Перше місце у списку найперспективніших художників України, за версією журналу Forbes, посів харків'янин Роман Мінін. Його панно "Генератор донецького метро" позаторік продали на лондонському аукціоні Sotheby's за 11,4 тисячі доларів
Страх, що буде війна, переслідував з 2011 року. З першими пострілами на Донбасі мав можливість виїхати в Італію, США, Росію. У мене тут немає квартири, машини. Є дружина й дитина. Тільки про них і думаю. Усі ескізи зберіг на жорсткий диск. Хочеться знайти якесь спокійне місце, щоб встигнути реалізувати якомога більше ідей. Але мені подобається виконувати складні завдання. Наприклад, зробити з Харкова щось цікаве. Місто класне, затишне, зелене. Хочу розвивати його.
Зараз прагну до проектів у жанрі монументального мистецтва з використанням сучасних технологій. Хотів би співпрацювати з програмістами й віртуально оформляти міста. Наприклад, впроваджувати гіперпосилання, які видно в VR-окулярах. Надів їх – побачив дерево, що оживає.
10 років тому активно розписував стіни й шукав можливості для цього. Тоді потрібно було вмовляти чиновників. Зараз умовляти нікого не треба, але потрібно фільтрувати. Мурали – це добре, але не варто всім давати пензлика і балончики. Бо іноді виходять абсолютно безвідповідальні речі, а нам потім із цим жити.
Візуальне мистецтво здатне змінювати настрій людей, їхній стан. При організації просторів у місті потрібно замислюватися, як це діятиме на його жителів через п'ять років. І треба думати мікрорайонами, а не окремими стінами.
Зараз не до споглядання картин. І крізь сльози складно слухати музику. Закінчення війни дасть потужний поштовх розвитку культури. Всьому свій час.
Малювати гірників почав 2004-го. Порадив професор Віктор Гонтаров. Казав: "Треба відчути фарби й колорит місць, де народився, глибше зазирнути собі всередину".
Картину "В забой или в запой?" показав на виставці в Донецькій облдержадміністрації. Захід закрили через 30 хвилин після початку. Це картина із серії "Шахтарський фольклор". Написана під час помаранчевої революції. На ній шахтарі роздивляються агітаційні листівки, думаючи, за кого голосувати. Мене почали звинувачувати, що насміхаюся з праці гірників. Картина обурила донецьких управлінців. Напевно, вони хотіли, щоб шахтарі не вибирали між самовідданою працею і запоєм. Хотіли, щоб ці речі якомога гармонійніше вживалися в їхній ментальності як взаємодоповнюючі. Так надійніше. Якби я поставив вибір між свободою – фінансовою незалежністю, можливістю подорожувати, заняттям улюбленою справою, і рабством – усвідомленою приналежністю до нижньої касти суспільства з нав'язаною моделлю поведінки, то всі б спокійно відреагували на цей романтизм. Адже свобода – це фантастична дурість, в яку не вірять навіть ті, хто накрав купу грошей на вугіллі. Куди вони їх вкладають? У свободу? Немає такої моделі поведінки. Побудувати комфортну в'язницю з євроремонтом із будою на березі ставка – це зрозуміло. І золотий ланцюг на шию, як у сторожових псів. Головне, щоб буда і ланцюг були крутіші, ніж у сусіда. А тут – реальний вибір: у забій або в запій.
Картина "План втечі з Донецької області" з'явилася 2011 року. Частенько роблю речі, що випереджають події. Ще тоді потрібно було обговорювати причини депресивного стану кількох мільйонів жителів Донбасу, і як допомогти їм вийти з нього. Час від часу працюю з дітьми, розписуємо стіни. Якось у Горлівці спитав, яка у них мрія. 90 відсотків відповіли, що хотіли б поїхати з Донбасу. Жити будь-де, тільки не там. Вони повторюють бажання батьків, бо самі ще не здатні так мислити. Вирішив перенести це на полотно і створив "План втечі". Умисне зробив картину чорно-білою, бо сьогодні всі кольори мають політичний підтекст.
У картинах ідеалізую образи героїв. Реальність здається занадто нудною.
"План втечі з Донецької області" – приклад ідеалістичного уявлення про примітивні страхи і причини бігти звідти світ за очі. Тепер для багатьох війна – це один із виходів. Але ж зброя в руках непрофесіонала – як наркотик, форма агресивної влади. Зі стану нікчемності одразу потрапляють у дамки. Тікають від проблем тим, що створюють інші, серйозніші.
У жителів Донбасу культурні потреби невисокі. Пишаються здатністю виживати. Як у 1990-ті – без світла, газу, грошей. Без бажання змінювати щось. А тепер треба змінювати, вчитись у інших, робити вчинки. Жити майбутнім, а не минулим. Прагнути бути цікавим і корисним всьому світу. Це виховується поколіннями.
Бути художником – це азартна гра. Що в США, що в Україні. Тільки правила відрізняються. Наприклад, як між вуличною бійкою і професійним боксом. Сучасне мистецтво – коктейль. Результат залежить від того, скільки налити туди політики, психології і художніх знахідок.
Композицію "Килим обіцянок" можна було виконати в різних техніках. Вирішив зробити вітражне монументальне панно. Випробував минулого року в США. Наклеїв на вікно розміром 16 на 24 метри друк на плівці. Виглядало вражаюче.
Зобразив обіцянки з усіма їхніми перемогами і поразками в одному килимі історії. Назва також відсилає до традиції вішати килими на стінах. Вони виконували функцію оберега, декоративну й практичну – утеплення. Але килим має сенс і своєрідної завіси. Особливо, згадуючи радянську дійсність. У цьому випадку килим можна вважати завісою між реальністю й ілюзією, правдою і брехнею.
Обіцянки, обітниці, заповіти, угоди, договори, шлюби, ритуали – механізми скріплення суспільства. Це зв'язок людини з Богом, один з одним і з самим собою. Щодня народжується величезний потік інформації і дедалі більше лунає обіцянок. Вони впливають на ухвалення в тому числі й дуже важливих рішень. Вони – вічний маніпулятор суспільства. Пастка, в яку більшість потрапляють добровільно.
Роман Мінін – "біла ворона" в українському мистецтві. Знайомі так охарактеризували його: "Крутий чувак, справжній американець". Живий, комунікабельний. На закордонних арт-ярмарках, з-поміж стіни майже однакових картин, роботи Мініна вирізняються – завдяки яскравості, об'ємності, багатошаровості. Вони зрозумілі. У них є гумор. Мистецтво Романа – викривальне і водночас – позитивне. Він фонтанує ідеями. Завжди одночасно займається кількома проектами
Юрій КОМЕЛЬКОВ, 54 роки, видавець, галерист, колекціонер
2 
1
Коментарі