Ексклюзиви
Вівторок, 17 березня 2015 15:44

Картину "Село. Об'їжджають коня" хранитель записав у інвентарну книгу як "Обіжають коня". Далі був опис: "Чортзна-що намальовано"

90 ЗАБОРОНЕНИХ РАДЯНСЬКОЮ ВЛАДОЮ ПОЛОТЕН ПОКАЗУЮТЬ У НАЦІОНАЛЬНОМУ ХУДОЖНЬОМУ МУЗЕЇ. ВИСТАВКУ "СПЕЦФОНД" ПРОДОВЖИЛИ ДО 26 КВІТНЯ. 

1747 ПОЗИЦІЙ НАЛІЧУВАЛА ІНВЕНТАРНА КНИГА СПЕЦФОНДУ МУЗЕЮ 1939 РОКУ. ДО НЕЇ ВНОСИЛИ ТВОРИ МИСТЕЦТВА, ЩО ПІДЛЯГАЛИ ЗНИЩЕННЮ, БО ПАПЛЮЖИЛИ РАДЯНСЬКУ ДІЙСНІСТЬ. ПРО НАЙЦІННІШІ КАРТИНИ РОЗПОВІДАЄ КОЛИШНІЙ ГОЛОВНИЙ ЗБЕРІГАЧ ФОНДІВ МУЗЕЮ ДМИТРО ГОРБАЧОВ

 

У ЧЕХОВА БУВ ГЕРОЙ ЗІ СХИЛЬНІСТЮ ДО ­РЕПРЕСІЙ, КАЗАВ: "А ПОСИДИ-КА, БРАТЕЦ". Коли вже не мав кого саджати, сам себе відвів до в'язниці. Комуністи також мали цю схильність. Їм наймиліше діло було когось посадити. Це перекинулося навіть на неживі предмети: 1937-го вони створили тюрму для картин – "Спецфонд". До Києва в цей музей з усієї України почали звозити заборонене мистецтво. Знищенню підлягали твори розстріляних, репресованих художників, "ворогів народу" і навіть тих, хто малював під впливом "ворогів народу". Якщо не малюєш сентиментально і життєподібно – ти формаліст (художник, що надає перевагу формі над змістом. – "Країна"). Але навіть якщо життєподібно намалюєш "ворога народу" – ти також заборонений.

ОФІЦІЙНО ВСІ ТВОРИ В МУЗЕЇ ДІЛИЛИ ТАК: перша категорія – там, де зображений товариш Сталін. Друга – аполітичні реалістичні пейзажі. Третя категорія – це, наприклад, Мурашко: у нього щось трохи від імпресіонізму, від Заходу. Четвертої категорії не було зовсім, а п'ята – "Спецфонд".

ТОДІ МУЗЕЙНИКИ БУЛИ НИЗЬКОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ. Усіх фахівців перестріляли, а на їхні місця прийшли партійні активісти. Це видно із записів у інвентарній книзі, куди вписували заборонені твори. Там художниця Олександра Екстер записана як "Екстерн", Лисицького перекрутили на Ласацький. Коли я прийняв ці картини як головний хранитель фондів музею, більшість із них були анонімні. А для чого розбиратися, хто автор, якщо твори все одно знищать? А не знищили їх, думаю, через дефіцит бензину й фургонів. Архіви легко спалити, а картини – складніше.

  Дмитро ГОРБАЧОВ, 77 років, мистецтвознавець.  Народився в Росії у місті Алапаєвськ неподалік Єкатеринбурга. Коли був ще дитиною, сім’я переїхала й оселилася в Києві. ­Закінчив історико-­філософський факультет Київського університету імені Шевченка.  1959 року почав працювати в Музеї українського образотворчого мистецтва. ”Я не був фахівцем, але мене взяли, бо я – мужчина, – розповідає Дмитро Омелянович. – Мені директор музею казав так: ”Від жінок спасу нема: тільки на екскурсію, а вона – в декрет. А ви ж у декрет не підете”. Ще й анкети подивилися – я син старого більшовика. Тому мене призначили головним хранителем фондів, але я не виправдав їхніх сподівань”.  1970-го Горбачова звільняють з музею, бо підтримує контакти з мистецтвознавцями з-за кордону. Після того викладає в Університеті імені Карпенка-Карого.  Написав близько 15 мистецтвознавчих книжок. Консультує аукціони Christie’s і Sotheby’s.  Має доньку Ганну і сестру Ірину. Дружина Лілія померла 1990 року
Дмитро ГОРБАЧОВ, 77 років, мистецтвознавець. Народився в Росії у місті Алапаєвськ неподалік Єкатеринбурга. Коли був ще дитиною, сім’я переїхала й оселилася в Києві. ­Закінчив історико-­філософський факультет Київського університету імені Шевченка. 1959 року почав працювати в Музеї українського образотворчого мистецтва. ”Я не був фахівцем, але мене взяли, бо я – мужчина, – розповідає Дмитро Омелянович. – Мені директор музею казав так: ”Від жінок спасу нема: тільки на екскурсію, а вона – в декрет. А ви ж у декрет не підете”. Ще й анкети подивилися – я син старого більшовика. Тому мене призначили головним хранителем фондів, але я не виправдав їхніх сподівань”. 1970-го Горбачова звільняють з музею, бо підтримує контакти з мистецтвознавцями з-за кордону. Після того викладає в Університеті імені Карпенка-Карого. Написав близько 15 мистецтвознавчих книжок. Консультує аукціони Christie’s і Sotheby’s. Має доньку Ганну і сестру Ірину. Дружина Лілія померла 1990 року

ЯКОСЬ ПРИЙШОВ ДО МЕНЕ У ФОНДИ ІТАЛІЙСЬКИЙ ТУРИСТ. Каже, бачив 1930-го у Венеції на виставці українські твори: "Там такі картини, такі кольори, покажіть мені". А я навіть не знав, що вони в нас є, бо полотна накрутили на дерев'яні вали. Взявся розкручувати їх. ­Побачив роботи Екстер, Богомазова. Був вражений, зрозумів, що це – високе мистецтво. Завжди уявляв, що українське – меншовартісне. Колись тут висіла картина "Щорс на прийомі у Леніна". Правда, Щорса застрелили раніше, а до Леніна Махно їздив. Але Махна не дозволили б зобразити. Так от я думав, що тільки таке мистецтво ми й маємо. Тоді потроху зайнявся визначенням авторства полотен.

ПЕРШОЮ СТАЛА РОБОТА ОЛЕКСАНДРИ ЕКСТЕР "МІСТ. СЕВР". Визначив автора випадково – побачив картину на внутрішній обкладинці книжки про Олександру Екстер. Тепер ця робота об'їздила півсвіту. Особлива тим, що небагатобарвна. Її картини були яскраві до і після цього періоду під впливом народних майстрів. А це написала на догоду паризьким приятелям – ­художникам Жоржу Браку й Пабло Пікассо.

НАЙВАЖЧЕ БУЛО ВИЗНАЧИТИ АВТОРСТВО В РОБОТІ ЕЛЬ ЛИСИЦЬКОГО "КОМПОЗИЦІЯ". Вона прекрасна – абстрактні форми, наче блискавки. Довго не знав, хто автор. А тоді ві сні побачив чи пригадав ілюстрації Лисицького, які той робив 1919-го до українських, єврейських і білоруських казок. Справді виявилося, що то Лисицький. Цю роботу взяли на виставку російського авангарду у Франції, потім вона поїхала в Америку. І в тому каталозі поставили під питання авторство Лисицького. Аж тут приїздить до мене з Москви маленька така "лисицькознавиця". Каже: "Це я поставила знак питання, бо ви в нас не поцікавились, чи це справді Лисицький". Говорю: "Я б з вами радився, але це робота його київського періоду". І показую документи, що Лисицький 1919 року жив і працював у Києві. Коли ця виставка поїхала до Голландії, знак питання біля прізвища автора зняли. А ще картині хотіли приписати авторство Екстер. Але там у куточку є фрагмент газети зі словами на ідиш. Екстер була білорускою, а Лисицький – єврей, тож це ще один доказ.

ПОЛОТНА ДАВИДА БУРЛЮКА ПОТРАПИЛИ ДО "СПЕЦФОНДУ", БО ВІН БУВ ЕМІГРАНТОМ. На початку 1920-х виїхав спершу до Японії, а потім – до США. 1962 року він написав мені лист: пропонував зробити виставку його творів "на рідній землі Україні в пику москалям". Я передрукував лист, викреслив про москалів. До листа доклав довідку, що Бурлюк – це вчитель Маяковського, малював портрети Леніна. На одному з них Ілліч оре землю. Це все я приніс у міністерство з пропозицією організувати виставку. Сказали мені таке: "Ви – син старого більшовика, ви мусите високо нести знамено. А ви його не несете!" А Бурлюку відповіли: "Шановний, ми і не проти зробити виставку, от тільки на стінах музею вже висять інші картини".

НА ПОЛОТНІ БУРЛЮКА "КАРУСЕЛЬ" ЗОБРАЖЕНА НАЧЕ ДИТЯЧА ЗАБАВКА. Але для нього карусель – це частина космічного руху. На конях намалював трипільські спіралі. Він колись робив розкопки трипільського посуду на Херсонщині. А вище – його картина "Жінки гарячих країв". Ці дві фігури – жіночу й чоловічу – Бурлюк як футурист закрутив у спіраль: водночас бачимо і фас, і тил. У Японії він прожив два роки. Видав брошуру японською мовою про футуризм, яку там перевидають регулярно. Вважають, що Бурлюк їх європеїзував. Хоча він не любив японок, писав про "японское плоскозадство". На цій картині обличчя японки, а низ – певно, спогад про українок. Як у нас кажуть: що то за кавалєр, що нема халупи, що то за дівчина, що не має дупи.

  Картину ”Село. Об’їжджають коня” Віктор Пальмов написав 1927 року. За два роки художник помер і не дізнався, що його твори потрапили під заборону. Картину можна побачити в столичному Національному художньому музеї
Картину ”Село. Об’їжджають коня” Віктор Пальмов написав 1927 року. За два роки художник помер і не дізнався, що його твори потрапили під заборону. Картину можна побачити в столичному Національному художньому музеї

КАРТИНУ ВІКТОРА ПАЛЬМОВА "СЕЛО. ОБ'ЇЖДЖАЮТЬ КОНЯ" малограмотний хранитель записав у інвентарну книгу як "Обіжають коня". Далі був опис: "Чортзна-що намальовано, нехай нащадки знають, як казилися їхні предки". Пальмов під час роботи перевтілювався в дитину, малював буцім-то примітивно. Сам був росіянин, але його українізував Бурлюк. Після того всі свої твори підписував винятково українською. Моя улюб­лена картина Пальмова "Село. Ніч" – нагадує описи ночі Довженком. А на полотні "За владу рад" Пальмов зобразив просто-таки антижиття. Мертвий чоловік, голова знизу, а в куті – набої. Вони так намальовані, що аж мучать глядача. Коли ми 2006-го робили в Америці виставку "Український модернізм", прийшов на неї старий петлюрівець. Питав, чому нема картин, присвячених походам УНР, а комуняк – повно. Кажу йому: "Так це ж мертвий комуняка". – "А, тоді це гарна картина", – відповідає.

1968 РОКУ ГОТУВАЛИ ВИСТАВКУ АНАТОЛЯ ПЕТРИЦЬКОГО З ЙОГО ДРУЖИНОЮ. Я укладав каталог, там написав назву роботи "Композиція". Тоді думаю: якийсь цензор прочитає, вирішить, що картина безсюжетна – і заборонить виставку. То я власною рукою викреслив цю роботу з каталогу. А поряд висить його робота "Інваліди". Вона теж під заборону потрапила, бо не соцреалістична. Ця картина справила величезне враження на виставці російського мистецтва у Венеції 1930-го. Про неї стільки говорили, що американці взяли цю роботу на виставку творів, про які найбільше писала європейська преса. У Венеції вона вразила, бо там виставили вишукані салонні картини: дамочки з собачками, жіночі ню. На тому тлі ці інваліди були як кістка у горлянці.

УСІХ БОЙЧУКІСТІВ – послідовників та учнів Михайла Бойчука – звинуватили в націоналізмі. Олександр Пащенко (у 1940–1951 роках був заступником голови Комітету у справах мистецтва при Раді Міністрів СРСР. – "Країна") спершу зішкрябував фарбу з їхніх картин. Потім йому набридло, бо це – важка робота. То взявся просто завдавати ножові удари по полотну. Потім вирізав із підрамника і жмакав. На картині Василя Седляра "Портрет Оксани Павленко" видно залишки порізів на обличчі жінки. Але реставратори так попрацювали, що й непомітно одразу.

ЧЕРЕЗ СВІДЧЕННЯ ОЛЕКСАНДРА ПАЩЕНКА бойчукіста Онуфрія Бізюкова запроторили в тюрму. "Бізюков у моїй присутності проявив незадоволення політикою та заходами радянської влади й партії. Він підкреслив, що в умовах радянської влади немає перспектив розвитку для мистецтва і художників" – це з протоколу допиту Пащенка. Цього було досить, ніхто підтверджень не шукав. Прийшов якось Бізюков до мене в підвал. Я там якраз розклав ці роботи. Він на свою подивився, каже: "Як же це рука у когось піднялася нищити твори?" – "Так це ж 1937 рік був, – відповідаю. – Тоді й людей нищили". Його реакція вразила мене: "Людей ще можна нарожати, а картини?!"

Зараз ви читаєте новину «Картину "Село. Об'їжджають коня" хранитель записав у інвентарну книгу як "Обіжають коня". Далі був опис: "Чортзна-що намальовано"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 188
Голосування Яке місце посяде збірна України з футболу у відборі до Кубку світу-2022?
  • 1) перше
  • 2) друге
  • 3) третє
  • 4) четверте
  • 5) п'яте
Переглянути