"Має дружину й коханку, любить обох, не знає, як вчинити"

Про ролі в новій стрічці Кіри Муратової "Вічне повернення. Кінопроби" розповідають одеські актори Ута Кільтер і Георгій Делієв

Чоловік заплутався в стосунках з дружиною і коханкою. Поради приходить просити до однокурсниці, яку давно не бачив. Цю ситуацію повторюють чотири пари акторів у новому фільмі Кіри Муратової "Вічне повернення. Кінопроби". 16 листо­пада відбулася його прем'єра на Міжнародному римському ­кінофестивалі.

Ролі виконали Рената Литвинова, Сергій Маковецький, Алла Демидова, Олег Табаков, Наталія Бузько, Віталій Лінецький, Ута Кільтер, ­Георгій Делієв

Цей фільм про розмову двох. І розмова – як біг заплутаним клубком. Звичного сюжету "прийшов­зробив­отримав результат" тут немає. Чоловік заходить до давньої знайомої. Розповідає про свої проблеми: має дружину й коханку, любить обох, не знає, як вчинити. Фактично, смокче соки з усіх, і з цієї жінки також. Проблема не в тому, закоханий він чи ні, а що він такий по суті: бере, нічого не даючи взамін.

Цей фільм – про кіно, як актори проходять кастинг. Ніби віддзеркалення дзеркала у дзеркалі. Пам'ятаю з дитинства упаковку кукурудзяних пластівців, де стояв ведмедик і тримав такі самі пластівці. На них ще один ведмедик тримає ще одні пластівці. Це – ­модель світу. Коли на екрані справжнє життя – нічого пояснювати не треба. Просто дивишся, і все. Геніальне кіно – яке змушує не думати, а співпереживати.

Хотів грати в парі з Наталією Бузько. ­Довго працюємо, тонко відчуваємо одне одного. Але Кіра заперечила: "Ні, ви занадто підходите одне одному". І вирішила, що гратиму з Утою Кільтер. З нею було важко. Ута давить завжди й усіх. А я звик до традиційного партнерства: коли комфортно, коли артисти отримують задоволення від процесу – байдуже, що грають жертву і вбивцю.

Під час зйомок був засмучений – здавалося, що фальшиво. Думав, Кіра викине це все, і слава Богу. Коли подивився, як вона змонтувала, – сподобалося. Знала, що саме цього й шукала, – невідповідності. І виявилася права. На майданчику працював тільки з Утою, з іншими не перетиналися. Фільм п­овністю також не бачив.

Ніколи не граю себе. У гротескних ролях треба викинути все зайве. Важливі речі збільшуються, грубими мазками їх ­роблю. Драматичні – навпаки, треба створити багато деталей, тонкими штрихами. Виходжу зі знімального майданчика – і скидаю роль, як спецодяг. Міняю на цивільний. Не переношу емоції в життя.

Дуже люблю працювати в Одесі, це – дім. Приїхав у студію, відпрацював, сів у машину – і вдома. У інших містах – готелі, перельоти, незручно. І Кіру втомлює. Для творчого комфорту має бути побутовий комфорт. Неправда, що артист має бути голодний.

У цій стрічці є все – жіноче й чоловіче начала, життя, як декорації, й постійна гра. Кожен побачить те, що болить. Ута – феміністка, тому фемінізм бачить скрізь. У фільмі він є, але це далеко не головне. Жінки стали самостійніші, рівноправні з чоловіками, інколи навіть сильніші. Однак суть у тому, як ми взаємодіємо. Традиційна любов, створена для народження дітей, більше непопулярна. Це одразу впадає в око. Але кохання буде завжди.

Якби фільм можна було переказати, Кіра його не знімала б. Усі її стрічки дуже дивні. Здається, житейські теми, звичні конфлікти, але завжди не все так просто. Будує людські закони за власними схемами. Це і є її геній – непередбачуваність.

Із Кірою працювати легко. Вона дивиться на життя зовсім під іншим кутом. У фільмі "Настройщик" запропонувала мені драматичну роль. Хоча я не відчував у собі внутрішніх сил на це. Так, як Кірі, не довіряю жодному режисерові. Завжди усе говорить прямо. Може сказати різко, образити, але це буде правдою – як і її компліменти.

Кіра бере мене до своїх картин як натуру, постать. Просто вставляє мене у фільм. ­Нічого особливо грати не мушу, моя реакція залишається справжньою. Для звичайних людей – вона надто виразна. Інколи через неї на зйомках Кіра від несподіванки сміялася. У мене просто дуже промовисте обличчя. Я нічого не кажу, але можу яскраво передати здивування, обурення чи лагідність. Через свою експресивність мені інколи важко жити. Кажуть: "Чому ти обурюєшся?" А я і рота не розтулила. Це стосується і Ренати Литвинової. Вона також більше постать, ніж акторка.

На знімальному майданчику пробула чотири дні. З Георгієм Делієвим працювати приємно. Може, завдяки тому, що в житті ми товаришуємо. До того ж, він справді митець: створює живопис, і деякі з робіт цікаві, працює в театрі "Маски­шоу", має власний рок­гурт.

Працювати з Кірою Муратовою – як перебувати у минулих часах, коли все було справж­нє. Ювелірна робота, усе витончено й вичищено. Із Санкт­Петербурга приїздив спеціаліст, який робив "озвучАние", як кажуть професіонали. Переозвучувати треба було ті самі емоції у студії. Навіть рухатися не можна, щоб допомогти собі жестами. Бо обладнання пише найтонші звуки.

Кіра має абсолютну довіру до оператора. ­Питає його думку і думку свого чоловіка Євгена Голубенка. Він завжди поруч на знімальному майданчику вже понад 30 років – як співавтор сценаріїв і художник­постановник. Якщо всі погоджуються – "Yes! Відзнято!"

Зніматися у фільмах Муратової – для мене дорогоцінна можливість споглядати творчий процес. До тебе ще й ставляться, як до княгині, – опікують, ніжать, "под белы ручки водят".

У нас із Кірою склалися дружні стосунки. Десь раз на місяць вона запрошує мене на борщ. Знає, як я його люблю, але готувати не терплю. З Муратовою цікаво, бо вона освічена, багато читає і любить дискутувати. Але на знімальний майданчик наші дружні стосунки не поширюються, там суто робота. Коли її щось не влаштовує, одразу про це каже.

На мій погляд, це доволі феміністичний фільм. До жінки вривається якась особа чоловічої статі, колишній однокурсник. Він говорить лише про свої проблеми. Йому до тебе немає ніякого діла. Прийшов радитися, бо має коханку й не хоче кидати дружину. Це істота, що виїдає нутро, – все кинь, думай і говори тільки про мене. За роллю героїня намагається допомогти йому своїм співчуттям. На жаль, подібні взаємини між людьми зараз переважають. Кіра показує, як чоловіки нас використовують.

В Україні серед тих, кому за 40, на одного самотнього чоловіка – шість одиноких жінок. Багато жінок з мого оточення і мого віку починають відчувати свою ущербність. Щоб не мучитись через це, треба просто займатися чимось іще – не лише взуттям, одягом. Якщо переймаєшся тільки своєю зовнішністю, то може тебе взагалі нема? Кажу: "Мабуть, мені треба оженитися, бо бракує кухарки й служниці. Щоб я прийшла додому, а на столі чекав гарячий борщ і все було прибране". Ліпше мати бойфренда, який не вимагатиме його обслуговувати. Якщо чоловік хоче жінку як дружину, нехай наймає за гроші: одну куховарити, другу – прибирати, третю – дітей доглядати.

×