Лежатиме Панночка в труні. Чи буде танцювати в ній канкан – подивимося

20 червня в Міжнародному центрі культури і мистецтв Федерації профспілок України в Києві покажуть прем'єру балету "Вій" за мотивами повісті Миколи Гоголя. Музику написав 44-річний Олександр Родін. Поставив – головний балетмейстер театру "Київ Модерн-балет" 47-річний Раду Поклітару. Він розповідає про роботу над виставою

Живу в Україні 14 років. Але не ставив нічого з української літератури. Багато читав, про що повість Миколи Гоголя, хто такий Вій. Намагатися відштовхуватися від цього у творчості – безвихідь. Треба вигадати свою історію і жити нею.

Мій Вій – приголомшливий. Складніший і поліфонічніший, ніж заведено в сценічних інтерпретаціях Гоголя. Не люблю розповідати про майбутній спектакль. Не хочу, щоб публіка йшла з повним розумінням того, що побачить. Я, звісно, деміург (творець. – Країна), але іноді Галатея сильніша за Пігмаліона (у давньогрецькій міфології скульптор Пігмаліон створив зі слонової кістки Галатею й закохався в неї. На його благання богиня Афродіта оживила статую. – Країна).

 

Разом із головними героями з'явився персонаж, якого немає в Гоголя. Це дівчина Хоми Брута – Василина. Не буде у виставі традиційних декорацій, лише 3D-проекція. Лежатиме Панночка в труні. Чи буде танцювати в ній канкан – подивимося.

Сучасний театр цікавий тим, що кожен режисер чи хореограф насамперед – інтерпретатор, а не ілюстратор. Для цього є академічне мистецтво. Ніхто ж не хоче прийти і побачити точну балетну копію фільму "Вій" 1967 року.

Руки не доходили створити щось на українську тематику. Та в якийсь момент я зрозумів, що вже і час, і треба, і хочеться. Прочитав багато української класики. До книги як першооснови для створення балету висуваю такі вимоги – образність, яскравість характерів, контрастність, різноманітність, динаміка. І не в останню чергу має бути назва, яка добре продаватиметься.

Музику написав композитор Олександр Родін. Співпрацювали з Національним симфонічним оркестром України під керівництвом Володимира Сіренка. У запису партитури брали участь 82 музиканти. Вперше в Україні залучили стародавній австралійський духовий народний інструмент діджериду та кілька перкусій, які Олександр Родін сам вигадав і виготовив.

Вій не може бути уособленням абсолютного зла. Бо абсолютне зло – це пороки, які є в нас самих. Він просто їхнє дзеркало.

Балет, насправді, про неідеального Хому Брута. Він і в Гоголя такий – із купою вад. Але хто із нас досконалий? Уся європейська культура родом із Давньої Греції. Головна мета давньогрецького театру, попри банальність поняття, це катарсис – очищення через співчуття до головного героя. Тому хочу, аби хоча б один глядач у залі зміг асоціювати себе з Хомою Брутом. З усіма плюсами і мінусами, недоліками й перевагами.

Завжди сподіваюся, що в мене найкращі у світі актори, і самі все розуміють. Звісно, даю завдання і коригую, коли щось не подобається. Це звичайна режисерська робота. Але я – не режисер із надвисокими вимогами. У театрах є методика: до того, як перейти до роботи над постановкою, актори проводять спільні читання п'єси, усамітнюються в запропонованих обставинах, їдуть на три місяці, закриваються в глушині, щоб просочитися духом твору. В нас такого немає. Ми приходимо в зал, репетируємо, я вигадую. Робити вистави в "Київ Модерн-­балет" просто і легко, бо всі артисти вносять пропозиції.

Хома присутній на сцені всі два акти, має лише чотири хвилини відпочинку. Ми пройшли з двома виконавцями головної ролі Іллею Мірошніченком та Владиславом Детюченком матеріал від початку до кінця – витримати можливо. Виснажливо, але людський організм привчається до навантажень. Є така хореографічна форма в класичному балеті, як варіація – сольний танець. Чоловічий зазвичай триває від 45 секунд до хвилини. Учені зробили заміри: навантаження, яке зазнає організм танцюриста під час варіації, непідготовлену людину призведе до смерті. Питання – у тренуванні.

 

Комунікую багато і легко. Але при створенні режисерського плану, який є основою для будь-якого проекту, мені потрібне усамітнення. В ідеалі – ще й вимкнений телефон. Тільки я, музика і комп'ютер.

Щоб написати думки по проекту "Спляча красуня", зняв номер у готелі у Ворзелі під Києвом. Годинами ходив околицями в навушниках. Вислухав 10 варіантів "Сплячої красуні" Петра Чайковського від різних диригентів, обирав найкращий. Це був кінець травня, світило сонце, сидів під парасолею на балконі – бо інакше не було видно на моніторі комп'ютера, що пишу. Відчував абсолютне щастя. Бо це той період роботи, коли немає необхідності працювати з людьми. Є тільки я і фантазії.

З "Вієм" теж вдалося усамітнитися. Але композитор уже мав 30 хвилин музики. Треба було зрозуміти, як взаємодіє з лібрето. Бо з композиторами-класиками простіше, вони нічого переписувати не будуть. А з Родіним завжди є спокуса попросити щось змінити. Намагався мінімально цим користатися, було цікаво цілісно й недоторканно втілити в хореографії те, що пропонує він. І в цьому – більша віртуозність, ніж спроба режисера Поклітару змусити композитора Родіна переробляти свою музику під мої невгамовні фантазії. Лише у двох місцях просив Олександра про зміни. У першому акті потрібен був номер, без якого танцівники не встигають переодягтися для наступної сцени. І мені було потрібно трохи більше часу, щоб закінчити першу ніч у церкві, бо в Олександра все обривається раптово. Розумів, що я не факір – не зможу швидко змінити відчуття, дихання, атмосферу, і перенести глядача в інше приміщення. Родін вирішив це питання.

Не знаю, чи буде постановка вселяти жах. Років сім тому, мені подзвонили від режисера Романа Віктюка. Сказали, що хоче запросити мене хореографом у свій проект. Я прийшов на зустріч у готель "Україна". Там був автор книжки, драматург, який переробив її на п'єсу, художники і Віктюк. Чомусь постійно намагався мені перекладати: "Москалику, ти нічого не розумієш українською". "Не надо мне ничего перекладати, я все понимаю", – кажу. "Ні, ні", – відповів. І цілий вечір навіщось перекладав. Коли ми закінчили обговорення спектаклю, я спитав: "Єдине, що не зрозумів, це буде смішний спектакль чи страшний?" – "Радочка, такий смішний, щоб у кінці страшніше було". Сподіваюсь, що так і в нас буде. Але якщо ми не говоримо про американський кіногумор категорії Б (малобюджетні комедійні фільми. – Країна), то всі інші емоції передбачити на 100 відсотків неможливо. Звісно, мене може торкати, але не чекаю, що зал реагуватиме так само.

Я із задоволенням проживу вечір прем'єри з глядачами і потім зроблю висновок: чого вийшло більше – жахливого, смішного чи трагічного.

Цього разу я не перечитував "Вія". Важливо мати ті спогади, з якими прийде глядач. Якщо ставиш "Війну і мир", сподіватися, що всі перечитають двотомник перед тим, як прийти на спектакль, – сумнівно.

Вія виконуватиме живий артист. З ляльками ми тимчасово зав'язали, після "Сплячої красуні".

Спектаклі зазвичай набирають якість із часом. Зникають технічні помилки, не дуже помітні глядачам. Артисти стають впевненіші. Досягти ідеалу неможливо, але цього треба прагнути. Як казав Сальвадор Далі: "Не бійтеся досягти досконалості, це єдине, що вам точно не загрожує".

×