Наприкінці квітня в Лос-Анджелесі оголосили лауреатів 93-ї премії Американської кіноакадемії. Про володарів "Оскара" за найкращу жіночу та чоловічу роль розповідає кінокритик Олександр ГУСЄВ, 41 рік

"Найкраща жіноча роль"

Френсіс МАК-ДОРМАНД, 63 роки, "Земля" кочівників", реж. Хлої ЧЖАО

– Вдова Ферн втратила роботу. Їде фургоном із рідного міста, подорожує Сполученими Штатами. Перебивається тимчасовими заробітками. Знайомиться з такими ж кочівниками, за сюжетом.

Стрічка також отримала "Оскар" як найкращий фільм і за режисуру.

Її тріумф відповідає духові часу. Хиткому, сповненому невпевненості і з відчуттям, що крах є початком чогось нового. Фільм поцілив у больовий нерв сучасної цивілізації. Зняли його до пандемії, та виявився ще актуальнішим тепер. Показує людей, чий звичний уклад змінився. Втрата дому й постійної роботи для героїв здавалася тимчасовим рішенням. Але призвела до іншого способу життя, що поступово обріс правилами виживання, кодексом взаємодопомоги.

Актриса Френсіс Мак-Дорманд підтвердила свою майстерність. Більшість виконавців – непрофесійні актори. Сучасні кочівники втілюють самих себе. Голлівудській зірці вдається вписатися в це оточення. Під час підготовки до зйомок жила в кемпінгу поміж людьми, з якими потім працювала в кадрі. Хоча, думаю, спілкування з персонажами більше дало їм, ніж Мак-Дорманд. Дало змогу видаватися на екрані органічними.

"Земля кочівників" – дуже американське кіно. Показує цікаве життя за межами того, що більшість звикли вважати нормою, – впорядкованості та стабільності. Цього ми нібито повинні прагнути. Та багато хто живе не так. І їм це підходить.

Картина Хлої Чжао виявилася успішною по обидва боки Атлантики. Відображає універсальну проблематику. Переживання людства через пандемію однакові й у Сполучених Штатах, і в інших куточках планети.

Головна героїня уособлює американську підприємливість і душевну стійкість. Вона не опускає рук, коли втрачає все. Не погоджується з обставинами й рухається вперед.

Френсіс Мак-Дорманд була ініціатором і співпродюсером стрічки. Вона є величиною для всіх, хто цікавиться американським кінематографом, який не вичерпується стандартною продукцією Голлівуду. Одна з найтитулованіших акторок. Це її третій "Оскар". Попередні отримала за картини "Фарґо" братів Коенів 1996-го і "Три білборди за межами Еббінґа, Міссурі" Мартіна Макдони 2017-го. Також варто відзначити роботу у фільмах "Просто кров" і "Прочитати та спалити" тих самих Коенів. Є лінія, що об'єднує її знакові проєкти. У них постає образ маленької людини з її маленькими, але насправді універсальними для всіх нас проблемами, переживаннями, страхами, гідністю, надіями та здатністю їх ствердити.

 

"Найкраща чоловіча роль"

Ентоні ГОПКІНС, 83 роки, "Батько",

реж. Флоріан ЗЕЛЛЕР

– Лондонський пенсіонер Ентоні страждає на деменцію – ураження мозку. Має провали пам'яті. Не розуміє, де реальність, а де галюцинація. Губиться у просторі та не впізнає близьких. Батька навідує донька Анна. Намагається знайти йому доглядальницю, але Ентоні проганяє їх. Одного дня Анна каже, що виходить заміж і переїжджає до іншої країни, за сюжетом.

Картину також відзначили "Оскаром" за найкращий адаптований сценарій.

Низка фільмів цьогоріч присвячена так званому третьому поколінню – бабам і дідам. Людям, які фактично перебувають на узбіччі, майже не беруть участі в житті суспільства і своєї сім'ї. Зокрема, чилійський документальний фільм "Кріт" про будинок для літніх людей і взаємини пацієнтів із близькими, які їх навідують або ні. Драма "Мінарі", завдяки якій південнокорейська акторка Юн Ю Чжун отримала "Оскар" за найкращу жіночу роль другого плану. Зіграла бабу, яка приїжджає до сім'ї доньки у США і включається в їхні спроби облаштувати життя в іншій країні.

Фільм "Батько" найбільшою мірою показує старше покоління саме з його точки зору. Поставлений за однойменною п'єсою французького режисера і драматурга Флоріана Зеллера. Головний герой перебуває в замкнутому світі квартири, який вибудовував протягом життя. І раптом виявляє, що цей світ йому не належить.

Бачення людини з деменцією представлене як трилер, майже горор. Коли ми, як і герой, не розуміємо, що відбувається. Це відчуття чудово зображує Ентоні Гопкінс зі своєю природною пластикою вже немолодого чоловіка. При цьому бачимо розгубленість, страх і горе його доньки, змушеної спостерігати за руйнуванням особистості дорогої людини.

Як і персонажі "Землі кочівників", герой Гоп­кінса виявляється на узбіччі суспільства, в ізоляції. Але цьому фільму складніше бути оптимістичним. Бо оповідає про фінал життя, що чекає на кожного. Однак є життєствердний елемент – у співчутті, яке проявляє оточення до героя Гопкінса. Поділяємо почуття доньки, яка вимушено залишає батька, проте любить його і намагається допомогти. Бачимо турботу та щиру симпатію працівників будинку для літніх.

Кожна людина вмирає на самоті. Але ми здатні виявити співпереживання і милосердя до ближніх. Незалежно від того, чи пов'язані з ними родинними або дружніми узами. Можемо полегшити одне одному відхід. Та й існування.

Проблема акторів поважного віку: найчастіше для них немає пропозицій або вимушено грають незначні ролі. Складно очікувати, щоб персонаж за 80 був рушійною силою сюжету. Тим цікавіший "Батько". Потрібен був актор масштабу Ентоні Гопкінса, щоб зробити образ переконливим і дати змогу аудиторії перейнятися особистою трагедією. Незалежно від того, чи робить щось герой, чи просто сидить у кімнаті і слухає музику, чи потрібен він комусь. Нам показують його людську гідність, самотність, біль, бажання комфорту, егоїстичне прагнення втримати близьких людей, щоб вони продовжували крутитися навколо нього.

Гопкінс, як і Мак-Дорманд, органічний і виразний. Щоправда, метод британця відрізняється. Він не має схожого особистого або сімейного досвіду і не досліджував теми спеціально. Та йому вдається здаватися природним. Грає не божевільного. А чоловіка, який виявляє, що його донька змінює зовнішність, а в квартирі з'являються незнайомці. Переконаного, що він став жертвою змови.

Митці загалом часто після певного віку виходять за межі мистецтва, що може бути цікаве. Із Гопкінсом цього не сталося. Він володіє і творчим зарядом, і смаком до вибору проєктів, і просто фізичною бадьорістю брати участь в якісних фільмах. Цьогоріч став найстаршим в історії актором, який отримав "Оскар". А торік номінувався за роль у стрічці "Два Папи".

Гопкінс має статус одного з найавторитетніших акторів нашого часу і символу Голлівуду. Протягом кар'єри грав складних персонажів. Як солідний виконавець став розкриватися у середині творчого шляху. Мало можемо згадати його акторських удач із перших картин. Хоча вже тоді були помітні появи на кшталт фільму "Лев узимку" 1968-го.

Його амплуа відповідає образу інтелектуала, аристократа з червоточиною. Зокрема, в картині "Батько". Попри те, що фактично є жертвою, ми відчуваємо його егоїзм, готовність звинувачувати інших у своїх бідах. Це людина, схильна замикатися в комфортних умовах, служінні своєму смаку і своїй високій культурі. Ці риси притаманні й іншим знаковим ролям. Найвідоміша – ­судового психіатра й убивці-канібала Ганнібала Лектера у трилері "Мовчання ягнят" 1991-го, за який отримав свій перший із двох "Оскарів". Згодом повернувся до ролі в "Ганнібалі" й "Червоному драконі".

"Оскар" втрачає рейтинги

– Останні "Оскари" – це тріумф азійських кінематографістів, – каже журналіст і сценарист Владислав Недогібченко, 31 рік. – Намацали у США новий художній контекст. Досліджують соціально-екзистенційні питання, зрозумілі всім націям. Торік перемогла корейська стрічка "Паразити" Пон Джун Хо. За найкращий документальний фільм нагородили "Американську фабрику". Фільм розповідає про завод, який купили китайці. У Штати переїжджають робітники. В них із місцевими колегами різні погляди на життя, амбіції, професійну етику.

Цього року відзначили актрису другого плану Юн Ю Чжун за стрічку "Мінарі" про родину корейських іммігрантів. Головного переможця – "Землю кочівників" – зняла китаянка. Хлої Чжао – друга жінка, яка отримала "Оскар" за режисуру (2010-го відзначили Кетрін Біґелоу з воєнною драмою "Володар бурі". – Країна). Змінився культурний ландшафт.

Американська кіноакадемія відчуває соціальну відповідальність у виборі лауреатів. Це має бути універсальне кіно. Не просто якісне з художньої точки зору, але яке занурюється у важливі теми сьогодення.

На цьогорічній церемонії домінували малобюджетні, камерні стрічки з малими касовими зборами. Попри це дивишся і розумієш: велике кіно не обов'язково має бути дороге. "Земля кочівників" – картина з найменшим бокс-офісом серед лауреатів "Оскара" за найкращий фільм (зібрала в прокаті $8 млн. – Країна). А її режисерка готує один із фінансово найвідповідальніших проєктів – супергеройський фільм Marvel "Вічні" (кошторис – $200 млн. – Країна). Цей факт показує тектонічні зміни у механізмах та інститутах кіновиробництва.

Церемонія 2021-го зібрала найменше глядачів за всю історію премії. "Оскар" втрачає рейтинги. У людей з'являються нові інтереси. Кіно стає менш масштабним і масовим, окрім блокбастерів. Раніше переможці були загальнокультурним must see. Навіть для тих, хто не дуже цікавиться фільмами. Зараз аудиторія частково переключилася. Наприклад, на церемонію нагородження найкращих відеоігор року The Game Awards, рейтинг якої щороку зростає.

×