Які малюнки на стінах київських будинків – мистецтво, а які створені для маніпулювання думкою громади? Про це розмірковує мистецтвознавець, кураторка проекту "Радянські мозаїки в Україні" 35-річна Євгенія Моляр.
Для всіх охочих вона проводить освітні екскурсії центром столиці
Вуличне мистецтво зароджувалось як художній спосіб висловлення суспільних протестів. Стрит-арт не повинен бути залежний від політиків чи спонсорів. У Києві є гарні приклади таких робіт.
На вулиці Ярославів Вал, 15, стоїть садиба, що належала родині авіаконструктора Ігоря Сікорського. Нещодавно на подвір'ї цього напіврозваленого будинку з'явився стінопис – графічне зображення гелікоптера і текст із короткою довідкою про Сікорського. Малюнок використано як одну з форм протестів киян проти бездіяльності інвестора. Той чекає, коли будівля впаде, – замість відновити її.
Портрет Сергія Нігояна привертає увагу до відвойовування ділянки під сквер Небесної сотні на Михайлівській, 24. Організатори опитали мешканців будинку, де планували розмістити цей мурал. Люди хотіли його бачити саме там. Це робота португальського художника Алехандре Фарто. Він працює за технікою сґраффіто: наносить на фасад світлу основу, а потім вибиває на ній зображення. Поверхня старовинної будівлі залишається неушкодженою.
Група Interesni Kazki відзначилася стінописом "Час змін" на вулиці Стрілецькій. Завершили його після Євромайдану. Хоча розмістили мурал дивно. Такі масштабні роботи вимагають простору. А "Час змін" з'явився в закутку, де немає звідки роздивитися його повністю.
2010-го Костянтин Скритуцький створив на розі Стрілецької та Стрітенської мозаїку, що зображує вісім дитячих облич. Так зреагував на те, що дворик дому планували забудувати, не залишаючи місця для дитячого майданчика. Невдовзі Скритуцький почав товаришувати з тодішнім головним архітектором столиці Сергієм Целовальником, і всю Пейзажну алею на Великій Житомирській заполонили скульптури та мозаїки Костянтина. Люди не розуміють цього засилля його робіт. Хто дає дозволи Скритуцькому, звідки з'являються гроші на ці проекти? Його нещодавня мозаїка з Божими заповідями на Великій Житомирській – переходить усі межі. По-перше, жахливої якості й надто велика та яскрава для тісного простору. По-друге, автор вдається до проповідування в державі, де є багато атеїстів і людей різних віросповідань.
Побільшало муралів у спальних районах Києва. Переважають доволі майстерні роботи. Хоча це лише прикрашання фасадів рибами і пташками, а не мистецтво. Міська держадміністрація погоджується майже з усіма пропозиціями, на які є фінансування. Чиновники зараховують усе це до виконання плану з благоустрою. Гроші здебільшого дають так звані меценати, які потім перед виборами хваляться, як багато зробили для міста.
На перехресті Стрілецької і Стрітенської недавно з'явилося велике зображення української гімнастки Ганни Різатдінової. Автор – австралійський художник Фінтан Маґґі. Неподалік, на Стрілецькій, 28, австралієць Ґвідо Ван Гелтен намалював на стіні 14-поверхового будинку мурал "Леся Українка". Це об'єкти проекту CityArt. Його куратор, режисер Гео Лєрос підтримує мера Віталія Кличка. У цивілізованому світі таку комерціалізацію вуличного мистецтва сприйняли би критично. У нас, принаймні поки що, – усі мовчать.
Гарна робота "Самостворена людина" Олександра Гребенюка – на вулиці Олеся Гончара, 24а. Це зображення чоловіка за друкарською машинкою, з якої вилітає вихор папірців. Малюнок розташований з боку подвір'я, тож він не перекриває архітектурних акцентів вулиці. Але створений він також у рамках рекламної кампанії за підтримки CityArt.
Керівники комерційних компаній зрозуміли: дешевше замовити в художника певний мурал, ніж постійно платити місту за рекламу. На Подолі шість років тому з'явилася робота групи Interesni Kazki художників Володимира Манжоса та Олексія Бордусова. Вони розмалювали будівлю станції електромереж на вулиці Оленівській. Зобразили на тлі червоного чоловічого силуету фігури жовтого кольору, всередині яких – ще менші, зеленого. Композицію присвятили проблемі аутизму. За чотири роки її прикрили стінописом на замовлення Київенерго з примітивними багатоповерхівками і гігантською електролампочкою.
На стіні будинку на Великій Васильківській, поблизу площі Льва Толстого, Укргазбанк подає свою рекламу: на жовто-блакитному тлі – лелеки, вишитий рушник, калина і напис "Мир Україні". Типовий стиль ура-патріотизму, який на будинках виглядає найгірше.
Мурали з політичним підтекстом нагадують мені Харків. Там міський голова Геннадій Кернес захотів, щоб художники розмалювали будинки портретами маршала Жукова, Гагаріна, радянських кіноакторів. Люди й досі змушені дивитися на ці гігантські обличчя, прикрашені червоними зірками й георгіївськими стрічками.
У Києві мурали також використовують для насаджування ідеологій – вишиванки на 18 поверхів, прапори, портрети політичних діячів. У більшості випадків художники зафарбовують автентичну цегляну кладку старовинних будинків, щоб їхні малюнки мали кольорове тло.
Замовники комерційних муралів часто запевняють, ніби це – їхні подарунки місту. Насправді ж нам нав'язують проекти політичної або агітаційної реклами, за яку має бути сплачений податок. Людям треба пояснювати, що міські будинки, подвір'я, вулиці – це громадський простір. І неправильно використовувати його заради власного піару чи збагачення.
Тисячі перехожих щодня бачать зображення на висотках. Вони мають великий вплив на людей. Я називаю такі дії візуальним тероризмом. Це постійний стрес. Нас примушують дивитися на те, чого багато хто не хотів би бачити.
Київське середмістя пересичене муралами. При цьому куратори проекту Art United Us – той же Гео Лєрос – заявляють, що до осені їх додасться ще 200. Місто не має перетворюватись на суцільну писанку чи яйце Фаберже.
У Сарагосі під мурали виділили 30 майданчиків
Сергій Гришкевич створив електронну карту столичних муралів. Вона безкоштовно доступна в інтернеті. Позначив на ній 115 малюнків, які українські та іноземні художники нанесли на будинки. Найбільше поміток – у центральній частині Києва.
Можна роздивитися фотографії кожного стінопису. На сайті kyivmural.com усі охочі можуть додавати на карту нові об'єкти, надіславши їх адресу і фото на вказану на сайті електронну пошту.
– Жодного муралу з позначених на карті не бачив на власні очі, – каже Сергій. – Із 2010-го живу у Стокгольмі. Коли приїду в Київ, то в першу чергу подивлюся мурали на 16-поверхівках: стриж, яскрава абстракція іспанського художника Кенора Ванбергена та мурал португальця Pantonio – мої улюблені.
Подобаються масштабні роботи на висотках. Важко дати точне визначення муралу і сказати: що мистецтво, а що – ні. Те, чим я готовий милуватися, для іншого може бути нісенітницею, і навпаки.
Коли почали з'являтися перші мурали, зберігав адреси для майбутньої прогулянки. Коли їх стало більш як 20, вирішив створити карту.
Мурали трохи підняли настрій киянам і стали потужною туристичною атракцією. Такий проект міг би започаткувати відродження занедбаних громадських просторів. Приклад "правильного" підходу знайшов в Іспанії. У тамтешніх містах також з'явилося багато стрит-арту. Але поява нових об'єктів супроводжувалась перетворенням занедбаної території на зручний для мешканців простір. Наприклад, у Сарагосі під час кризи 2009–2010 років діяла програма Estonoesunsolar – "Це не порожнє місце": розчистили, відремонтували, художньо оформили, зокрема й за допомогою муралів, понад 30 майданчиків. До цих робіт долучались місцеві жителі. У Києві нічого подібного немає.
2 
1
Коментарі