тисяч.
23.15. Тігіпки прямують до ресторану "Міністеріум". Тут виступатиме гурт із проектом Павла Шилька Born in the UK. Співатимуть пісні The Beatles. Вікторія замовляє келих білого сухого вина.
– Вчора під час відкриття фестивалю думала, скільки треба часу українському кіно, щоб стати на ноги. Так повелося, що скільки помирало – стільки ж і відроджуватися треба. Тобто 20 років. Але в сучасному світі все значно швидше відбувається. Тож, думаю, років за п'ять це станеться. Талановиті режисери є, актори – також. Єдине й головне – кіноіндустрія в нас не працює як бізнес.
01.14. Повернулася із чоловіком у готель. Прийняла душ і лягла спати.
3 
1
Коментарі
2