Персонажі розвиваються не так, як хотілося. І ми не готові з цим змиритися

Вручили найпрестижнішу американську телепремію "Еммі". Найкращим серіалом 2019 року в ніч на 23 вересня назвали "Гру престолів" за циклом фентезі-романів Джорджа Мартіна. Кожен епізод фінального восьмого сезону дивилися в середньому 44 мільйони глядачів. Про сенси в книжках і серіалі розповідає філософ Любов ТЕРЕХОВА, 32 роки

"Гра престолів" підсумувала тенденцію: якість серіалів зростає. У 1990-х було соромно зізнаватися, що ти їх дивишся. Зараз в інтелектуальному товаристві модно не лише переглядати, а й обговорювати концепції. Цей серіал породив величезний дискурс. Публікації в наукових журналах присвячують аналізу політики й гендеру у творі. Університетські курси вивчають його міфологію.

 

Серіали тепер неоднозначні. Головним героєм може стати цинік, який нехтує суспільною мораллю. І драматичні – відмовилися від обов'язкових хепі-ендів.

Джордж Мартін продовжує давню літературну традицію. "Гра престолів" піднімає вічні сюжети, але підважує точки зору, з яких ми звикли на них дивитися. Персонажі розвиваються не завжди так, як нам хотілося. І ми не готові з цим змиритися.

Основна тема "Гри престолів" – влада. Данерис Таргарієн позиціонує себе як справедлива правителька. Віримо, що вона змінить на краще суспільний лад. Фінал збиває з ніг. Героїня руйнує столицю Сімох Королівств. Це удар під дих. Але такий кінець нагадує п'єсу Шекспіра "Макбет". Хто знається на історії й літературі, передбачали його.

Влада змінює. Краще не слухати, а дивитися на вчинки. Данерис говорила про справедливість і звільнення рабів, а її дії диктували травми. Те, що боліло в конкретний момент. Хоча була переконана у своїй правоті, але любила передусім славу, владу. Хотіла, щоб її шанували й обожнювали. Реалізовувала особисті, а не глобальні цілі. Данерис сама цього не усвідомлювала. Це була болісна трансформація героїні. Ми не можемо примиритися з трагедією. Бо це завжди смерть – буквальна чи принципів та ідеалів. У цій ситуації обидва пункти зійшлися. Історія принцеси нагадує: не твори собі кумира. Особливо політичного. Данерис настільки яскрава, що всі поклали на неї сподівання: все само собою стане добре, коли прийде до влади. Нам хочеться їй вірити, не помічаючи очевидних проблем. Фінал показує, що було б зі світом, якби вона посіла трон.

Джон Сноу – втілення архетипу втраченої дитини, міфологічного загубленого героя. Шукає своє коріння, яке виявляється шляхетним. Але закінчення його лінії – оригінальне. Не стає королем. Ніби скидається з рахунків те, що він спадкоємець трону. Світ міняється. Родові зв'язки все ще важать, але розуміємо, що розпадатимуться.

Хоч Яким позитивним був би персонаж, життя складніше за бінарну логіку. Немає істини й хиби, а є багато невизначеного. Джордж Мартін переносить непевність нашого життя на вигаданий світ, у якому ми не отримуємо відповіді на всі питання. Навіть пророцтва не зобов'язані збутися. Хоча ми довірливо до них ставимося, бо це чарівний світ.

Культовим твір робить "досконала умебльованість світу", казав італійський філософ Умберто Еко. Мартін стає в один ряд із Толкіном за наповненістю й випуклістю створеного світу. Послуговуємося афоризмами з "Гри престолів". Знаємо в деталях, як хто одягався. Є багато рецептів тамтешніх страв. Увага до деталей створює ніби віртуальну реальність. Хочемо трохи втекти від нашої в таку жорстоку, але прекрасну з точки зору естетики.

Якщо "Володар перснів" Толкіна народився зі страху наближення Другої світової, то "Гра престолів" – із нашої безголовості. Людство не робить висновків. На початку третього тисячоліття ставимо під загрозу існування всього живого на Землі. Мартін прийшов у фентезі з наукової фантастики. Фантасти схильні застерігати. Показують щось, чого ми не хотіли би бачити або впізнавати.

Іноді кажуть, що "Гра престолів" – це справжнє Середньовіччя, тільки з драконами. Це не зовсім так. Мартін насправді описує наш світ, але прикриває реальні загрози, як-от глобальне потепління, апокаліпсисом, втіленим у війську мерців. Це ворог, який має об'єднати всіх, незалежно від переконань і політичних поглядів.

Наприкінці серіалу відбувається зміна політичної системи – від спадкової до виборної монархії. Перехід проявляється в перегляді концепції еліт. У старому світі це був фізично сильний воїн. Але бачимо, що з нього виходить жахливий король. У фіналі місце еліт займають карлик, людина науки, контрабандист, жінки. Більшість із них намагалися триматися осторонь влади. Щоб правити, треба не походження, а інтелект, кмітливість. Це зміна світогляду. Ті, хто найбільше рвалися до влади, стали жертвами цього процесу. Цю ідею можемо знайти ще у Платона. В ідеальній державі мають керувати філософи – саме тому, що не мають земних прагнень.

Головне – не мати владИ, а змінювати на краще речі, які не працювали. Але універсальне благо для всіх неможливе. Тому найкращий урок, який нам дає "Гра престолів": маємо постійно сумніватися у владі. Не можемо нікому довіритися беззаперечно. Мусимо бути насторожі. Переглядати ухвалені політиками рішення – з якою метою це зроблено. Вічне зло в образі чаклуна Короля Ночі та його війська мерців переможене. Але це не означає, що не прийде новий ворог. Не треба розслаблятися й чекати, що депутат по мажоритарному округу зробить за нас усю роботу.

Маю сумніви, чи настане демократія у світі "Гри престолів" і чи вважає її Мартін панацеєю. На зібранні лордів звучить, що короля має обирати народ. З пропозиції глузують. Більшість населення неграмотна. Демократія можлива, коли виборче право мають освічені громадяни, які розуміють державні процеси. Якщо обмежується тим, що людина сходить на вибори й поставить галочку за кандидата, який здається їй симпатичнішим, всяка логіка демократії пропадає. Не можна бути безвідповідальним громадянином.

Чи міг хтось повірити, що люди, які не цікавляться фентезі, не люблять історичного кіно, вісім років дивитимуться "Гру престолів"? Успіх рідко можна передбачити. Наступний серіал такого рівня популярності необов'язково буде в цьому жанрі. Запорукою успіху стане увага до деталей і драматургія.

 

Кожен наступний серіал у жанрі фентезі порівнюватимуть із "Грою престолів". Найближчий, на який усі чекають, – "Відьмак" за циклом творів поляка Анджея Сапковського. На ньому виросло не одне покоління – на книжках і відеоіграх.

Так майстерно шокувати глядача ще ніхто не зумів

Наталія ТИСОВСЬКА, 46 років, перекладачка:

– У першому сезоні "Гра престолів" мала 1,2 мільйона глядачів на серію. У восьмому разом із піратськими завантаженнями аудиторію оцінювали в 90 мільйонів. Головною принадою стало вдале поєднання видовищності та складного, небанального сюжету.

Головна ідея "Гри престолів" – як дрібні міжусобні чвари заважають людям об'єднатися заради боротьби з великим злом. Для мене найцікавішим було, чи зможуть зробити це вчасно. Чи вони, як українські демократи, об'єднуються тільки перед розстрілом. На жаль, мистецтво нічого не вчить. Тільки вловлює й озвучує тенденції.

Найкраще суть "Гри престолів" утілено в образі Данерис Таргарієн. Скривджена сирота, вічна втікачка, вона понад усе мріє повернути батьківський престол, щоб відновити справедливість. Для себе і всіх людей, як вона це розуміє. Заради цього – часто несамохіть – проливає море крові й лишає по собі гори трупів.

Порівнювати романи й серіал – невдячна справа. Особливо такі великі книжки, кожну з яких довелося втиснути в кілька серій. Пунктиром простежується тільки сюжет. Усі легенди, таємниці, недомовки, загадкові другорядні персонажі лишилися за кадром. Хоча серіал знятий доволі близько до оригіналу. Та все ж не дає повного враження про світ Мартіна.

Олег ЛАДИЖЕНСЬКИЙ, 56 років, письменник:

– Епічне фентезі, здавалося б, до нашого життя не має жодного стосунку. Але Мартін створив реалістичну картину. З поганими запахами, важкими обладунками, тісними приміщеннями, злиднями, труднощами. Нема героя у сяючих латах, який іде крізь терни до зірок. По-друге, автор підкупив читача зрадами. Ніколи не знаємо, куди поверне сюжет, тому що всі кидають усіх. У наш час це винятково благодатний ґрунт. Живемо у світі, де слова і навіть вчинки нічого не означають.

Серіал став успішним із тих самих причин. Благородний персонаж перетворюється на останню сволоту й навпаки. Стежити за чужими війнами завжди захопливо, перебуваючи в безпеці. Про політиків, які керуються вигодою й майже нікому з яких не цікаво, що буде після них. Є потужна історична підкладка. Під сюжетом лежить історія війни Червоної та Білої троянд в Англії XV століття (низка громадянських конфліктів між родинами Ланкастерів та Йорків у період між 1455-м та 1486 роком. Війна закінчилася встановленням на англійському троні династії Тюдорів. – Країна). Йорки перетворилися на Старків, а Ланкастери на Ланістерів.

Юрій ПОВОРОЗНИК, 26 років, кінокритик:

– "Гра престолів" – головний серіал 2010-х. Зачепив глядачів сексом, жорстокістю й цинізмом. Це найкращі "продавці" XXI століття.

У книжках історика Мартіна не події крутяться навколо персонажів, а персонажі поміщаються в події. Тому смерті героїв стають частиною загального ландшафту. Це стало для глядачів гачком – шалений ріст серіал показав після Кривавого весілля, на якому вбили багатьох ключових персонажів. Так майстерно шокувати глядача, як "Гра престолів", ще ніхто не зумів.

Це, мабуть, останній серіал, який дивилася настільки різноманітна аудиторія. Інтернет сприяє формуванню окремих субкультур, які все рідше перетинаються між собою, а шоу про континент Вестерос усіх об'єднало. До того ж одночасно легально транслювалося ледь не в усьому світі. Раніше такої синхронності й масштабу ніхто не досягав. Але золота ера телебачення зрештою "з'їла" і "Гру престолів". Її критикований фінал затьмарив серіал "Чорнобиль".

×