вівторок, 20 серпня 2019 10:20

"Шо хочуть, те й роблять. А народ страдає"

Автор: Фото Олексій Товпига
  Виставу ”Кайдаші 2.0” київського ”Дикого театру” показали в будинку культури села Сорокотяга Жашківського району на Черкащині. П’єса Наталки Ворожбит створена за мотивами повісті ”Кайдашева сім’я” Івана Нечуя-Левицького 1878 року. Репетиції тривали 10 днів. На цей час столичні артисти поселилися у двох хатах на вулиці Молодіжній
Виставу ”Кайдаші 2.0” київського ”Дикого театру” показали в будинку культури села Сорокотяга Жашківського району на Черкащині. П’єса Наталки Ворожбит створена за мотивами повісті ”Кайдашева сім’я” Івана Нечуя-Левицького 1878 року. Репетиції тривали 10 днів. На цей час столичні артисти поселилися у двох хатах на вулиці Молодіжній

1 серпня, 11:00, до прем'єри 31 год.

– А де Рая? – до актової зали входить директорка "Дикого театру" Ярослава Кравченко, 32 роки.

– В лесу, Светлану Лободу ловит, – відповідає режисер Максим Голенко, 41 рік. Свою помічницю відправив скачати з інтернету пісню SuperSTAR. У Сорокотязі найкращий мобільний зв'язок – у посадці біля школи. Лобода має звучати з радіо в хаті Кайдашів, під неї годуватимуть паралізованого від горілки Омелька, проводжатимуть в АТО Лавріна.

– У Ворожбит дія "Кайдашів" починається 2004-го, – розповідає Голенко. – Класичного голову родини Омелька Кайдаша – шкода. Хоч і п'є багато, але працьовитий. А на нашого дивишся – колись крав у колгоспі, а зараз нічого не хоче робити. Але по-людськи співпереживаєш. У селі такі типажі – довкола. Якщо в Нечуя-Левицького груша розпустилася й була надія, то зараз нічого не змінюється. Ті самі помилки. Це якесь прокляття України – ходити по колу. Ви бачите, що відбувається після незалежності? Крок уперед, два – назад.

У Сорокотязі ми не просто занурилися в середовище. Воно ввійшло в нас. Частина трупи оселилася в хаті Володимира Починка. У нього від алкоголю відібрало ноги. Їздить у механічному візку й не збирається змінюватися. Балагурить, шукає компанії. Ми перед сном, якщо чесно, теж три-чотири пляшки коньяку випиваємо. Це єдине, що рятує від мух і комарів.

Починається репетиція. Сцена сільського клубу замала, тому грають посеред залу. 207 глядацьких місць розставили по периметру під стінами. Посеред кону 6-метровий стіл, "за яким ще комуністи засідали". Служитиме парканом між господарствами двох синів Кайдаша і дорогою на війну.

Старе пружинне ліжко, шафу й інший реквізит позносили від сусідів актора Володимира Гладкого, 32 роки, щось знайшли біля його хати. Грає Карпа – старшого сина Кайдаша. Коли виникла ідея поставити спектакль у селі, запропонував Сорокотягу.

– Я – з Білої Церкви на Київщині. Тут проводив літні канікули, – розповідає Гладкий. Просить художницю Юлію Зауличну принести на примірку труси. Залицятиметься в них до Мотрі. 45-річний Сергій Солопай – Омелько Кайдаш, роздивляється ноги в гумових шльопанцях по 30 грн із жашківського базару.

– Вирахуйте вартість із гонорару, я додому їх заберу, – каже.

– Живемо в хаті моєї бабусі по матері, – продовжує Володимир. Сюди приїжджаю, як на дачу. Хочу одружитися. Вже 10 тисяч доларів вклав у хату – зробив ванну, туалет, сарай перебудував. Тільки на дах пішли три тисячі.

Відпочиваю тут душею. Люди доброзичливі. Таких угрюмих, як мій Карпо, не зустрічав. Він – людина, яка викидає недопалок зі словами: "Бля, не прибирають". Бухає і каже: "Жить у цій страні не дають нормально. Шо той безвіз, якщо бабок нема". Постійно ниє. Одружився з Мотрею. Думав, що візьме багату й вирветься з цього гнидника. Але опускає у бруд і жінку. При Януковичу стає шестьоркою в депутатів. Заганяє для них кабанів на полюванні. Коли Партія регіонів тікає з України, знову опускається.

Злиться, бо їздив нормальною машиною, отримував подачки по 100 доларів і почувався королем у сільському барі. Свариться з братом Лавріном через Майдан.

1 серпня, 13:50, до прем'єри 28 год. 10 хв.

– Якого хера ти на Майдан наше сало возив? Що ви добились? Долар був по вісім, комуналку підняли. Через Майдан війна почалася на Донбасі, – Володимир Гладкий входить в образ Карпа.

Між братами спалахує суперечка під час вечері.

– Чого ти не в АТО? – зривається на фальцет. – Тобі ж буде безплатний проєзд до Жашкова, комуналочку уріжуть, кусок землі.

– Боюсь там тебе зустріть. З іншого боку, – відповідає Лаврін. Його грає Юрій Радіонов, 31 рік.

Після того, як молодший пішов на війну, Карпо пиячить із Василем. Самогонку заїдають грушами.

– Шо хочуть, те й роблять. А народ страдає. Раньше ковбаса була по 40. Батьки жили на пенсії своїх батьків. А ми хіба так можем? – варнякає Карпо. З його рота сиплеться закуска.

– Нужно внести легкую сюрреалистич­ность, – зупиняє прогон сцени Максим Голенко. – "Пенсії усім хватало" – тут конкретно привязка ко времени и легкий юмор, а я хочу вашу историю растянуть в бесконечность. Сказать, что сейчас такое происходит, что мы будем эту деградацию расхлебывать еще много лет. Тема страшная. Еще народным героем станете с этим монологом. А зритель должен подумать. Карпо пусть в животное превратится. Поэтому когда сидит-бухает, это должно выглядеть патологично. Чтобы этим людям не хотелось себя с персонажем ассоциировать.

1 серпня, 16:30, до прем'єри 25 год. 30 хв.

Після обіду актори й режисер вертаються в будинок культури. Дорога займає хвилин 12.

– Івана шкода. Він росте без батька. Мати влаштовує особисте життя, – каже 12-річна Оксана Починок, донька Володимира, в якого живе частина трупи. Йдемо на вечірню репетицію. Її запросили зіграти сина Тетяни, коханки Карпа й Лавріна. Старший син Кайдаша підозрює, що Іван – від нього, але визнавати дитину не хоче.

– Думаю, люди поймуть виставу. У селі матюки – не дивне явище, – розмірковує дів­чина. – Ми в клубі теж сценки розігруємо – на Масляну, Івана Купала. Недавно ставили "Кайдашеву сім'ю". Показували, як сім'я Карпа й Лавріна з Кайдашихою сварилися за грушу.

Але оцю виставу, думаю, будуть згадувати. Бо є люди, які п'ють і сваряться. У мене в сім'ї, як батько нап'ється, піднімає руку і на маму, і на нас із сестрою. Хоче, щоб на нього звернули увагу. Сердиться, що не може ходити. Інвалід.

Репетиція триває до півночі. Після вечері, о 2:30, останнім у літню кухню йде спати режисер.

2 серпня, 10:00, до прем'єри 8 год.

– Я дуже хочу на виставу, – каже бібліо­текарка 66-річна Марія Руденко. Під книжки їй виділили кімнату в сільській раді. – Але далеко живу, собак боюся. Повідпускають, а самі позакриваються й телевізора дивляться. Пси за поли хапають. А вік уже такий – не втечеш. На роботу торбу таблєток беру. Язву від них заробила. Артроз. Треба операцію робити. У Чернігові, дізнавалась, є шведсько-український центр – новий хрящ за 150 тисяч гривень вставлять. А де їх узяти? Держу дві корови, по 4,50 за літр віддаю молоко. Пенсії – 1724 гривні. Три дні на тиждень по три години тут сиджу на 1158 гривень.

У бібліотеку, може, з десяток людей ходять. Але не влітку. Це раніше народ забігав "Перець", "Огонек" погортати, а зараз у всіх є мобілки, інтернет. Був учитель молодий, я йому книжки носила. Поїхав на заробітки в Польщу.

2 серпня, 16:40, до прем'єри 1 год. 20 хв.

Директор будинку культури 63-річний СТЕПАН Пригодюк на лавці перед клубом говорить із двома односельцями.

– Понавибирали, я в шокє. Насмішили всю Європу, – каже Степан Сергійович, гортаючи журнал. – Пишуть, що все добре буде. Але ми вже ждем, Боже мой, скільки.

– Після виборів розмовляємо з товаришем. Каже: "Усі, за кого голосував, пройшли". Я: "Ти за кого з регіональних"? Не згадає, бляха. Питаю: "Нагорняк?" – "А, точно". А ти знаєш, хто він, звідкіль? Лиш би от "зеленого". Хуже не буде, каже. А от я не знаю. Якщо обираєш невідомого кого, то може всяке бути. У нас війна з Росією, а 13 відсотків населення проголосували за московську підру.

Питаю, чи інвестори, які орендують у Сорокотязі землі, допомагають будинку культури.

– У сусідньому селі орендатори на свята витрати беруть на себе. Я до наших інвесторів ходив, просив виділити щось на Купала – ні рубля не дали.

2 серпня, 17:50, до прем'єри 10 хв.

Подвір'я будинку культури заповнене святково одягненими людьми. Більшість – із дітьми. Хоча в афіші зазначене вікове обмеження – 14 років. На плакаті зображено боксерські рукавички на гілці всохлої груші.

Відчиняють двері до глядацької зали. Людей просять заходити по одному.

"Ми що, телята, чи шо?" – чути декілька голосів.

Секретар сільської ради заносить коровай.

– Будь-ласка, не обговорюйте побачене під час вистави. Це не кіно. Якщо сподобалось, аплодуємо. Якщо дуже, то можна навіть стоячи. Але це все в кінці спектаклю. Сміятися можна, – каже у мікрофон Ярослава Кравченко.

"Кайдаші 2.0" триває 1 год. 20 хв.

Автор: Фото Олексій Товпига
  У виставі київського ”Дикого театру” ”Кайдаші 2.0” Сергій Солопай (крайній ліворуч) грає голову родини Омелька Кайдаша, його молодшого сина Лавріна – Юрій Радіонов, дружину Марусю – Тетяна Лавська, сина Карпа – Володимир Гладкий, товариша по чарці Василя – Владислав Високий
У виставі київського ”Дикого театру” ”Кайдаші 2.0” Сергій Солопай (крайній ліворуч) грає голову родини Омелька Кайдаша, його молодшого сина Лавріна – Юрій Радіонов, дружину Марусю – Тетяна Лавська, сина Карпа – Володимир Гладкий, товариша по чарці Василя – Владислав Високий

2 серпня, 21:00, після прем'єри минуло 1,5 год.

– Ох і багато там фактів з моєї біографії, – вусань ділиться враженнями від "Кайдашів 2.0". З двома товаришами зайняли місця в кутку прямокутного металевого павільйону біля магазину. Це єдине місце в селі, де можна посидіти з розливним пивом чи кавою. Після спектаклю тут аншлаг. На столах сало, варені яйця, помідори, домашні біляші, хліб. У магазині беруть переважно мінералку, запивають самогон.

– Трохи сумно від спектаклю, хоча хтось і сміявся на деяких моментах, – каже фермер 69-річний Михайло Питель. На виставі був із родиною. – Не з хорошої сторони показали наше життя. А потім ще за війну разговори пішли. Ми ж повинні захищати країну. Бо якщо не зробимо цього, то й далі так житимемо.

У театрі був раз лише. За Союзу в Києві брат учився, я їздив до нього. Водив мене в оперу, російську "Хованщину" давали.

У "Кайдашах" спочатку не було понятно, шо до чого і як це сприймати. Звук не дуже чоткий. Я недочував половину слів, але по міміці розумів. У мене брат молодший Андрій три роки не п'є. Ми його в Черкасах вилікували. Працює. Жінка до нього вернулася. У хаті зробили красоту, садок посадили. Трудяться аж лишнє, я спиняю. Хоче компенсувати втрачені роки. І сину допомогти треба з операцією на печінці. Буде в Білорусі робити, а колись же в Україні були найкращі лікарі. Повтікали.

Хоча я маю те, чого не мав за СРСР, – землю. 2000-го забрав свій і родичів паї. У нас так із десяток людей зробили. А по сусідніх селах майже половина жителів хазяями поставали.

Це ще залежить від влади села. Комусь сільський голова розказував, що вас обдурять, обанкротять, а сам ці ділянки скупляв. Знаю парня, який не побоявся. Має 10 гектарів, дві корови, тримає свиней, годує своїм зерном. Женився, двоє дітей уже в школу ходять. Й у селі тому 100 учнів. А є села, де молодьожи зовсім нема.

Київська прем'єра вистави "Кайдаші 2.0" запланована на 30–31 серпня в театральному просторі "Сцена 6" Довженко-центру на вул. Васильківській, 1.

Кобзаря зробили з Леніна

792 людини живуть у селі Сорокотяга. До райцентру Жашків – 8 км, до Черкас – 180 км. Працюють державна і три приватні крамниці. Більшість земель орендує товариство "А.Ф. Злагода". Будинок культури звели 1965 року.

2014-го бюст Володимира Леніна переробили на Тараса Шевченка. Діють вокальний і драматичний гуртки, фольклорний ансамбль "Берегиня". Є секція настільного тенісу й більярду.

У школі на 400 місць навчаються 53 учні.

2016-го її випускниця Лілія Стецюк стала переможницею телешоу "Караоке на Майдані". Між школою і зведеним торік храмом мучениці Параскеви-П'ятниці зберігся панський маєток ХIX ст. За СРСР у ньому вчили дітей, пізніше був музей, у підвалі вирощували гриби-плевроти. Зараз половина історичної будівлі належить церкві. У другій – занедбаній – вечорами збирається молодь.

Щороку 25 серпня в Сорокотязі організовують День меду.

На останніх парламентських виборах 37 селян проголосували за "Опозиційний блок", 192 віддали голос за партію "Слуга народу".

Сільський голова Наталія Хандалашвілі – у декретній відпустці.

Зараз ви читаєте новину «"Шо хочуть, те й роблять. А народ страдає"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути