Які культурні події 2012 року найбільше запам'яталися Ірені Карпі
Музика
Виступала на розігріві в Мериліна Менсона напередодні "кінця світу". Спеціально пошила сукню із сала – 5 кілограмів пішло. Вирішила процитувати Леді Ґаґу й водночас простібатися зі стереотипів про українців. У нас такі запаси цього продукту, що якби кінець світу таки настав, можна було б одяг із нього шити. І не холодно було б, і не голодно. Оскільки цього не сталося, щедро вивісила сукню за вікно, щоб синички доїли. Ще хотіла випустити під час виступу танцюристок в уніформі FEMEN. А чувака, замотаного в радянський прапор, били б дві стриптизерки. Якщо вибігають на сцену дівки з голими цицьками, шоу вже не буде провальним.
Музичним відкриттям року став Сергій Жадан. Разом із гуртом "Собаки в космосі" представили новий альбом "Зброя пролетаріату". Ми разом на концерті співали кавер Жадана на Red Hot Chillі Peppers "Два портвейни". Класно повеселилися. Їхня програма вилюднює, стає цікаво слухати навіть дуже прискіпливим до музики. Жадан на очах перетворюється на рок-зірку. Давно радила йому займатися вокалом. Коли є харизма, стати зіркою нічого не варто.
Порадувала публіка фестивалю "Захід". Поблизу Львова у серпні проходив. Дуже по-європейськи. Наметове містечко, нормальні, притомні люди. Раніше жорсткіше все було на таких фестивалях. Європеїзується публіка. Хоча один хлопчик – фанатик якийсь – страшно клянчив медіатор і палички. Я йому ледве випросила той медіатор, виношу. А він замість подякувати, наїжджає: "Е-е-е-е, а палочки де?". Наші всі концерти цього року теж були вдалі. Кліп на пісню Soledad став неформатом. На жодний музичний канал його не взяли. "Как-то немолодежненько. Молодежь не знает, кто такая Фрида Кало и Диего Ривьера. Где женщина в пенке, которая моет машину?" Такою приблизно була реакція прогресивного каналу MTV. Інші сказали, що це заскладна альтернативна музика. Насправді – тест на елементарні естетські рецептори. Не можу сказати, що рік став переломним для нашої культури чи щось змінилося на краще – усе стабільно кисло.
Мова
На акціях протесту проти прийняття закону про мови запам'яталися обличчя міліціонерів і спецназівців. Електорат "Регіонів". Безкінечний, безпросвітній жаль: люмпени вирішують долю нації. Я не з Києва і цього року не проголосувала. Відкріпний талон не дали, а з роботами з'їздити додому не вдалося. І таких, як я, багато. Ми цю владу заслужили. Усе заморожено. А мову дуже кволо захищали. Але хоч одну свічку запали в темній кімнаті – і буде світліше.
Театр
До театру ходжу рідко, вгодити мені важко. Була на "Перехресних стежках" у Франка – не сподобалось, взагалі не торкнуло. Дивилася декілька хороших експериментальних вистав за кордоном. Але в Україні нічого вартісного не бачила.
Кіно
"Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь" дійшов і до мене. Дуже крутий фільм, я плакала. Мрію, щоб Михайло Іллєнко ще щось зняв. Напишу саундтрек. Аби вже все від початку до кінця було українське. Дивилися фільм із чоловіком. Йому він теж сподобався. Правильна історія, без нападів на жидів, москалів, як у нас люблять. А що критики обсирають усе українське, то це – комплекс, що серед українського не може бути нічого нормального. Насправді, кінопроцес потроху оживає.
Ще дуже сподобався "Хмарний атлас". Фільм із буддистськими настроями. Про те, що якість цього життя є результатом вчинків у попередньому. 3 години на одному подиху пройшли. Для втомленої людини, яку не чекають удома зла мама, голодні діти – нормально втикнути.
Література
Подією року став роман ДіБіСі П'єра "Світло згасло в країні див". Переклала Галина Шиян – культова львівська дівчинка. Книжка достойно зроблена – від тексту до закладок у формі петель для повішання. Сюжет такий: чувак хоче скоїти самогубство, а потім їде в Берлін і передумує. Гроші на книжку Галя збирала в інтернеті. І їй цілим світом на неї скинулися. Це ще один приклад того, якщо справа вартісна – гроші знайдуться.
Також сподобалися українські переклади "Оргазм і Захід" та "Світанок сексу", що видала "Темпора". Про секс, моногамію і полігамію.
Дуже крутий дебютний роман Оксани Форостини Duty Free. Оповідь іде від імені чоловіка. Про американського напівукраїнця Елайджу. Книжку презентували у грудні в "Борисполі". В аеропорту роздавали її тим, хто от-от має відлетіти.
Цього року почали влаштовувати круті книжкові презентації. Це тому, що все погано в країні. Якби було добре, просто розважалися б наркотиками. Привезла на Форум видавців у Львові нову книжку "З роси, з води і з калабані". На її презентації була мексиканським фермером: у гумаках і брилі. І в мене кидали помідори – їх спеціально роздавали глядачам. Коли перестали кидати, зрозуміла: слухають.
"В Європі нудно, це головна її проблема"
Що зніматимуть наступного року документалісти
"Автопортрет", Дмитро Томашпольський, Лариса Кадочнікова
– Про мене казали: "Вона не може бути актрисою. Має задовгий ніс – протикатиме ним екран", – розповідає Лариса Кадочнікова. Серед найвідоміших її ролей – Марічка у фільмі Сергія Параджанова "Тіні забутих предків". 75-річна актриса зніме фільм про себе. – Мені є що розказати. Поблизу мого будинку торгують м'ясом українка і циган. Кажуть якось: "У вас така весела професія". Ага, весела, думаю, заходячи у брудний під'їзд, а потім у свою квартиру – 29 квадратних метрів. Приходиш на подію, а наш міністр культури не вітається – не впізнає. Впевнена, міністр культури Франції привітався би.
"Жива ватра", Остап Костюк
10-річний хлопчик змушений працювати вівчарем, бо інакше не виживе. 80-річний чоловік страждає, що більше не може пасти овець – відмовили ноги.
– Це ігровий фільм на документальній основі. Вичікуємо потрібні нам ситуації, – каже оператор стрічки Олександр Позняков. – На це йде багато часу і сил – вже чотири роки знімаємо. Буде епізод похоронів старого вівчара. Ще не зробили його.
"Дібук", Кшиштоф Копчинський. Україна, Польща, Швеція, Ізраїль
– В Європі нудно, це головна її проблема, – говорить польсько-шведський режисер і продюсер Кшиштоф Копчинський. Його картина – про стосунки між хасидами й українцями. – А Умань, де знімаємо, – одне з наймістичніших міст, де бував.
"По той бік ночі", Ольга Самолевська
Кіноновели про сім'ї, які залишилися жити в зоні відчуження в Чорнобилі.
– Наші герої – чи не єдині свідки поліської культури, яка зникає. Усі знають, що шити на Великдень не можна. А вони пам'ятають чому: у цей день біля тебе весь час витає душа твоєї покійної матері. Можеш її голкою вколоти, – каже режисерка. – У стрічці з'являється письменниця Ліна Костенко. Вона з 1995-го кілька років брала участь у експедиціях до зони.
2 
1
Коментарі