Ексклюзиви
Вівторок, 20 січня 2015 10:44

Є два типи російських героїв: зайва людина і маленька людина

"В РОССИИ ТАК НЕ ПЬЮТ", – СКАЗАВ МІНІСТР КУЛЬТУРИ РФ ВОЛОДИМИР МЕДИНСЬКИЙ РЕЖИСЕРУ АНДРІЄВІ ЗВЯГІНЦЕВУ ПРО СТРІЧКУ "ЛЕВІАФАН". 11 СІЧНЯ КАРТИНА ЗДОБУЛА АМЕРИКАНСЬКУ КІНОПРЕМІЮ "ЗОЛОТИЙ ГЛОБУС" ЯК НАЙКРАЩИЙ ФІЛЬМ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ. ТАКОЖ ПОТРАПИЛА ДО П'ЯТІРКИ НОМІНАНТІВ НА "ОСКАР"

Антон ДОЛІН, 38 років, московський кінокритик:

– "ЛЕВІАФАН" – НАЙКРАЩА КАРТИНА ЗВЯГІНЦЕВА. Він – режисер європейського ґатунку. Сьогодні мало кому в Росії доступний такий рівень майстерності. Він більше працював у камерному жанрі. Це його перша стрічка з такою кількістю дійових осіб. Біблійну притчу вміло поєднує з повсякденністю. У фіналі мав відчуття удару дубинкою по потилиці.

Американська історія зварювальника стала тільки поштовхом до написання Звягінцевим власного сюжету, з іншою кінцівкою. Чи багато було успішних індивідуальних бунтів росіян? Історію з приморськими партизанами (2010-го шестеро чоловіків вчинили кілька нападів на міліціонерів у Приморському краї. – "Країна") зам'яли. Ніхто толком не може сказати, звідки вона взялась і чим закінчилася. Навряд чи герой Достоєвського, Гоголя, Пушкіна запаяв би себе в бульдозері й поїхав трощити палац свого ворога. Це не по-російськи. Ми – фаталісти, меланхолія в нас у крові.

  Герой російської стрічки ”Левіафан” Андрія Звягінцева автослюсар Микола Сергєєв присів на кухні свого будинку, який звів ще його дід на узбережжі Баренцевого моря. Тепер дім хоче відібрати мер, щоб звести церкву. Роль автослюсаря зіграв 50-річний Олексій Серебряков, який емігрував до Канади 2012-го
Герой російської стрічки ”Левіафан” Андрія Звягінцева автослюсар Микола Сергєєв присів на кухні свого будинку, який звів ще його дід на узбережжі Баренцевого моря. Тепер дім хоче відібрати мер, щоб звести церкву. Роль автослюсаря зіграв 50-річний Олексій Серебряков, який емігрував до Канади 2012-го

Російський герой завжди страждав. Усі великі й маленькі люди так живуть і так гинуть у Росії. Ця країна і є Левіафаном, який жує. Не тому, що голодний чи злий, а має таке призначення. А ми – планктон для нього. Тільки чекаємо, коли нас зжеруть. Є два головні типи російських героїв: зайва людина і маленька людина. Перша – інтелектуал. Герой "Левіафана" – маленька. Він не здатен до рефлексії, не має потреби в ній.

Така стрічка в нинішній ситуації – це дуже сміливо. Тому сучасний герой Росії – це сам Звягінцев. Який не соромиться брати гроші в держави, не боїться зробити кіно без компромісів. Але він не безоглядно відважний. Має хороші попередні хіти, продюсера Роднянського. Якщо завтра Путін вигадає закон проти інакомислячих, Звягінцев зможе емігрувати і знімати фільми за кордоном.

Якщо прийдете в міністерство культури по кошти на стрічку проти корупції, вам зрадіють. Ніхто не скаже: "Ви що, ми самі – корупціонери, не можемо на таке дати гроші". Крім того, приходить до них режисер, в якого є шанси отримати "Золотого глобуса", "Оскара", Золоті пальмові гілки. Це ж якраз і треба державі. "Левіафана" задумували й отримували гроші на нього в часи більш вегетаріанські. Коли здавалось, відбувалася певна лібералізація. Ще не було міністра культури Мединського.

Антон МИРЗІН, 36 років, автор антипутінських плакатів, звинувачений у підбурюванні до екстремізму в РФ, покинув країну:

– ФІЛЬМ ДОСИТЬ ПРАВДИВО ПОКАЗУЄ СУЧАСНУ РОСІЮ, ВІН МАКСИМАЛЬНО ­НАБЛИЖЕНИЙ ДО РЕАЛЬНОСТІ. Попри це його можна назвати "замовним", бо зняли його "з дозволу". Навіть у початкових титрах вказано, що це – замовлення міністерства культури. Функція цього фільму – випуск пари. Зовсім замовчувати російську дійсність неможливо, тому треба дати змогу зняти про це, хай навіть у варіанті чорнухи. Фінал стрічки – "ні вашим, ні нашим". Не спонукає до роздумів, а транслює повну безвихідь. "Хоч би що ви робили, у вас нічого не вийде" – ось це і є головна думка. Через такий фінал мені фільм не сподобався. Замість само­знищення головний герой міг би завдати бодай якогось ефективного удару системі або хоча б отримати із ситуації певний зиск. Цей герой – ні собі, ні людям. Виходить, він жив даремно. Це тільки підкріпить глядачів у думці, що спротив марний.

Дуже правдиво показане єднання церкви і влади. Сьогодні церква в Росії – це КДБ зразка 1941 року. Влада, церква і кримінал ведуть одну гру. Бандити коять злочини, а тоді йдуть у церкву, замолюють гріхи, і знову грабують і убивають. Найяскравіше передає російську дійсність епізод, коли добряче напідпитку головний герой говорить зі священиком. Той купує хліб у магазині. Герой запитує, мовляв, де правда, де ваш Бог. Священик відмахується цитатою з Біблії.

В обох героїнь фільму трагічні долі. Одна опинилась у колізії, яку не змогла вирішити. Друга тільки на перший погляд щаслива. Мужикувата, може врізати, вона частково взяла на себе роль чоловіка. Розуміє, у якому болоті живе. Але виявилася більш пристосованою, грубішою, тому не так болісно на все реагує. Таких жінок багато в російській провінції.

Для Європи – це фільм-ілюстрація сірості й безвиході життя в Росії. Для Росії – посил глядачам: система все одно переможе.

Вільям МАККОРМІК, письменник-фантаст, США, 41 рік:

– ЦІКАВО СПОСТЕРІГАТИ ЗА ЖИТТЯМ РОБІТНИЧОГО КЛАСУ РОСІЯН У РЕГІОНІ БАРЕНЦЕВОГО МОРЯ. Для американського глядача це незвичне місце для дії фільму. Ми більше звикли в кіно до росіян, що живуть у Москві, десь у селі чи за часів Союзу. А тут бачимо сучасність, сповнену сильних характерів. Вразив роботяга Коля, який не в змозі захистити свій дім від корупційного мера. Історія знищення його життя відображає біблійний сюжет про Іова – жахлива й невідворотна. Але поряд показано, як мало влада і церква можуть запропонувати простій людині в Росії. Особливо, позбавляючи героя?родинного маєтку?. Єдиний герой, що здатен протистояти меру-корупціонеру – юрист Дмитро, також переможений. Він тікає з міста і зраджує свого друга.

Запам'яталися обидві сцени у суді. Вироки зачитували так швидко й так беземоційно, що одразу розумієш: проти Колі працює ціла машина.

Цікаво було бачити сина Колі та його однолітків. Вони – наступне покоління Росії, вчаться пити серед уламків старої церкви. Ще комічніше – коли чоловіки беруть портрети старих російських лідерів як мішені для стрільби.

Це справжній мистецький витвір. Мені довелося пожити в Росії впродовж року, стикався з людьми на зразок мера. Герої виглядають дуже правдиво. Попри жорсткість стрічки, вона викликає величезне співчуття до простих росіян. Радий, що правду про Росію побачать у США. А сцена, де мер-­корупціонер проводить нараду перед портретом усміхненого Путіна, змушує мене мало не молитися за режисера. Не уявляю, як йому вдалося зняти такий відкритий фільм у часи, коли влада придушує будь-яку критику у свій бік. Поява такої картини – це знак, що є росіяни, не зачаровані владою. Хочу сподіватися, що "Левіафан" збільшить їхню чисельність.

  ”Дім Миколи. Вигляд з води” – ескіз художника Андрія Понкратова до фільму ”Левіафан”. Двоповерховий дерев’яний будинок, автомайстерню і теплицю знімальна група будувала з травня по червень 2013-го. Картину знімали в селі Териберка на узбережжі Баренцевого моря. У цю бухту з Північного Льодовитого океану інколи запливають кити
”Дім Миколи. Вигляд з води” – ескіз художника Андрія Понкратова до фільму ”Левіафан”. Двоповерховий дерев’яний будинок, автомайстерню і теплицю знімальна група будувала з травня по червень 2013-го. Картину знімали в селі Териберка на узбережжі Баренцевого моря. У цю бухту з Північного Льодовитого океану інколи запливають кити

Андрій АЛФЕРОВ, 37 років, київський кінокритик:

– У КАННАХ ДИВИВСЯ ФІЛЬМ ДВІЧІ. Після ­перегляду навіть не міг говорити – такий був вражений. То був сеанс о 21.00, але стрічка одразу бадьорить. Має кількашарову внутрішню напругу. У кіно такого наїзду на державу і церкву мало хто собі дозволяв. Хоча Звягінцев не ставив це за мету. Йому важливіші пейзажі північного моря. В "Левіафані" вперше використав легку сатиру. У тому й стиль, як він поєднує довгі плани, пасторальні пейзажі з соціальною складовою. Раніше до соціалки не опускався. Його завжди цікавили біблійні алюзії та сюжети на прикладі буденних речей. Сьогодні глядачі не дуже сприймають притчі. Їм потрібно конкретно без метафор сказати, де біле і чорне.

Не варто говорити, що нарешті побачили, яка Росія. Ми завжди знали, бо самі такі. У нас теж корумпована влада. Лише зараз ми зняли пов'язки з очей, спробували щось змінити. А в росіян, що президент робить, те громадяни сприймають як належне. Мовляв, така ціна порядку в країні.

Не відомо, чи вийде "Левіафан" в український прокат. Прокатники зазвичай беруть американські блокбастери або російську єрунду. Він може вийти, якщо викличе величезний резонанс в інтернеті. Але прокатників налякає, що вже всі його подивились. 

"Левіафан", режисер Андрій Звягінцев, 142 хв, 2014, Росія

Автослюсар Микола Сергєєв бореться з мером містечка на березі Баренцевого моря. Той забрав землю, майстерню і будинок Сергєєва і хоче звести на ній православний храм. Автослюсар програє всі суди, ще й потрапляє за ґрати на 15 років.

Прем'єра фільму 50-річного Андрія Звягінцева відбулася торік у Каннах. Там картину відзначили за найкращий сценарій. В його основу Звягінцев поклав історію американського зварювальника Марвіна Гімеєра. Той заварив себе в бульдозері й повалив 13 будівель цементного заводу, з яким мав конфлікт. Потім наклав на себе руки.

70 міст у радіусі 600 км від Москви відвідала творча група фільму в пошуках місця для зйомок. Будинок головного героя звели у селі Териберка на березі Баренцевого моря в Мурманській області на півночі Росії. Для фільму збудували залізний півторатонний 24-метровий скелет синього кита. У Біблії Левіафан – величезне морське чудовисько. Має шкіру зі щитів, а серце – з каменю. В англійського філософа Томаса Гоббса це – символ держави.

Бюджет – 220 млн руб., зараз це $3,5 млн. Третину надало міністерство культури РФ. Продюсер – колишній киянин Олександр Роднянський. У російському прокаті фільм вийде 5 лютого, з вирізаною нецензурною лексикою. Нещодавно картина нелегально з'явилася в інтернеті.

Що й кого ненавидить Звягінцев зрозуміло. А кого він любить?

Як відреагували на стрічку російські чиновники

"Левіафан" я не бачила, але начиталася в інтернеті. Це жахи Териберки. ­Насправді Териберка – прекрасна точка для базування Газпрому, – губернатор Мурманської області Марина Ковтун рекомендувала місцевим кінотеатрам не показувати стрічку.

"Левіафан" – бридкий наклеп на Російську церкву й Російську державу. Він тільки зміцнить союз патріарха Кирила та президента Путіна й тотальну православну місію, зокрема у сфері кіно", – пише засновник Асоціації православних експертів Кирило Фролов.

"Професійно зроблений вийшов антипутінський кіноманіфест. Проклинає російську державну бюрократичну машину, заодно й антиправославний акцент не забули. Це фільм часів нової холодної війни Заходу проти Росії, тільки на відміну від попередньої, знятий на російські бюджетні кошти. Характерно, що виконавець головної ролі (Олексій Серебряков. – "Країна") емігрував із Росії, проклинаючи її. Політичне замовлення стирчить ослячим вухом", – пише депутат Держдуми Сергій Марков.

"Серед героїв немає жодного позитивного. Тобто, що й кого ненавидить Звягінцев більш-менш ясно. А кого він любить? Славу, червоні доріжки і статуетки – це зрозуміло. А чи любить він когось зі своїх героїв? – заявив міністр культури Росії Володимир Мединський, родом зі Сміли на Черкащині. – Фільми, які не просто заточені на критику чинної влади, а відверто її обпльовують, наповнені духом безвиході й безглуздості нашого існування, не повинні фінансуватися за рахунок платників податків".

Зараз ви читаєте новину «Є два типи російських героїв: зайва людина і маленька людина». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 195
Голосування Як оцінюєте судову систему після вироку Стерненку?
  • Судової системи в Україні не існує. Є телефонне право президента
  • Вбивця і викрадач людей Степаненко отримав те, що заслужив
  • Українська судова система – це Портнов
  • Хто такий Стерненко?
  • Мені байдуже. Я виїхав з країни, або планую це зробити
Переглянути