Право мати свою думку не означає, що вона – правильна

Бізнес і креатив мають найбільший сенс у сучасному світі. Вони не існують один без одного, – каже російський драматург Іван Вирипаєв, 44 роки. На творчому вечорі в київському Будинку кіно поділився думками про творчість, розвиток, значення театру

Найтабуйованіша тема зараз – мета в житті. Ніхто не хоче говорити про своє майбутнє. Здається, якщо матимемо чітку ціль, то все навколо стане прагматичне й нецікаве.

На Заході триває вивільнення особистості. Бояться нав'язати одне одному хоч щось. Дітям кажуть: "Роби, що вважаєш за потрібне. Хочеш співати – співай, танцювати – танцюй". У класі моєї дочки задали намалювати ліс. Усі зобразили дерева, а один хлопець – синю крапку. Діти заперечують, мовляв, це не ліс. На що вчителька відповіла: "Ліс. Він так його бачить". Наступного разу інші теж малювали крапки. Круто мислити нестандартно. Та, якщо ми казатимемо дітям, що ліс – це синя крапка, вони ніколи не навчаться малювати. Розмитість понять перейшла всі межі.

 

У варшавських і московських театральних вузах запитую студентів: що таке театр? Не можуть відповісти. Нездатні пояснити, що таке мистецтво. Підміна терміну починається зі слів "я вважаю". Цей нарцисизм замінює справжні знання. Право мати свою думку не означає, що вона – правильна. У мистецтва є чітке визначення: це штучно створена модель. Це завжди об'єкт, у якого є межі. Картини в музеях – у рамках, і ти бачиш, що це – мистецтво. Кіт на дереві за вікном – ні. Стає ним, коли зробити фотографію кота.

Мистецтво служить для задоволення. Я переглянув серіал "Чорнобиль". Складний, болісний, але сподобався. За допомогою насолоди мистецтво пробуджує в людині духовні почуття. Заманює нас усілякими вивертами й говорить на важливі теми.

Мета розважального мистецтва – присипляти. Це сучасний Голлівуд. Викликає насолоду, але не дає публіці відчуття, що вона – спостерігач. Мета таких творів – зробити так, щоб глядач забув про своє існування. Був поглинений тим, що відбувається на екрані.

Мистецтво аналізу провокує, ображає, каже неприємне. Глядач також не почувається спостерігачем, бо йому болить. Це велика частина європейського артхаусу.

Інтегральне або духовне мистецтво робить нас усвідомленим глядачем. Викликає насолоду й може порушувати гострі теми, але насамперед дарує нам самих себе. Ми стаємо спостерігачами. Мистецтво спостереження, як і сенс життя, полягає в пізнанні себе та реальності, в якій живеш.

Коли фільм "Аватар" ішов у прокаті, у лазні почув розмову двох п'яних чоловіків. Один розповідав про цю картину: "Бл**ь, фильм о том, что природа и человек – едины". Тоді я подумав, що глядачам не завжди можу пояснити, що хочу сказати, а Джеймс Кемерон (режисер фільму "Аватар". – Країна) доніс свою точку зору за допомогою мейнстрімового фільму.

Людина розуміє світ із дорослішанням. Має з'явитися розуміння, що базується на знаннях.

Головний провідник знань – спілкування. Бізнес активніше за інших використовує контакти. Тому це — найголовніше сьогодні. Усе, що має сенс у сучасному світі, – це бізнес та креатив. Вони не існують один без одного.

 

У країнах колишнього СРСР люди — інфантильні. Вважаємо, комерція та мистецтво несумісні. Що бізнес – це заради грошей, а творчість – "ідіть усі в дупу, я великий художник". Насправді купівля квитка – головне в мистецтві. Найкращою виставою року можна вважати лише ту, на яку пішли багато глядачів. Нонсенс, коли нагороди отримують постановки не ті, які люди хочуть дивитися. Тому що так вирішили критики. Такі представники мистецтва не вміють робити продукт і вимагають від держави гроші, щоб самостверджуватися. Ця частина мистецтва підходить до кінця через розвиток технологій, соціальних мереж.

Я все життя займаюся тим, що хочу, і продаю квитки. Доводиться заробляти. Що в цьому поганого? Якщо вистава нікому не потрібна, не має сенсу. Робиться не тільки для залу – а й у залі, коли люди дивляться й бачать. Це не означає, що я підлаштовуюся під смаки. Я хочу бути в діалозі.

Цікаво – значить потрібно. Мистецтво не існує заради себе. Раніше головним словом було "любов". У тебе запитують "Чого живеш із дружиною? Вона ж стерво". А ти відповідаєш: "Так, але люблю її". Або: "Навіщо випиваєш?" – "Знаю, що шкідливо. Але люблю це діло". А зараз головне слово – "цікаво". "Чому ти з цією жінкою?" – "Інтересно". "Бачив цей фільм? І як, цікавий?"

Четверо з шести персонажів не мають тексту

– Якби Іван Вирипаєв зустрівся з Федором Достоєвським, їм було би про що поговорити. Ці творці пишуть про віру, любов, внутрішній світ, – каже режисерка Влада Білозоренко, 31 рік. У київському "Дикому театрі" поставила спектакль "О два" за п'єсою Вирипаєва "Кисень". Прем'єра відбулася 16 грудня 2017 року.

– "Кисень" я прочитала, коли випустилася з університету. Нічого не зрозуміла. Але п'єса мене зачепила, і я залишила її серед творів, з якими хочу працювати. За два роки взялася знову і зрозуміла відсотків 30. Подорослішала, життєвий досвід дав змогу відчути цю історію. Але й тоді я була не готова. Минуло ще два роки, і прийшло відчуття, що п'єса мені підходить. Коли в "Дикому театрі" запропонували щось поставити, я подумала: час настав.

У п'єсі хлопець закохується у дівчину, яка стає для нього необхідною. Бог дав нам можливість дихати без сторонньої допомоги. Люди забирають одне в одного сили, енергію – "перекривають кисень".

У творі два плани – побуту й високої матерії. Вирипаєв узяв за основу біблійні істини. Це поетична площина цієї історії. А поруч – тваринне, жорстоке, відверте. Провінційний побут, алкоголізм, вбивство дружини сокирою. Все це є в людині. Кожен із нас обирає шлях – якого вовка ти годуєш, той і буде тобі служити. Драматург використовує зіставлення: усе це відбувається всередині кожного з нас.

У моїй виставі було шість персонажів. Четверо не мали тексту. Спілкувалися через пластику. Мова рухів зрозуміла кожному. Дає простір для втілення ідей, символів, образів.

Вирипаєв написав п'єсу 2002-го про тогочасну російську молодь. У ній були політичні та соціальні моменти. Наприклад, про "Курськ" (російський атомний підводний човен затонув із 118 членами екіпажу в Баренцовому морі 12 серпня 2000 року. – Країна). Ми переробляли текст до українського сьогодення. На час прем'єри це була справа харків'янки Олени Зайцевої, яка вбила автомобілем шістьох людей на пішохідному переході. Змінюється контекст, але не суть. Молодь ставить ті ж запитання. Цікавиться духовністю, політикою, сексом, наркотиками, коханням, шлюбом.

Моя вистава та п'єса Вирипаєва – різні твори. Драматург пише про себе, а режисер ставить і актор грає про себе. Вони вкладають свій досвід.

2008-го Вирипаєв зняв за "Киснем" фільм. Мені ця картина ніколи не подобалася.

×