13 років працювали над 213-метровим горельєфом "Стіна пам'яті" художники Ада Рибачук і Володимир Мельниченко. Робота мала бути частиною меморіально-обрядового комплексу на Байковому цвинтарі в Києві, поряд із крематорієм.
Монументальний твір був майже готовий, однак не сподобався радянським чиновникам. 1982 року "Cтіну" залили бетоном
– Композиція "Тривога" чи "Оборона Вітчизни" складається з двох фігур, – один із авторів "Стіни пам'яті" Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, 86 років, розповідає про фрагмент, що почали відновлювати у травні цього року. – Унизу жінка – нахилилася і рукою зачерпнула воду з озера. Символізує батьківщину, землю, матір, що дає життя. Угорі ця сама жінка випростується і сурмить – почалася війна. Вона б'є на сполох, закликає захистити рідну землю. Цю голову вгорі зараз відкрили. Бетон чотири дні знімали важкими відбійними молотками.
Починали робити "Стіну пам'яті" з цієї композиції і теми війни. Бо під час Другої світової було найбільше напруження і зусилля людства. Але мова не тільки про жертв. Адже тисячі киян розстріляли ще у 1930 роках – наприклад, у Биківнянському лісі (поблизу Києва наприкінці 1930-х – у 1940 роках масово захоронювали розстріляних і закатованих НКВДистами. Там покояться близько 100 тис. репресованих комуністичною владою, за даними науковців. – Країна). Вони захищали свою свободу. Зараз українці знову гинуть за неї. Наша головна думка: смерть це не кінець. Це подія, яку треба відзначити урочисто, інакше втрачається велич життя.
Довго відмовлялися від роботи над цим проектом. Бо хто хоче бути автором крематорію? Але що далі заглиблювались у тему, то більше захоплювалися нею. У нашій країні не було подібних комплексів.
Починається "Стіна" із зображення Адама і Єви. Між ними – планета. Це заклик замислитися про Землю, на якій живемо. Жінка тримає паросток. Із чоловіком дивляться не одне на одного, а на давньогрецького бога Прометея. Він віддав людям вогонь – це алегорія жертовності. У фігури Прометея є три голови і п'ять рук. Він у русі, ніби підводиться. Із грудей у нього – вогонь. А вгорі жінки жнуть цей вогонь, і він перетворюється на хліби. Хотіли показати велич життя людини.
Конструкція складається з металу й бетону. В її основі 86 кількаметрових пілонів (масивний стовп, що тримає споруду. – Країна). Їх виготовити було найскладніше. Працювали так: на дерев'яному помості ми з Адою малювали крейдою форму пілона в натуральну величину. Двоє робітників гнули металеву арматуру по малюнку й одразу зварювали. Зробили дві маски з мішковини, щоб не обпалити обличчя, й одягали звичайні сонцезахисні окуляри. Ми тримаємо прути, завтовшки 6–8 міліметрів, зварник варить. Доки він повторює "очі, очі, очі", треба замружитися. Коли робить паузу, можна підглянути. Потім каркас з арматури обтягнули дрібною сіткою.
Працювали весь світловий день – і влітку, і в мороз. Дівчата, які плели сітку, заступали позмінно. Не кожна витримувала, коли пальці примерзають до металу. Монтували каркас до стіни у висячому положенні, як циркачі, тільки без страховок. Це була каторжна робота, але ми самі прирекли себе на неї.
Коли сітку натягнули, почався етап відкритого бетонування. Через трубу під високим тиском подавали суміш річкового піску й сухого цементу. Паралельно іншим шлангом ішла вода для охолодження. Я тримав ці шланги й набризкував суміш товщиною 2–4 сантиметри. Цю роботу міг робити тільки автор. Бо якщо залити більше бетону, зайве не відчистиш. За 4 години поверхня рельєфів ставала твердою, і ми мали вручну кельмою зачистити зайве. Небо над Байковим – високе, світле. Нам здавалося, що згори нам хтось допомагав. Якось приїхав норвезький скульптор. Сказав, що ми будуємо Ноїв ковчег.
Коли художник бачить, як знищують його роботу, він сам помирає. Ми з Адою не пішли дивитися, як нашу роботу заливали бетоном. Змогли прийти на Байкове тільки за шість років. Нас звинуватили, що не мали права працювати над "Стіною пам'яті". Не були заслужені, не були членами партії. І взагалі не скульптори, а художники. Хоча всі ескізи й проекти були затверджені.
1990 року "Стіну" приїхав побачити японський професор, дослідник авангарду. Він ішов уздовж рельєфу, його фігура зменшувалася, наче стискалася. Дійшов до місця композиції "Тривога" – і повернувся. Сказав: "Я подолав 12 тисяч кілометрів, аби побачити, що таке можливе. Я бачу світ після атомної катастрофи". Так дав визначення тому, що означає знищити роботу такого масштабу.
Щербицький ненавидів "Стіну пам'яті"
– "Стіна пам'яті" – найбільший горельєф такого плану в Європі, – каже мистецтвознавець Дмитро Горбачов, 80 років. – Зроблена в модерній стилістиці. Вона була явищем міжнародного значення.
Роботу зненавидів перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький. Бо це був не соцреалізм, а експресивні модерні рельєфи. Дивишся на ці ритми й постаті і хвилюєшся: видатний твір, просякнутий співчуттям до людини. Щербицький знищив поетичне кіно і вихвалявся цим. Він запроторив до в'язниці Сергія Параджанова, через комуністів загинув Василь Стус. Щербицький – жахлива русифікаторська постать у нашій історії.
Щоб надати видимість законності знищенню "Стіни пам'яті", він зібрав комісію. До неї увійшли заражені бацилою кар'єризму фахівці. Один зі скульпторів написав у поясненні, що в горельєфі невитримані пропорції людського тіла. Я знав цього скульптора. У нього самого невитримані пропорції – був довготелесий і з малою головою. Інші вважали, що робота не відповідає стандартам соціалістичного реалізму. Усі підписанти цього вироку просунулися в кар'єрі. Може, колись у душі вони покаються, що знищили твір мистецтва.
4 
35413
Коментарі