36 подій Форуму видавців у Львові розпочалися о 17.00 у суботу, 12 вересня. Одночасно презентували книжки Василь Шкляр і Юрій Винничук. Протягом 9–13 вересня до Львова приїхали 350 авторів із 22 країн. Всього ХХІІ Форум видавців відвідали понад 50 тисяч осіб. Чотири дні вони ходили між 73 майданчиками

Четвер, 10 вересня, 15.23

– У нас письменник – це гірше, ніж Дід Мороз. Бо Діда Мороза не можна безкоштовно запросити на вечір, – каже 63-річний Юрій Винничук на круглому столі "Роман помер, або Куди ми котимося?" у пабі "Купіца". – А письменники – приїдьте, зробіть презентацію. Умови? Оплатимо дорогу, і все. У закордонному університеті дають за виступ гонорар. І питають, чи не можна купити у вас книжки за 20 євро чи доларів. Наш університет тобі – коньячок, каву і "Чи не можете подарувати книжки для нашої бібліотеки?"

У Спілці письменників десь дві тисячі людей і ще стільки ж – поза Спілкою. Чи потрібно більше? Колись Сталін зібрав кіношників і питає: "А сколько у нас людей?" – 200. – А сколько фильмов хороших? – 50. – Вот и делайте 50. Почали робити 50, то 20 хороших, решта – гівно. Але найкраще троянди ростуть на пере­гної. Перегній мусить бути. А в нас два романи на рік змагаються. Нічого читати.

 

– У Франції виходить чотири тисячі романів на півріччя. Це середня цифра, – каже письменниця Лариса Денисенко, 42 роки. – Подекуди на текст витрачаєш три-п'ять років свого життя. На виході за це отримуєш аванс. Для письменника мого рівня це приблизно від 4 до 6 тисяч гривень, а потім ще відсотки. Але щоб вони запрацювали, мають бути наклади. А тут навіть у своїй мережі не можуть п'ять тисяч примірників продати. Почуваєшся дивачкою, яка має сумнівне хобі.

– Роман пишеться культурою, а не автором. Автор стає її інструментом, – говорить ­поетка Маріанна Кіяновська, 41 рік. – У нас нема роману, бо немає музики. Німеччина мала покоління авторів-романістів, які мислили музикою і вміли оперувати нею. Структурні принципи композиції дають великі форми музики. І тому в нас добрі невеличкі романи.

А ще в нас нема роману, бо не вміємо писати листів. Ця культура знищена за Союзу. Листи були небезпечні. Залишилися в примітивному побутовому варіанті. Друзі з Європи пишуть мені листи на десять сторінок. Я не вмію: пишу на дві, а я – письменник.

17.51

– У нас тут науковці світового рівня, а ви хочете втиснути їх у 45 хвилин? – вибігає в коридор ведучий презентації книжки історика Олексія Толочка "Очерки начальной Руси". Нависає над асистенткою форуму. Та попередила його про кінець відведеного часу. – Мусите вибачитися перед наступними учасниками. Ми будемо говорити, скільки нам потрібно.

– Умберто Еко якось вкладається в півгодини й нічого, – кажуть наступні учасники, підпираючи стіни червоної зали готелю "Жорж". За ними історики обговорюють тонкощі різниці літописних списків. Кисень у залі майже вичерпався. Не виходять.

Презентацію альбому "Українська академія мистецтв" розпочинають у коридорі. Дослідження про її засновників 1917-го вийшло українською і англійською мовами.

– Те, що такої книжки досі не було, здавалося дикістю, – говорить модератор Валентина Клименко.

Асистенти запрошують перейти в конференц-зал. Там мала бути презентація книжки Євгена Положія "Іловайськ". Її учасники не прийшли.

– Якби Академія так трималася далі, ми б мали світовий рівень, – каже дизайнер альбому Олег Грищенко. – Тоді українське мистецтво було в контексті європейського. Потім почався соцреалізм, і живопис трішки відійшов убік. Ми показуємо потенціал, що був.

11 вересня, 15.27

– В Україні є все і бракує всього, – говорить видавець Петро Мацкевич на круглому столі "Видайте це негайно". – Доки в нас немає якісної попси, нічого не буде.

– Книги на русском языке начнут больше выходить в самой Украине, – прогнозує видавець Костянтин Клімашенко. – Средний тираж у нас – чуть более тысячи экземпляров. Каждая гривна, добавленная к цене книги, автоматически отдаляет ее от покупателя. Книга, поставленная на полку, сама себя не будет продавать. Нужна реклама. У нас практически разрушена система книгопродаж. Можна выдать тираж 5 тысяч, но что с ним делать?

– Змінюється ринок. Ми мали власні магазини, передплатників на Донбасі і в Криму, де був переважно російськомовний читач, – розповідає головний редактор "Клубу сімейного дозвілля" Світлана Скляр. – Втративши третину своїх читачів, мусимо переорієнтовуватися і змінювати видавничий план. Раніше мали 10–15 відсотків книжок українською, зараз – 40. Бачимо інтерес до літератури особистісного зростання й історичного.

– За літо ми підготували 160 книжок. Українською мовою – близько 70, – продовжує Світлана Скляр дорогою до Палацу мистецтв. – І навіть раніше ми видавали 17 мільйонів книжок. З них 10 відсотків – українською. Чи багато українських видавців, які видають мільйон сімсот книжок українською на рік? Більше не продавалося на той момент.

Хто кого поб'є – Шкляр чи Дашвар? Доки не було нової книжки Дашвар, вона почала просідати. Але наступного місяця вийде її роман про прокляття "Покров". Презентуємо його на Покрову. Події відбуваються у ХVII столітті. Один із багатих козацьких старшин зрадив свою дружину. Коханка мала від нього народити дитину. Дружина проклинає свого чоловіка до сьомого коліна. При смерті до нього приходить ворожка. Каже, якщо згадаєш усіх своїх родичів до сьомого коліна, всіх 128 предків, то будеш прощений і твої діти – теж. Він згадує 127 і помирає з іменем своєї коханої. Потім події переносяться у наш час.

17.46

– Ви колись давали хабарі? – запитують із залу наприкінці зустрічі письменника Леся Подерв'янського. Він представляє збірку "Африка. Сни" у пивній ресторації "Кумпель".

– Не пам'ятаю. Мабуть, коробку цукерок у жеку.

– Як ви ставитеся до жінок?

– Вони такі ж самі люди, як і ми.

– Ви почитаєте свої п'єси?

– Не хочу.

19.13

– Там идет фуршет, а мне говорят представить этих поэтов. Да что тут представлять? Регламент такой: читают по 20 минут Борис Херсонский и Сергей Жадан. А потом – как с Жаданом договоритесь, хоть до посинения пусть читает. Дальше я снимаю с себя ответсвенность, – каже ведучий вечора поезії Юрій Володарський.

 

– Мені здається, знімати із себе відповідальність – це в нас такий національний вид ­стриптизу, – каже Борис Херсонський. Говорить українською – вчиться. Поезію свою – про "маршрут от люльки к могилке, от стипендии до зарплаты" – читає російською.

Сергій Жадан починає з найновішого вірша. Про прихід осені, де "сонце – мед, домішаний у скло, і глина – ліплена з вологи та отрути". Потім читає з нової збірки "Життя Марії". Слухачки на підлозі повторюють за ним рядки: "Батьківщина – це там, де тебе розуміють, коли ти говориш вві сні".

Субота, 12 вересня, 11.44

– Сюжет, драматургия должна быть. Какая-то система образов, стиль, своя манера письма. Это важная вещь – почитать абзац – и сразу понять, что за автор, чего он заслуживает, – розповідає про критерії хорошої книжки літературний оглядач Юрій Володарський, 50 років. Цьогоріч увійде до журі премії "Книга року Бі-Бі-Сі".

– На російську книжку уже пішов і далі має йти бойкот російських товарів, – каже після круглого столу у "Дзизі" постійна учасниця журі "Книги року Бі-Бі-Сі", професор Віра Агеєва, 57 років. – Книжка – такий самий продукт, як цигарки чи горілка. Що зробила війна – ми сильно відриваємося від російської культури. Це оздоровчий процес. Певна, що зараз має бути піднесення українського книжкового ринку. У Львові відкрили другу книгарню "Є". Більше читачів прийшли до української книжки. Літературою цікавляться. Є проблема ЗМІ. Не розумію, чому провідні телеканали щовечора розповідають, як п'яний дядечко перерізав комусь горло? Чому це є медіаподія, а презентація книжки Жадана – ні?

13.14

Перед книгарнею "Є" – терикони з будматеріалів. Перекладають бруківку на просп. Свободи. До входу треба подолати кілька метрів без тротуару мокрим зеленуватим піском. На дверях оголошення: "Зважаючи на пропісочений Львів (ох!), дуже просимо витирати ноги".

– Зацікавився Україною, коли мені ще не було і 20. Вивчав історію в Токіо. Але не мав можливості поїхати в СРСР. Врешті захистив докторську зі сталінської індустріалізації у США, – розповідає професор 62-річний ­Хіроакі Куромія.

Випускник Токійського і Принстонського та професор Індіанського університету представляє свою книжку "Зрозуміти Донбас".

– Донбас був постійною проблемою для Москви. Та весь час в нього втручалася. ­Донбас втілює українські ідеали незалежності, основані на козацькому міфі. В певному сенсі – це українська промислова Січ. Відкинути Донбас як нібито несумісний з Україною – надто легко й оманливо. Бо він – сумісний і важливий. Це – випробування. Донбас може дати багато чого Україні. З 1991-го його інтеграція в Україну просувалася досить успішно. Навіть Янукович намагався говорити українською. Все змінилося після російського вторгнення.

– На Донбасі досі лежать моя цегла і мої труби. Поклав їх 50 років тому, – встає 77-річний львів'янин Мирослав Тимочко. Вперше відвідав Донбас 1958-го за програмою з відбудови. – Потім працював у 10-й школі міста Чистякове, нині Торез – там упав Боїнг. 50 років тому на Донбасі я застав сучасну Україну. Різниця в мові була невелика. Вона може навіть краща була, ніж наша галичанська, бо співучіша. Хіба тільки "здрастє" і "досвіданіє". А потім за Брежнєва раптово все змінилося. І так поступово ми по краплі втрачали Донбас.

За нього треба боротися. Там є частина українців. І якщо вони вже там стають українцями, то справжніми – які готові воювати до останньої краплі крові. Треба робити ставку на обмін. Маю студентів з Луганська. Минає рік-два – і ви не відчуєте, що то луганський студент. Покоління, з яким я вчився – частина дисидентів. Коли ми десь сідали, завжди аналізували – воно розвалиться чи не розвалиться. Мудрі люди казали: "Воно мусить розвалитися. Тільки було б добре, якби за нашого життя". Я дуже хочу, аби воно повернулося за мого життя. А за вашого – не сумніваюся.

14.49

– На презентацію Джойса треба йти вибирати наречену. Бо дура сюди не прийде, – каже 25-річний поет Мирослав Лаюк на порозі Палацу Потоцьких. На подію не заходить, його дівчина книжку вже читала.

– Перекладати цей роман не збирався. Але помер колега Олександр Терех, – розповідає Олександр Мокровольський, 69 років. – Мені довелося працювати менше року, Олександру Тереху – понад 40.

– Олександр Іванович Терех 1968-го опублікував чотири чи п'ять частин у журналі "Всесвіт", – розповідає видавець Олег Жупанський, 63 роки. – Але тоді видати таку книжку було майже неможливо. Дві третини тут – його переклад. 20 років з ним у "Всесвіті" пропрацював. Кожне речення робив ретельно й остаточно.

Весь текст побудований на грі слів, абсурдистських речах. Останні розділи приємно вразили. Олександр такого там накуролесив! ­Персонаж Блейзес Бойлан – у нас О'Кріп О'Шпар, а росіяни прокалькували з англійської. Хоча Джойс би схвалив, це в його руслі.

4 гривні залишилося в гаманці сумського письменника Владислава Івченка після Форуму видавців у Львові. 13,5 кг придбаних книжок додому відправив поштою

"Хороший літред ходить по вино, поганий – за вином"

Анна ПРОЦУК, 28 років, літературний редактор

Ленін усвідомлював, що Донбас – частина України

– Москва завжди хотіла контролювати Донбас. Єдиний протилежний випадок, коли 1918-го проголосила себе Донецько-Криворізька Республіка, – розповідає японський історик Хіроакі Куромія, 62 роки. – Ленін сказав: "Ні, це – територія України". Республіка розвалилася. Ленін усвідомлював, що Донбас – частина України.

Японія має територіальні проблеми з Росією. Наші симпатії на боці України. Японський уряд виділив вам чималі кошти. Але санкції до Росії запровадив не такі сильні, як США. Не хочуть бути дуже жорсткими. Думають, тоді Росія ніколи не почне переговори щодо островів. Здається, у них територіальні проблеми з усіма.

Багато людей бажають розвалу Росії. Це може статися – відпадуть Чечня, Дагестан, Сибір, Далекий Схід.

Вперше на Донбас приїхав 1989-го. Було дуже скрутно з їжею, умовами життя, важке повітря. Але в універмазі побачив речі, яких не було в Москві – радіо, магнітофони, телевізори. Це через страйки шахтарів.

Сепаратисти сьогодні кажуть, що хочуть до Росії. Але завтра можуть говорити інше. Не думаю, що Москва хоче Донбас. Сепаратисти мають знати, що їхнє життя під ­Росією не буде хорошим. Сподіваюся, вони оберуть Україну. Бо якщо опиняться під Росією після війни і розрухи, Москва не знайде грошей на відбудову. Якщо ж за це візьметься Україна – кошти прийдуть із Заходу.

×