Blooms Corda є одним із найкращих українських гуртів за всю історію

— Хто з артистів страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й тепер без жодних сподівань на зміни. Саме тому поміж такої кількості мотлоху аудіопродукції особливо дорогоцінними є перлинки якості, — каже головний редактор львівського інтернет-видання "Варіанти" Олександр Ковальчук, 45 років.

Розмовляємо з ним про найкращі альбоми та пісні українських виконавців після 24 лютого

Антон Слєпаков & Андрiй Соколов, мініальбом"warнякання"

Абсолютне влучання в те, що відбувається з країною. Слєпаков – талант, а альбом "warнякання" – це якісне поєднання саунду, текстів і виконання. Таку довершеність на нашій сцені можна шукати досить довго.

 

Він дає переживання моменту, розуміння теперішньої ситуації. Неймовірна деталізація його історій передає вразливість людського тіла під час війни, а отже потребує лише м'якого гумору та спокою.

Через те начебто безпристрасне дріботіння та варнякання Слєпаков транслює цілі емоційні згустки чогось глобального та суттєвого. Тут немає жодних кон'юнктурних кліше нинішньої неошароварщини, трешу чи кітчу.

Слєпаков з 2014-го еволюціонує разом із країною, навіть випереджає мисленням більшість нової попмузики України. І тут мова про швидкість реакції на певні процеси. Швидкість аналізу, оскільки артист інколи може й передбачати чимало важливих речей. У Слєпакова це абсолютно точно, своєчасно й адекватно. Наприклад, 2015 року Олександр Положинський зі Святославом Вакарчуком навіщось намагалися давати Володимира Висоцького. Тепер, звісно, вони вже такого не робитимуть.

Слєпаков тривалий час був представником російськомовної музики України, але нині він цілком безболісно став українськомовним поетом. Ще торік він зі своїм гуртом "вагоновожаті" видав чудову платівку "Вогнепальне", де вперше всі треки були українською.

Хоча, звісно, для деяких російськомовних колись співаків України цей перехід на українську є достатньо травматичним. Тут можна згадати Сергія Бабкіна, який на українськомовних альбомах втратив глибину своїх перших російськомовних альбомів із деякими майже конгеніальними треками.

Badbok, мініальбом "Бомба"

Нинішня українська реп-сцена нагадує дитячий садочок, як сказав Вова зі Львова. Місцеві виконавці поволі прокачують свої біти та мінуси, але й досі більшість із них не може скласти два слова докупи. Це просто якісь скоромовки без жодного сенсу. В Україні майже відсутня музична критика, а тому головною зіркою місцевого репу чомусь стала alyona alyona, яка з репом не має нічого спільного. Можна, звичайно, говорити про якісь технічні параметри її читки, але тексти в неї всуціль графоманські. Українські журналісти з рубрики "Гламур" писали лише про її бодипозитив та якісь дешеві приколи в інстаграмі, але на тлі американок Cardi B, Megan Thee Stallion та Lizzo це якийсь колгоспний косплей.

А от львівський гурт "Твій Бог Сьогодні П'яний" після концептуального альбому "Голос пітона" 2021 року ще більше почав вирізнятися органічністю свого репу на загальному тлі місцевої сцени. Вони вміють розповідати цілі історії, мають природну злість і винахідливий гумор. У них є підтексти, які завжди цікаво вловлювати між рядками. І це роблять звичайні вуличні пацани без літературного бекґраунду. Один з учасників дуету Руслан Бокало, він же Badbok, цьогоріч продовжив штампувати актуальні хіти, як ніхто інший. Його трек "Пісня про смерть Путіна" ще в лютому одразу став недосяжним ідеалом для цілої навали патріотичних пісеньок від Jerry Hail, Аліни Паш, Лободи тощо.

Blooms Corda, альбом "Найдорожчі речі у світі"

Blooms Corda є одним з найкращих українських гуртів за всю історію. Усі їхні альбоми стають класикою, а щось подібне можна пригадати у "Братів Гадюкіних" чи "Мертвого Півня". Більшість тих, кого країна нині слухає, зникне. Їх навіть не згадають завтра. А Blooms Corda – це назавжди. І цю ієрархію в українській музиці треба зафіксувати.

Тексти Данила Галика варто згадувати поруч із тим найкращим, що нині має нова українська музика, – зі Слєпаковим, Мар'яном Пирожком, Стасом Ко­рольовим, Brat (реп-проєкт львівського поета Григорія Семенчука. – Країна), Badbok, Latexfauna, Курган & Agregat. Його музика – для уважного слухання та розважання. Його теплий ностальгійний саунд вміє створити атмосферу, наприклад, як у роботі "Київський вокзал", а це в нинішній українській музиці можуть одиниці. Це справжні артисти, а не виконавці.

Борис Севастьянов,

"Сон" (Росії п… зда)

Харків'янин Борис Севастьянов демонструє прекрасний приклад іронічного піднесення тому ж Олександрові Пономарьову чи Дзідзю, які ніяк не можуть збитися з довоєнного пафосу й екранних кліше. Ще 2014-го реакція Севастьянова на російську агресію була прикладом осмисленої адекватності, єдності форми та змісту поміж російськомовних треків. За публікацію в соцмережах його кліпу "Это, детка, рашизм" у Росії засудили кількох громадян. Після 24 лютого він легко та весело еволюціонував в українськомовного автора.

 

Енджі Крейда, "Враже"

Після мему про "Кожна друга жінка в Конотопі" Енджі Крейда, здається, була першою з наших музикантів, хто підхопив цю відьмацьку тематику. А чудовий текст Людмили Горової оформили якісним візуальним рядом. Крейда розповідала, що мелодія народилася на колінці, під російськими ракетами, коли вона ховалася від бомбардувань у погребі батьківської хати на Житомирщині та мала з собою лише баян. Таланту багато місця не потрібно, він творитиме будь-де та за будь-яких умов. Нині тему патріотичного відьмацтва активно експлуатують інші українські виконавиці, але зазвичай там немає нічого цікавого.

"Королівські зайці" & Калич, "Пиріжки"

Легенди львівського року Леся Герасимчук і Олег Калитовський з іронічним треком "Бабка, не спи, отрути щедро наклади і окупанта проведи в останню путь" зайшли на територію реперів. Їм бракує лише фіта Андрія Хливнюка. Це інфернальний госпел, який у фіналі так нагадує про останній альбом Міська Барбари. Шкода, що цієї платівки не було у списках найкращих дисків за минулий рік. Барбара випустив свій абсолютно нині недооцінений диск ще в жовтні, і той також про цю війну. Лише після 24 лютого стало нарешті зрозуміло, про що цей його саунд, де на деяких треках варто пригадати німецький гурт Camouflage.

Добре, що "Королівські зайці" знову працюють. Можливо, вони проведуть навіть повноцінний тур. Деяких наших музикантів, на жаль, як у випадку з Барбарою, починають розуміти та цінувати занадто пізно. А реюніон харківського гурту Lюk став би великим щастям.

Latexfauna, альбом Senbernar

Музикантам необов'язково співати про війну. Вони можуть просто випускати добрі альбоми. Нова платівка Latexfauna є однією з найкращих цьогоріч. Це справжня терапія, яка дає людям те, чого найбільше потребують під час війни, – позитивні емоції. Вони майстри навіювання та маестро тонких алюзій.

"Очеретяний кіт", "Березневе"

Вінницькі фолькрокери "Очеретяний кіт" роблять добру музику з розумінням світової традиції. І про них має бути більше інформації. Нині багато та пафосно говорять про відновлення України, але для справжньої відбудови країни важливо більше ніколи не загубити таких колективів.

"Пиріг і Батіг", "Танго смерті"

"Смерть загострила косу, не встига за ЗСУ" – це ударний хіт львівського колективу "Пиріг і Батіг". Важко зрозуміти, чому лідер гурту Мар'ян Пирожок є абсолютно недооціненим персонажем на український сцені.

На території фольку з ним поруч краще не згадувати, наприклад, "Пирятин" чи "Ukie'z" Івана Семесюка. Хіба що, можливо, київський гурт Zwyntar у деяких текстах іноді доходить до рівня Мар'яна.

Про нього мало пишуть, його майже ніхто не знає, хоча раніше наче був популярний його гурт "Гич оркестр", а два роки тому у Львові були довершені виставки його сюрреалістичних робіт. У сольних альбомах він ідеально перепрочитує класиків – Павла Тичину, Степана Руданського, Тараса Шевченка, Богдана-Ігоря Антонича, Володимира Сосюру.

TikTu, "Пастораль"

Тернопільський гурт TikTu має музичний смак та тексти, які серед найкращих на нашій сцені. Їхній мінімалістичний реквієм одразу опиняється поміж найкращих треків цієї війни.

Вони вже сформований колектив. Відчувають ситуацію та можуть про неї сказати щось суттєве, на відміну від інших представників шоу-бізнесу, які, як в інкубаторі, породжують пісні на основі чотирьох ключових для нинішньої кон'юнктури слів: мама, Україна, лелеки та калина. Якщо їх немає у твоїй пісні, то, вважай, дарма життя прожив.

Потрібно більше аналізу того, що відбувається в українській музиці, фахової критики. Щоб ніхто не питав, хто такі TikTu. У них є два альбоми, суперхіт "Король птахів", композиція "Маленькі малюсіки" звучить у рекламі британського будинку моди Wolf & Badger, а в Україні їх досі знають лише одиниці.

Kalush Orchestra перебуває на вершині неошароварного руху

– Є артисти, які рухають музику. Біля них завжди пасуться дрібніші виконавці, які з огляду на менший талант чи цілковиту бездарність підбирають від чужої творчості якісь крихти, – каже Олександр Ковальчук. – Кон'юнктура – це формальне запозичення без розуміння внут­рішніх нюансів. Це закономірне явище під час становлення нової української музики, побічний ефект збільшення кількості місцевих музикантів. Цей момент просто потрібно перечекати.

Термін "неошароварщина" я використовую з 2014-го. Тоді під це поняття підпадали Kozak System та "Гайдамаки", які за достатньо низької якості експлуатували патріо­тичну чи народну тематику. Нині маємо цілу навалу неошароварного трешу десь із такої пекельної безодні, що навіть дещо соромно згадувати поруч ці гурти. Мова насамперед про Люсю Каву, Машу Кондратенко, Анну Трінчер, Олю Полякову чи франківську виконавицю Kristonko з патріотично-еротичним відео про батька Бандеру.

Це банальний інкубатор бездушних текстів, які намагаються імітувати примітивом войовничий драйв. Там так усі косять один під одного, що відрізнити когось від інших майже неможливо. Цей набір звуків одноразового використання важко назвати музикою, потрібні інші слова, й тому краще це явище означувати як "аудіопродукт". Хоча, наприклад, щодо треків Jerry Hail, Аліни Паш чи alyona alyona я використовую термін "мівіна-поп".

На вершині неошароварного руху в українській музиці нині перебуває гурт Kalush Orchestra, який постійно шукає якийсь міфічний етнокод. Ніхто не знає, що таке етнокод нової української музики й чи він взагалі існує, а тому Kalush Orchestra розуміє під цим безжалісну експлуатацію плаксивої сопілки в кожній секунді своїх треків. Очікувати від них аде­кватного поєднання етно з чимось начебто сучасним, як у треку гурту "Циферблат" "Земля", навіть не варто. Вони послідовно просувають своє хутірське мислення про якийсь особливий етнокод, як щось оригінальне чи унікальне, хоча насправді все це у кращому виконанні та кращої якості можна відшукати одразу за кордоном, у Румунії.

Іншим відгалуженням неошароварного руху є легіон колишніх російськомовних виконавців, які після 24 лютого змушені пристосовуватися до нових умов. Це Іван Дорн, Монатик, Лобода, Дорофеєва, Позитив, Вєра Брежнєва, NK тощо. Вони так довго жили у своєму затишному світку з гаслом "какая разніца", що нині можна лише здогадуватися про всі їхні муки, коли потрібно вдавати на екрані щиру любов до України. Ще вчора вони безтурботно співали про танці, шмотки та секс, а вже нині постають непорочними дівами в чорно-білих храмах, де жалібно оплакують бідну неньку-Україну. Звісно, що від цього співочого ордену імені Марії Магдалини на початках навіть не варто очікувати нічого іншого, крім кумедної фальші пафосних поз.

На цьому тлі потрібен лише тверезий аналіз музичних процесів у країні, щоб добрі речі не опинялися поруч із трешем, халтурою та кон'юнктурою. Потрібна справжня підтримка справді талановитих музикантів, які змінюють та рухають уперед українську музику.

×