Ексклюзиви
Вівторок, 30 травня 2017 18:22

"Бог відпочиває на російській літературі"

У вересні вийде роман Сергія Жадана "Інтернат"

Майже 93 тисячі відвідувачів прийняв VІІ Міжнародний фестиваль "Книжковий Арсенал". Відбувся в Києві 17–21 травня. Новинки представили 148 видавництв. Приїхали літератори з 23 країн. Порівняно з минулим роком аудиторія "Арсеналу" зросла на 28 тисяч

17 травня. 18:05

– Колись Україну впізнавали за Чорнобилем і футболом. Але "Динамо" Київ потроху здулося, – каже режисер 42-річний Мирослав Слабошпицький.

Дискутує на тему "Чорнобильська зона як національна ідея" з письменником Маркіяном Камишем, 28 років. Останній із 2010-го регулярно відвідує зону відчуження, нелегально водить туди туристів.

– Чорнобиль – це Україна в мініатюрі. Ілюструє стан країни і так само еволюціонує, – говорить Камиш.

18:10

– Чому російська інтелігенція в українсько-російських відносинах говорить те саме, що і Путін? – питають у російського письменника Віктора ЄрофЄєва, 69 років.

Він презентує переклад своєї книжки "Тіло". Українською виходили його романи "Хороший Сталін" та "Енциклопедія російської душі".

– В Україні зовсім інший людський та історичний клімат, – каже Єрофєєв. – Перебувати під окупацією психологічно легше. Подивіться, як Східна Європа змогла зібратися і 1989 року майже безболісно перейти від соціалізму до нормального життя. Ви вибудовуєте себе як країна, яку захопив ворог. Росії ж дуже важко від себе звільнитися – від проблем, історичних комплексів.

Інтелігенція нарешті зустрілася віч-на-віч із народом. Раніше він їй уявлявся як окупований. Спочатку комуністами. Потім – бандитами у 1990-ті. Зараз – чекістами. А раптом з'ясовується, що в росіян цінності зовсім інші.

Скажімо, ти – ліберальний політик. Говориш, що Крим завжди був і буде український. Ти маєш шанс бути почутим 2 відсотками населення. Біда в тому, що Путін прислухається до народу. Він, напевно, взагалі перший наш правитель, який контактує з російськими сподіваннями.

Народ збунтувався проти демократії, бо не розумів, куди його ведуть. В Україні мало хто любить Сталіна. А в Росії більше половини населення вважають, що це – позитивний історичний герой. Якщо будуть чесні вибори, то Путін може програти Кадирову. Тоді згадуватимемо нинішнього президента як ліберала.

Віктора Єрофєєва питають про стан сучасної російської літератури.

– Дуже слабка, – відкидається у кріслі. – Бог відпочиває на російській літературі. Письменників можна на одній руці перерахувати – Володимир Сорокін, Тетяна Толстая.

Я живу в Європі і сприймаю Росію, як якесь довічне відрядження. Нагадую англійського дослідника Арктики. Його сім'я – в Лондоні, а він сидить голою дупою на снігу і вивчає кристали. Це його пристрасть. Моя пристрасть – зрозуміти людську природу в Росії.

  Відвідувач ”Книжкового Арсеналу” гортає альбом ”Карикадурка” з найкращими сатиричними малюнками 2014‑2016 років художника, музиканта, лідера рівненського гурту ”От Вінта”  Юрія Журавля
Відвідувач ”Книжкового Арсеналу” гортає альбом ”Карикадурка” з найкращими сатиричними малюнками 2014‑2016 років художника, музиканта, лідера рівненського гурту ”От Вінта” Юрія Журавля

19:43

– А тепер ходімо додому і будемо пиячити до ранку. Так поводяться українці, – письмен­ниця Оксана Забужко, 56 років, вдивляється у стелю. – Не думаю, що це – синдром закритих суспільств. Простір публічності та приватності в українців більше розмежо­ваний, ніж на Заході. Там почуття безпеки гарантувалося законом. У нас цьому все ще не довіряють. Тому: "мій дім – моя фортеця".

Забужко пояснює авторці туристичного путівника по Києву, німкені Гайке Марії Йогенінґ специфіку українського менталітету.

– Я об'їздила 40 з гаком країн, крім Африки та Австралії. Стикнулася з відсутністю українських туристичних путівників. Немає нашої присутності у світі. Ну, сидите ви у Відні, напишіть про українців, які жили там, зазначте адреси їхніх будинків. Там же не тільки Іван Франко був.

– Українці неохоче пускають чужих у свій простір і обережно діляться особистим, – каже Гайке Марія Йогенінґ. – У своїй книжці я пропоную іноземцям багато прочитати про Україну, а потім приїхати.

Найцікавішими для іноземців у Києві є революційний Майдан, також Лавра й Софійський собор – як об'єкти ЮНЕСКО. І "Межигір'я" – як притулок новочасного диктатора.

Мені інтересно долати непорозуміння між людьми, яке виникає спочатку. Пам'ятаю, йшла вузькою вуличкою у Тбілісі, коли вперше приїхала туди. Мене налякав собака. Кинулась у першу-ліпшу автівку. Там двоє чоловіків, обом десь за 30. Попросила їх підвезти мене подалі звідси. На що один сказав: "Вам слід більше боятися грузинських чоловіків, ніж собак".

Після опублікування путівника не було жодного негативного відгуку про Київ від читачів. Хоча німецькі медіа критичні до України.

18 травня. 19:55

– Мене називали бандерівською курвою, жидівською попихачкою. Коли писала, що Польща з XVI століття провадила колонізаторську політику в Україні та про вбивства поляками євреїв, – розповідає польська письменниця 55-річна Ольга Токарчук.

У рамках програми "Розкажи мені про мене" у залі "Фарби" триває дискусія з Оксаною Забужко. Говорять про причини роз'єднання і шляхи порозуміння між поляками та українцями.

– У всьому світі відбувається так звана консервативна революція, – продовжує Ольга Токарчук. – Поляки також намагаються повернутися до часів, коли існували кордони між національностями, панували традиційні цінності. Цьому, на жаль, сприяє влада.

– В українців нема бажання повернутися в минуле, – каже Оксана Забужко. – Хоч "русский мир" постійно змушує до цього. Але для українців СРСР асоціюється найперше з Голодомором і тотальними заборонами. Тому ніякі докази про "качєство, як при Союзі", нам не цікаві. На відміну від росіян, які за ним ностальгують. Відсутність в українців "золотого віку" стає нашою перевагою.

20:16

– Я був кореспондентом Financial Times (міжнародна ділова газета з головним офісом у Лондоні. – Країна) в СРСР за часів Брежнєва. Мав відчуття, що все, що відбувається навколо – це фантастика. Тому збирав свідчення й говорив з людьми, щоб зберегти це для історії. Серед них були жертви примусової психотерапії. Мені здавалося, що тоді вся радянська дійсність була схиблена, – розповідає американський журналіст Девід Саттер, 69 років.

Представляє український переклад своєї книжки "Доба безумства".

– Радянська інтелігенція була дуже корумпована. Вони звикли казати не те, що думають, підкорятися владі. Коли путінський режим показав своє репресивне обличчя, багато російської інтелігенції стали шукати спосіб убезпечити себе і зберегти привілеї. Я давно знаю деяких сьогоднішніх їхніх пропагандистів. Раніше вони отримували гранти зі США і брали участь у демократичних проектах. Зараз їхні позиції протилежні. Цю "інтелектуальну проституцію" вони успадкували з Радянського Союзу, – каже Саттер.

19 травня. 14:35

"Не було більш справедливої війни, ніж проти радянської Росії: саме так, вона є справжнім хрестовим походом, і я радий бути її учасником", – писав 20-річний Маріо Рігоні-Стерн у травні 1942-го в одному з листів із СРСР. Він – старший сержант дивізії "Трідентіна" у складі італійської армії, що воювала на боці Німеччини під час Другої світової.

На сцені "Кафе Європа" презентують книжку "Сержант у снігах" італійця Маріо Рігоні-Стерна. Написав її 64 роки тому. Українська стала 25-ю мовою, якою переклали твір.

– Спершу він був переконаний – їде робити гідну справу. Та скоро зрозумів, що став інструментом ідеологічної машини, – розповідає перекладач книжки 45-річний Андрій Омельянюк. – Розповідає про два тижні оточення і відступу італійської армії територією України у січні 1943-го. У 40-градусний мороз, голодні брели слобожанським степом. Італійців рятували українські селяни. Давали нічліг, годували.

За відмову продовжувати воювати Маріо ­Рігоні-Стерн 20 місяців провів у концтаборі. Помер 2008-го.

19:14

"Писателем. Сочинять стихи, чтобы люди на мою могилу приносили цветы", – написала у шкільному творі на тему "Кем я хочу быть в будущем?" письменниця Таня Малярчук, 33 роки.

На "Книжковий Арсенал" прилетіла з Відня. У австрійській столиці живе сім років. Її запитують: у чому різниця між австрійським і українським письменником?

– Мене часто називають емігранткою, але це не зовсім так. Завдяки сучасним технологіям у мене немає відчуття відірваності. Про те, що тут відбувається, зараз знаю значно більше, ніж раніше, – розповідає Таня Малярчук. – Змогла назвати себе письменницею, тільки переїхавши в Європу. До того, звісно, казала людям, що пишу, але без гордості. В Австрії можеш реально прожити завдяки книжкам, які виходять накладом дві-три тисячі. І не мусиш десь підробляти. Є відчуття захищеності. Саме на цьому рівні й з'являється професійність. Бо якщо не заробляєш своєю творчістю на життя, то це не професія, а – хобі. В мене так і було в Україні. Працювала журналісткою і ще Бог знає ким, а у вільний час намагалася писати.

21 травня. 14:00

У вересні вийде шостий роман 42-річного Сергія Жадана – "Інтернат". Охочі послухати уривки з твору сидять на підлозі, юрмляться у проході залу "Дукат".

Головний герой роману – учитель Паша з Дебальцевого – опиняється в центрі воєнних дій на Донбасі.

– Це реальний персонаж? – запитують із залу.

– Мій друг дитинства викладав у школі, потім – у Луганському університеті. З початку війни не працює. Третій рік намагається не виходити з дому, – розповідає Сергій Жадан. – У романі описуються події січня 2015 року, Дебальцевська операція. Цивільним на війні доводиться визначатися, з якого боку фронту бути.

Донбас суперечливий і колоритний. Можемо побачити ряжених, які зараз там ошиваються, а можемо таких особистостей, як Іван Світличний чи Іван Дзюба.

19:10

– Сьогодні я в тому самому сіренькому леопардовому піджачку, у якому була на початку нашого чотириденного марафону "Розкажи мені про мене". Чула, як жінка перед початком уголос зауважила про це подрузі. Відповідаю: це я умисне, для посилення композиційної закольцованості, – говорить Оксана Забужко. Завершує цикл український письменник і перекладач Сергій Сингаївський, автор книжки "Дорога на Асмару".

– Роман оснований на подіях, очевидцем яких був автор. Як військовий перекладач у складі радянської армії служив у 1984–1987 роках в Ефіопії. Місцеві потерпали від голоду й "червоного терору" проти еритрейських повстанців, організованого військовою диктатурою Менгісту Маріама. Сотні тисяч незгодних із правлячим режимом убили, депортували, винищили голодом, – продовжує Забужко.

– Український солдат розуміє, що став заручником політичної гри. Згадує розповіді бабусі, яка пережила Голодомор 1932–1933 років в Україні. Усвідомлює, що в Ефіопії використовують ті самі механізми.

Зараз ви читаєте новину «"Бог відпочиває на російській літературі"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2556
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода