Ексклюзиви
Четвер, 30 вересня 2021 09:39

Про кохання, секс і психологічні травми можна писати українською

250 письменників, перекладачів і культурних менеджерів узяли участь у презентаціях і дискусіях IV Міжнародного книжкового фестивалю Book Space у Дніпрі. Захід тривав із 3 по 5 вересня. На Фестивальному причалі відбулося 150 подій. Їх відвідали понад 25 тисяч людей. Книжковий ярмарок розташувався у двох павільйонах – дорослому й дитячому. У павільйоні "Бібліотека ХХІ" показали інноваційні винаходи на тему книжок та читання. Свою продукцію представили 75 видавців з усієї країни

– Тут аж три варіанти сніданку. Звідки вони знали, що нас буде троє? – письменниця Оксана Забужко, 61 рік, широко усміхається. – В мене сьогодні два заходи, маю бути сита й весела.

Сідає за столик із літературознавцем Ростиславом Семківим, 46 років, і художником Ростиславом Лужецьким, 51 рік, у кафе готелю "Дніпропетровськ". Всі в білих футболках. За пів години вирушають на відкриття фестивалю.

– Відтоді, як переїхала з Донецька, не пропустила жодного книжкового фесту, – каже Ірина Тараненко, 59 років. – Скуповую все цікаве, а читати не встигаю.

У жінки дві наплічні сумки – біла маленька й велика джинсова для книжок. На обличчі блакитна захисна маска з жовтим тризубом ліворуч. Розглядає твори видавництва "Каламар".

– Для онуків вибираю. Загалом люблю історичні. У військових часто беру, щоб їх підтримати. Ця війна формує нашу країну, суспільство, історію.

Пропоную пройтися набережною. Запитую, хто з авторів вразив найбільше.

Коли культурі немає діла до класики, це сумна історія

– "Піхота" Мартіна Бреста була однією з перших книжок про війну, – продовжує Ірина Тараненко. – "Доцю" Тамари Горіха Зерня проковтнула за два дні. Купила її тут, у Дніпрі, на Book Space. Ніби повернулася у весну 2014-го. Мені складно відчути деякі речі, написані чоловіками. А тут був шок, що майже все проходило перед очима.

Ми маємо вдома свою бібліотеку. Чоловік багато років збирає історичні книжки. Іноді купує рідкісні примірники на аукціонах в Європі.

Щоразу буваю на презентаціях Оксани Забуж­ко. Вона формує словами думки, що накопичуються з роками. Так тонко відчуває деталі.

Автор: фото Арсена Дзодзаєва
  Відвідувачі IV Міжнародного книжкового фестивалю  Book Space у Дніпрі гортають новодруки на стенді видавництва ”Видавництво”
Відвідувачі IV Міжнародного книжкового фестивалю Book Space у Дніпрі гортають новодруки на стенді видавництва ”Видавництво”

Дивиться на годинник.

– О, презентація пані Оксани вже почалася. Зайдемо?

– Нація, яка себе поважає, має перевидавати класику. Світочі національної літератури мають бути представлені в найрізноманітніших форматах, – каже Оксана Забужко на публічній розмові "Леся Українка: уроки ювілею". Активно жестикулює. – Коли заходжу в будь-яку європейську книгарню, бачу повне академічне видання кожного класика. Воно перевидається раз на 10 років. Міняється контекст. Кожне покоління читає класику своєю мовою. Маємо робити, як вони. Весь Оскар Вайльд в одній книжці на цигарковому папері обсягом тисяча сторінок. Кишеньковий Шекспір і так далі. У нас поки що цього не видко. Коли культурі немає діла до класики, це сумна історія.

Частина слухачів стоїть у черзі по автографи, решта йде до сцени над водою.

Черги по автографи довші, ніж по випивку

– Як кажуть у нас у Дніпрі, нєт ощущенія, шо беруть на "ре". Не ричить, – відповідає письменник, учасник АТО 35-річний Сергій Сайгон (справжнє ім'я Сергій Лещенко. – Країна) на запитання, чому пише російською. Презентує книжку "Грязь [khaki]". – Але й далі переводитиму свої твори на український язик. Недарма ж я сходив на войну. Я ж проти москалів воював, треба печататься українською.

– Кошти від продажу "Грязі" українською ми вирішили витратити на видання "Юпака" англійською, – додає директорка видавництва "Білка" Ірина Білоцерковська.

Читачі запитують про найближчі плани автора.

– Буде психологічний трилер з елементами жестячка. Не люблю слова "хорор". Іншими словами – "Попелюшка" для дорослих. Але згодом. Зараз дописую роботу, дотичну до "Юпака". Була першою книжкою з трилогії про село. Це не продовження. Герої й населені пункти інші, але ті самі часи. Чотири-п'ять великих оповідань. Це буде "Гра престолів" по-колгоспному. Пишу, як по маслу. Єдине, що мене вбиває, – набір рукопису. Свої твори бачу картинками. Потім домислюю, що було після конкретної сцени. Так народжується сюжет. Персонажа мені легше створити напіввигаданого, ніж узяти з життя.

– Кухар албанського тирана Ельвера Ходжі прийшов на місце колеги, якого розстріляли за нібито спробу отруїти диктатора. Коли я говорив із ним, його руки тремтіли, – польський письменник-репортажист 41-річний Вітольд Шабловський презентує книжку "Як нагодувати диктатора. Історії, розказані кухарями".

Майже половина присутніх розуміють польську. Решта слухає переклад у навушнику.

– Кулінарка камбоджійця Пол Пота, який убив до 2 мільйонів людей, казала: "Він так чарівно усміхався". Кохала його й не бачила очевидних злочинів. Диктатура береться з голоду на все. Тиранам не вистачає того, що мають. Те саме й у кухні. Хочуть нове, вишукане й багато.

Білявка із залу запитує Шабловського, яка книжка найважливіша для нього.

– "Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині". Герої стали моєю родиною. Пані Шура сприймає як онука, а я її – як бабусю. Їду до неї без попередження, бо знаю, що загине ще одна курка мені на обід.

Чотири рази виходила заміж, і кожного її чоловіка розстріляно

Щойно написав книжку про те, що їдять у Кремлі. Як росіяни роблять свою їжу пропагандою імперії. Кілька історій з України, Росії та Грузії. Від кухарок Леніна, Брежнєва, кулінарок із Чорнобиля й Афганської війни і до сучасної кухні кримських татар.

Письменник Андрій Кокотюха, 50 років, стоїть у черзі по напої. Каже, найголовніша заслуга організаторів фестивалю – що принадили читачів:

– За день продав 107 книжок. Черги по автографи довші, ніж по випивку.

– Дякую вам за "Червоного". Продовження буде? – запитує чоловік в окулярах.

– Може, пізніше. Не хочу заїздити тему, – відповідає Кокотюха. – Великий попит має роман про Катеринослав "Вигнанець і шляхетна полонянка". Розкуповують. Доведеться дозамовити.

Автор: Фото Арсена Дзодзаєва
  Відвідувач IV Міжнародного книжкового фестивалю Book Space у Дніпрі присів на набережній. Роздивляється книжку Таніти Маре ”Кошенятко” видавництва ”Преса України”
Відвідувач IV Міжнародного книжкового фестивалю Book Space у Дніпрі присів на набережній. Роздивляється книжку Таніти Маре ”Кошенятко” видавництва ”Преса України”

– Мати розповідала, як Вадим Скуратівський став на захист Оксани Забуж­ко від нападок Спілки письменників рукописною рецензією, – каже ведуча ретроспективної розмови "25 років "Польовим дослідженням з українського сексу" Мирослава Барчук, 53 роки. Вона в темно-синьому піджаку поверх білої футболки. Волосся зібране у хвіст. – Порівняв пані Оксану з Леді Ґодівою. Графинею, яка, щоб урятувати Ковентрі від податкового тиску, проїхала містом голяка на коні серед білого дня. Я читала книжку в 25. Була вражена – виявляється, про любов, секс і психологічні травми можна писати українською.

"Ми таки врятуємо українську літературу", – писала Оксана Забужко в листі до Юрія Шевельова після презентації "Польових досліджень…", на якій було 500 людей і чотири телеканали. Роман став найпопулярнішою у світі книжкою українського автора. Перекладений 16 мовами і 15 разів перевиданий в Україні.

– По суті, це була ще остання книжка українського самвидаву. Києвом ходило 700 її ксерокопій, – згадує Оксана Забужко. – Фактично це 25-ліття нової літератури й видавничого ринку, а не тільки одного твору.

– Після першої презентації 1996-го в листі Шевельову ви писали, що відбувся культурний відрив України від Російської імперії. Чи це так? – запитує Мирослава Барчук.

– Тоді я мала підстави для такого оптимізму. Росія займалася перерозподілом фінансових потоків. Їм було ще не до нас, і ми мали шанс. Потім він зник. 2001-го вийшло російськомовне видання "Досліджень…" Мене номінували на премію "Русский бестселлер". Я відмовилась, і вони втратили до мене інтерес. Культурна заманка не спрацювала. Читачі запитують авторку, чим книжка найцінніша для неї.

– Тим, що розбудила найкраще в людях. Читачки від 20 до 60 років писали в листах: "Це про мене. Я зрозуміла, що нормальна". Дехто навіть казав: "Ви врятували мене від самогубства".

Написала торік на карантині есе довжиною у книжку. Це мікс мемуару з детективом, – розповідає Забужко про роботу "Як рубали вишневий сад, або Довга дорога з Бад-Емса". – Головні герої – Антон Чехов і петлюрівська інтелігентка Оксана Линтварьова-Чикаленко. Якось Оксана Міяковська-Радиш показала мені фото своєї приятельки-тезки. Це вона, Оксана Чикаленко, розбила серце Юрію Шевельову. Через неї він ніколи не одружився. Вона чотири рази виходила заміж, і кожного її чоловіка розстріляно. А ще Оксана Радиш показала фото із Сумщини. Три сестри на тлі вишневого саду. Це тітки Оксани Линтварьової-Чикаленко. В їхньому домі літував Чехов. Винаймав у них дачу. Була багатолітня дружба із залицяннями і фліртами. Ось звідки в Антона Павловича український вишневий сад. Забуж­ко запитують, чому такого дослідження немає в росіян, які вважають Чехова своїм класиком.

Ніщо не береться нізвідки

– Русисти не люблять цієї теми. Як українська інтелігенція кінця ХIX століття впливала на російську культуру. Зрозуміло, що сестри – нащадки козацької шляхти чи старшини. Ніщо не береться нізвідки. Цей сюжет дає зрозуміти, чому Чехов не став і не міг стати українським письменником. Росіяни вдавали, що сучасної української культури не існує. Емський указ викреслив нас із числа цивілізованих націй на 40 років. Нашу модернізацію заблокували. Дозволили тільки архаїку. Влаштували культурний геноцид. А ми вижили.

Вечоріє. На вуличній сцені виступає гурт сучасної академічної музики Sеd Сontra Ensemble.

Зараз ви читаєте новину «Про кохання, секс і психологічні травми можна писати українською». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі