Ексклюзиви
Вівторок, 17 вересня 2013 14:15

"Найкраща втеча з тюрми – у книжку"

Два роки і два місяці тривав би ХХ Львівський форум видавців, якби проводили по одному заходу на день. На 10–15 вересня до Львова 711 учасників із 23 країн світу привезли понад 100 тисяч книжок

Четвер, 12 вересня, 18.07

– Бий автора! – вимагає натовп на львівській площі Ринок.

У стилі лицарського поєдинку триває презентація роману про середньовічний Львів "Людвисар. Ігри вельмож". Його автор Богдан Коломійчук вдягає 17-кілограмові обладунки. Посеред площі учасники клубу реконструкції "Галицький лев" змагаються на мечах. Тим часом автор вибирає з натовпу суперника – 26-річного Тараса. Його вдягають у лати, вчать прийомів. Але за 3 хв бій припиняють – письменник завдав кілька сильних ударів мечем по голові суперника.

– Роман писав 10 років, починав ще від руки, пробував пером, – знімає шолом Богдан. – Перші стипендії витрачав на книжки про Львів. Дві чи три стипендії пішло на "Хроніки Львова" Бориса Зубрицького. Ретельно вивчав енциклопедичні видання – бо інколи міг довго думати про одну деталь – а що мої герої їли? Дізнався, що серед найекзотичніших середньовічних львівських делікатесів були, наприклад, запечені свинячі цицьки. Перший читач мого роману – історик, на щастя, закинув: "У всіх жінок у романі таке красиве волосся. Я розумію, що тобі подобається. Але уяви, де в них було те гарне волосся у XVI столітті?"

П'ятниця, 13 вересня, 11.43

Три книжки Любка Дереша привезла з дому на форум 27-річна рівнянка Ольга Мазурок.– Це в мене вже третій "Культ", решту два друзі не повернули, – дістає видання дебютного роману Дереша. Два нових придбала сьогодні. – Витратила 90 відсотків узятих грошей, до чоловікової зарплати ще тиждень. Ех, я то можу й не їсти, – жартує. –Але Орисю годувати треба, – гортає книжку про чорного кудлатого кота, яку купила для доньки.

Дереш саме дає інтерв'ю німецькому журналісту Гансу-Петеру Кунішу. Кава перебиває легкий запах цвілі з коридору Палацу мистецтв.

– Є п'ять українських письменників, яких у нас знають, – каже Куніш, доки Дереш підписує книжки. – Андрухович, Прохасько, Забужко, Жадан, – вимовляє "Зідан".

П'ятого не пригадує.

12.07

У мощеному цеглою підвалі кав'ярні "Мапа" місць нема, сідаємо на підлогу.

– Моя спроба вбити Доктора Падлюччо призвела до зворотного – розписався, гад, – каже Михайло Бриних на презентації антології "Шидеври вкраїнської літератури". На обкладинці – зворотний бік вишиванки. Написана від імені Доктора Падлюччо, суржиком. Навесні вийшли "Шидеври світової літератури", планує ще російської. – Гоголь – письменник, якого можна розтарабанити по всіх трьох книжках – це франчайзинг. Він автор шидеврів української літератури, але в оренду себе здавав і в російську, і в світову. Книжка має гриф "Не рекомендовано Міністерством освіти". Своєї цільової аудиторії я не уявляю.

– Двоїшнікі всі, – коментують із залу.Ведучі грають в "Упізнай автора шидевра" – зачитують цитати: "Діавол шо бикує у себе на районі, як парафіяльна рада, воїстіну страшний". Публіка регоче.

– Якщо ви вперше читаєте Бриниха, не робіть цього, – радить Галина Любчич із видавництва Laurus. – Просто купуйте книжки і складайте. А то можете потрапити в незручну ситуацію. Проблема тут одна – ржеш уголос. Наприклад, у літаку – так летіла з джаз-фестивалю зі Львова. Поруч люди серйозні сиділи, втомлені.

– Утомленные джазом, – додає публіка.

– Прийшлося всьому літаку пояснювати, хто такий Доктор Падлюччо. Рішення таке: купуйте два примірники. Хтось робить зауваження – даєте йому другу книжку, хай сам рже.

12.51

– Оце непогано, – показує комусь на роман "Шантарам" про втікача з австралійської в'язниці 48-річний екс-міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. В руках повний книжок пакет.

– Це зранку вже стільки купили? – питаю.

– Ще три в машині, – каже дружина Ірина Луценко.

– Це вже четвертий пакет. Дуже багато. Андрій Курков, Юрій Винничук, Володимир Лис, Андрій Кокотюха. Купив "Торговицю" Романа Іваничука, декілька філософських речей. Гран-прі Форуму придбав – "Малевич" Жана-Клода Маркаде. Майже біля кожного серйозного видавництва впізнаю з половину книжок, які вже прочитав. Люблю читати декілька книжок одночасно – художню, політичну й історичну. Зараз – Кіссінджера про Китай, "Куколка" Фаулза – шикарна річ. З українських дочитую Оксану Пахльовську "Ave, Europa" і Шевельова. Чим сьогоднішній приїзд цікавий – побачив людей, які допомогли мені втекти з тюрми. У Куркова я втік на три дні, у "Танго смерті" Винничука – теж на три. Володимира Лиса проковтнув, на жаль, за два дні. "Червоного" Кокотюхи – за день. Тобто тут я бачив людей, які допомогли мені лишитися собою в тій ситуації. Найкраща втеча з тюрми – у книжку.

14.30

– Люди по своїй натурі – ліниві, і від того їхні всі біди, – у Театрі юного глядача каже 82-річна Емма Андієвська. Чорний капелюшок письменниці обшитий бісером. Очі густо підведені, чорне фарбоване волосся підстрижене коротко.

– Геній є в кожному. Кожен другий може в собі відкрити художника. Робіть справж­нє, чого б воно не стосувалось. Не віддавайте своє нутро на мотлох.

Андієвська – авторка 27 поетичних збірок, п'яти книжок короткої прози, трьох романів. Як художниця-авангардистка створила понад 15 тис. картин. В Україні її робіт ніколи не виставляли.

– Не маю коштів на це. Дві великі виставки будуть у Китаї. Це організували спонсори. У мене ательє навіть немає, усі картини зберігаються вдома. Я, як цапля, ходжу по квартирі.

Народилася в Україні, більшість років провела в Мюнхені та Нью-Йорку. Емма Андієвська вільно володіє німецькою та англійською, але пише тільки українською.

Субота, 14 вересня,10.09

– Я могу говорить по-русски. Но понимаю, что это неприятно. Думаю, во Львове можно по-польски, – польський письмен­ник Януш Леон Вишневський, 59 років, встає з-за столу в арт-клубі "Дзиґа".

У сутінках блимають свічки. Крізь щілини у важких коричневих фіранках пробивається яскраве світло знадвору. Вишневський приїхав із Франкфурта-на-Майні, де живе 27 років. Займається молекулярною біологією.

– Я – науковець, який пише вечорами по годині. Але якби був тільки науковцем, то ніколи б не мав сніданку у Львові з такими красивими жінками. Література – це моя коханка, наука – дружина. Як справжній чоловік, сподіваюся, що моя дружина нічого не знає про коханку.

– Які риси вам подобаються в жінках? – запитує блондинка в окулярах.

– Жінку в книжках ставлю на п'єдестал. Дехто каже, що роблю це, аби бачити колір їхньої білизни. Це мене теж цікавить, але, насправді, просто дивлюся на них із повагою. Тому я не фемініст. Бо феміністи вважають, що чоловіки й жінки на одному рівні. А я думаю, жінки кращі. Таке ставлення в мене не через якісь проблеми. Я – нормальний чоловік, маю достатній відсоток тестостерону й усі вади пов'язані з тим тестостероном. Але в моєму житті бракувало жінок в оточенні. П'ять років провів у морському технікумі. Це була прекрасна школа, бракувало тільки жінок. Так само дуже мало жінок у молекулярній біології. А якщо чогось бракує, ми завжди це ідеалізуємо. Крім того, жінки ведуть важливіші розмови – про емоції, почуття, сум, а не про якусь там науку чи інформатику, – сміється Вишневський.

– Ви читали роман "На face із сином"? – питають дівчата єдиного чоловіка за дов­гим столом у товаристві семи жінок.

Перед ним складені один на одний три романи поляка.

– Дуже важкий.

12.45

– Жоден чоловік не має права сперечатися з жінкою – вона має значно більше органів чуття, – каже професор Ярослав Грицак.

– То про що будемо говорити? – усміхається Марія Матіос у червоній сукні. Пальці письменниці прикрашають червоний манікюр і перстень з рубіном . На шиї – разок намистин з орнаментом. У дзеркальній залі палацу Потоцьких триває розмова "Історія жінок і жінки в історії".

– Особистій історії треба вірити, а до колективної історії варто ставитися з особливою підозрою. УПА – герої чи негідники – це чоловіча точка зору. Вона пише грубішими мазками. Жінки оповідають історію повніше, – каже Грицак. – Авторка книжки "У війни не жіноче обличчя" опитувала жінок, як вони пережили війну. Найгірше було, коли поруч були їхні чоловіки. Ті весь час перебивали й виправляли дружин – що не так розповідають.

– Жінки не ходять на полювання й на рибалку – тому не брешуть, – каже Марія Матіос. – Більшість моїх книжок є мандрів­ками в українське історичне пекло. Мене цікавить людина в лещатах часу. "Солодка Даруся" – це не про УПА, а про час, коли людина постійно жила так, наче її перед розстрілом до стінки поставили. У новому романі "Черевички Божої Матері" очима 12-річної дівчинки розповідаю про період з історії Буковини. Від 14 червня 1941 року – початок масових депортацій, до 5 липня 1941 року, коли німецькі війська ввійшли на територію Буковини разом із румунськими союзниками. Замислююся, чому люди в критичні часи чинять стосовно інших зло. Люблю одежу чорно-білу й фотографію, але не писання чорно-білого. Не пишу абсолютних негідників – бо в кожної людини є своє алібі.

– Пекло так легко не відпускає нас, – говорить Ярослав Грицак. – Воно буде труїти нас у сотні способів, доки ми не навчимося цю історію подолати. Німці тому зараз є серцем і мотором об'єднаної Європи – бо зуміли подолати свою історію.

13.59

Із голубої зали палацу Потоцьких виходить 64-річний поет Богдан Чепурко. Був на презентації збірки Грицька Чубая "П'ятикнижжя".

– Оце такий кучерявий, більше подібний на почерк моєї мами – у мене більше рубаний, – показує Чубаєвий рукопис 1968 року. Червоною ручкою на пожовклому аркуші написано "Лункі трави" – це саморобна обкладинка. Товаришував із поетом, вони однолітки. – Ми були дуже безпосередні, вільні й відкриті. Не визнавали Радянського Союзу, знали, що то була окупація. Водночас знали, що ми програли. Попередні покоління хоч ще боролися – останній схрон в моєму селі 1955 року заарештували. 1965-го останній раз було весілля, що молода у вінку, а не у вельоні. Нам було по 18, ми збиралися то в Карпатах, то на Чортових скелях, то десь у підвалах, на стріхах – і там вели дуже активне життя. Спершу звучала музика – від класичної до сучасної. Вивчали й постійно обмінювалися думками щодо філософії. Співали. А ще був смисл написати вірша й читати без листка – оскільки знав, що слухатимуть усіма фібрами душі, не тільки вухами.

15.08

– Уявіть жінку, яка однією рукою куховарить, другою колише немовля, під ногами бігають четверо дітей, яким не цікава політика. Вони потребують мами й тата, а на голові сидить ще комітет "Солідарності" з планом розв'язку політичних проблем у Польщі. Це було дуже непросто, – каже дружина шостого президента Польщі Леха Валенси – Данута.

Вона презентує український переклад авто­біографічної книжки "Мрії і таємниці". Позаторік її видали в Польщі 300-тисяч­ним тиражем. 64-річна Данута Валенса приїхала до Львова на два дні.

– Коли я вирішила, що ця книжка має бути, то запитала дітей і чоловіка, як вони до цього ставляться. Адже не могла роботи щось проти них. Вони мене підтримали, але не сподівались, що це буде така відверта ­книжка.

Авторка пише, що чоловік ніколи не дарував квітів, не гуляв із дітьми, проміняв родину на політику. Але вона ні про що не шкодує й нічого не хотіла б змінити в житті.

Про що питали письменників читачі

Михайла Бриниха на презентації "Шидеврів вкраїнської літератури":– "Тебе ще не звинувачували у манкуртстві й україножерстві?"Це запитання від учительки української мови. Наша мова підлітків відштовхує, а ваша – "прикольна". Новий погляд, не так лаходерський – як кажуть на Львівщині від "дерти лаха", – як глибинний. Я уявляю, які нейрони билися у вашому мозку, доки ви писали цю книжку".

Марію Матіос на презентації "Історія жінок і жінки в історії":"Німби сховавши в берети, містом ідуть поети,Колітературні дівиці нишпорять по пивницях,Панни з волоссям насиво дивляться зніяковіло,"Під левом" і "Під вежею" стало для них межею.Прошу дати мені коментар на цей вірш".Відповідь: "Ви хочете, щоб я по пивницях сьогодні пройшлася?"

Написи на футболках: "Не любиш читати? Давай досвіданія!"Read me baby one more time.

Автографи

"Миколі, що має дивні вуха і ніколи не втрачає духа" – Олександр Ірванець підписує збірку віршів."Катерині – сто літ" – написав Володимир Лис на романі "Століття Якова".

Рецепт коктейлю "Мохіто для лохов", винайденого поетами на фуршеті в арт-клубі "Дзиґа":– Складники шукаєте по сусідніх столах із залишків частувань. У келих для вина наливаєте горілки. Замість м'яти і лайма кидаєте кріп та солоний огірок, за соломинку – зелена цибуля. Пити на завершення поетичних вечірок, обливаючи одне одного гострим кетчупом, при цьому голосно сваритися польською.

Зараз ви читаєте новину «"Найкраща втеча з тюрми – у книжку"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 153
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути