Ексклюзиви
Вівторок, 27 березня 2012 18:11

"Добре дивимося на сусідів. Бо хто не співає – той москаль" - Антін Мухарський спробував себе в ролі Ореста Лютого

– Думаєте, ми такі старі, шо вже й не знаємо, шо таке інтернет? – львів'янка ­Катерина Остапівна, 41 рік, відпиває з великого ­бокала пиво. У четвер о дев'ятій вечора за столиком у клубі "Культ" чекає на виступ Ореста Лютого. – Я хоч і не великий ас в тому ділі, але навіть Miranda є власна. Дочка посилання на пісню "Лук'янівський СІЗО" кинула. Я послухала, то такий мене сміх вхопив. Мало по підлозі не валялася. Потім голосно для всіх на роботі включила. Навіть шеф від сміху не втримався. Коли побачила на афіші, шо Лютий ві Львові буде, то зразу заявила чоловіку, шо йдемо. Він трохи сопротивлявся. Але зара почує ті шедеври і зрозуміє мене.

Клуб розташований у підвалі Львівської філармонії. Усередині накурено. На стінах – портрети рокерів, диски й музичні інструменти. Більшості присутніх за 30.

Орест Лютий – новий образ шоумена Антіна Мухарського, 43 роки. Виходить на сцену в солдатських чоботях, штанях­галіфе й білій сорочці з метеликом. Невеликою паличкою задає ритм музикантам із гурту "Сталін унд Гітлер Капут". Починають із мелодії "Мурка".

– Доброго вечора, пані та панове! – вклоняється після пісні. Злегка підносить зелений капелюх із невеликим тризубом ­посередині. – Наш проект "Лагідна українізація" – це культурний спротив тотальному насадженню російськомовної попси та блатного шансону. ­Запустили його в інтернеті з 1 лютого. ­Поштов­хом до цього послужив зареєстрований у Верховній Раді проект щодо скорочення українського продукту на телебаченні й радіо. Приїдемо з концертом туди, де люди захочуть видавлювати із себе жлобів. Проект зародився в мене ще 1989­го. В армії з товаришем Олександром Бойком переклали українською текст "Пісні про зайців" із фільму "Діамантова рука". Там приспів був: "А я не москаль!" Отже, співаємо всі разом. І добре дивимося на сусідів. Бо хто не співає – той москаль.

У залі сміються. Чоловік у синій сорочці штурхає ліктем сусіда.

– Я за тобою добре буду гледіти, бо ти точно москаль, – каже. – Ти чого мені 2 тисячі вчора не позичив? Я ж обіцяв, шо сьогодні тобі віддам. Ну тре позаріз було. Ех ти, так тільки москалі робити можуть.

Музиканти заспівують: "З чого починалась Московія". Поверх білої сорочки баяніста гуцульський півкожух. Гітарист має чорно­білу картату краватку та штани на підтяжках. На обох – шапки вояків УПА. Усі музиканти взуті в масивні чорні шкіряні "гади" з намальованими білими черепами.

За столиком посеред залу сперечаються 41-­річний Ігор Міщенко та на рік молодший Роман Підлісний. Обидва – у чорних футболках. У першого – залисина, другий курить цигарку Kent.

– А я кажу, що українізацію не мирним, а насильницьким шляхом тре робити, – стукає кулаком по столі Роман Підлісний. – Та шо ж то таке, холєра ясна? Вони нас стільки ­років під собою мали. І от незалежність. А вони нам далі свою мову погану насаджують. Чув, Яник знову хоче російську другою державною зробити. Та то пісець повний буде. Автономію Галичині тре тоді здобувати. ­Нафіга нам ­потрібен той Схід? Моя дочка недавно на Донбасі була. Уявляєш, її там у кафе не хотіли обслужити. Бо вона українською говорить. ­Офіціантик збігав до менеджера, повернувся й залупився. Мов, "нє панімаю я ваш язик". Та де таке видано, щоб у рідній країні ­рідної мови не знати? Та ше й так поводитися?! ­Багнети в руки й гнати ту падаль з України треба!

– Та заспокойся ти, – Ігор Міщенко бере в руки гальбу з пивом. Відпиває трохи. – Тобі тре крові? Во Антін яку штуку веселу забацав. То набагато краще твоїх багнетів. Так люди  самі зрозуміють, шо не тре їм кацапського шансону й іншої хрєні москальської. Ти почекай тільки трохи.

Орест Лютий оголошує наступну композицію.

– У нас всі пісні культурні. Лише одна випадає зі списку. Присвячуємо її всім депутатам. Усім, шо ше на волі. Хай пам'ятають, шо ­влада – то не назавжди.

Звучить мелодія пісні Михайла Круга "Владимирский централ". Текст переробили на "Лук'янівський СІЗО" – про долю колишнього прем'єр­міністра Юлії Тимошенко.

– Ой, та спокійніше ти. А то зараз копита тут відкинеш, – жінка в зеленій кофті стукає по спині свого чоловіка. Той подавився від сміху шматком помідора із салату.

– Надя, але як тут стриматися? То ж повний прикол. У житті нічого смішнішого не чув. Та й зо сміху від такого не жаль померти.

50­-річний Володимир Гузюк сидить у коридорі на коричневому дивані. У руці склянка з коктейлем. Лоб у зморшках, під запалими очима кола. Сиве волосся охайно ­підстрижене, маківка лиса.

– Ну й слова, – затягується цигаркою. – Мат на маті. Але як все ловко. Тютінька в тютіньку. ­Навіть і не подумав би, шо так можна той блатняк переробити. За Союзу за таке давно в тюрму запхали б. І почки добре відбили би, разом із печінкою. Пам'ятаю, як у 1970­-х ми з хлопцями на рок­-концерт ходили. То мєнтура нас потім по бобиках розпихала, як валянки. Я рєзвий тоді був. Пробував утекти. Догнали, гади. Зразу по ногах дубинками надавали. Потім ше цілу ніч знущалися. Писок, як кавун, розвалили. Коли на ранок мама в міліцію за мною явилася, мало інфаркт її не схопив, – так файно я виглядав.

За першим столиком біля сцени сидить письменник Юрій Винничук. Напередодні, 18 березня, він святкував 60-­річчя. Перед ним – порожня гальба з-­під пива. Орест Лютий запрошує письменника на сцену. Каже, що покладе на музику його вірш.

– Називається "Колискова", – Юрій Винничук дістає з кишені папірця. – Дописав його тільки сьогодні.

У вірші йдеться про сни політиків. Вікторові Ющенку сниться гільйотина. Зал вибухає ­сміхом.

На прохання музикантів Орест Лютий оголошує "алко­паузу". Бармен підносить пиво до сцени. Співак піднімає із долівки пляшку мінеральної води.

– Я з лютого не п'ю. Ну шо ж, слава ­Україні! – кричить.

– Героям слава! – відповідає зал.

Доки музиканти п'ють, Орест Лютий береться відповідати на записки. Дістає їх із великої коричневої валізи перед сценою.

– Ну­ну, шо ви там мені пишете, – ­уважно придивляється до папірця. – Ага, "Шо за пі…єц?", – знімає окуляри й обводить поглядом зал. – А ви теж помітили, шо всюди пі…єц? От наші брати в Києві й на Сході так само починають то помічати.

Розгортає записку на серветці.

– "Орест Февраль, тебя никто за язык не тянул. Не будет 5 мая альбома, будешь москаль". Альбом буде, постараємося записати чим­швидше. А щодо москаля – зрозумійте, є москалі й хохли, малороси й кацапи. Москаль у мене асоціюється з імперіалістським злобним загарбником. У хохлів і москалів жлобські душі. Ми хочемо витіснити те жлобство. Адже є ще українці й росіяни. І вони мені найбільше подобаються – це щирі люди.

Наступного папірця підносить до сцени дівчина.

– "Як поживає Сніжана Єгорова?" Не знаю, як вона поживає. Читав в інтернеті, шо п'ятою дитиною від якогось Антіна Мухарського вагітна.

У залі лунають свист і оплески.

22.40. Орест Лютий оголошує закінчення концерту. Публіка не відпускає гурт. Повертаються на сцену й співають ще три пісні.

– Дуже прошу, не викликайте нас більше на біс. Музиканти помучилися, – просить Орест Лютий. Зіскакує зі сцени й біжить у гримерку. Дорогою дає два автографи й фотографується з однією шанувальницею.

– Ой люди, дайте мені швидше пройти, – проштовхується крізь натовп жінка в червоній кофті. – Вже годину в туалет хочу. Але не могла вийти й упустити хоч якусь пісню. Альо, та дайте дорогу. А то зара аварія буде.

 

Лук'янівський СІЗО

Весна ізнов прийшла,

Промінчики тепла

У камері моїй

Лягли на стіл.

В тій камері вона

Сиділа, як і я.

Згадати все немає сил.

Були колись часи

І жив ти, як усі,

Та рано зрозумів один закон:

З вовками хочеш жить –

По­вовчи треба вить.

Той вой тепер неначе стон.

Лук'янівський СІЗО,

Вітер з пагорбів,

Коли я банкував,

Та й на Банковій

Важке політики ярмо,

Ой, важке яке.

Лук'янівський СІЗО,

Вітер з пагорбів,

Надія іще є,

Наче марево.

Та не суддя звичайно губить,

А у владі перебор.

Коли ти нагорі,

Так буде не завжди.

Одної миті враз усе зника.

І серце тисне страх,

І друзі кажуть: "Нах",

Бо ти уже простий ЗеКа.

текст: Орест Лютий

музика: Михайло Круг

 

Зараз ви читаєте новину «"Добре дивимося на сусідів. Бо хто не співає – той москаль" - Антін Мухарський спробував себе в ролі Ореста Лютого». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

43

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 133
Голосування Чому "Шахтар" слабко грає в обороні?
  • 1) продали Ракицького
  • 2) неуміння тренерів вирішити цю проблему
  • 3) недопрацьовує опорна зона
Переглянути
Погода