Поет Сергій Жадан, 45 років, написав лібрето до опери Алли Загайкевич "Вишиваний. Король України". Прем'єру планують на вересень цього року в Харкові
– Австрійський ерцгерцог Вільгельм фон Габсбурґ-Лотаринзький був полковником Легіону українських січових стрільців. Від бійців отримав ім'я Василь Вишиваний. Хочемо показати війну 1918–1920 років за незалежність України. Хоча опера не є історичною в класичному документальному сенсі цього слова. Це доволі метафорична й поетична річ, – розповідає Сергій Жадан.
– Дія починається 1948-го. У Києві, в Лук'янівській в'язниці, передчуваючи смерть, Василь Вишиваний згадує своє життя. Спогади – це ретроспектива, переоцінка. Через них глядач матиме можливість побачити панораму Європи з кінця ХІХ століття протягом кількох десятиліть.
Усі ті персонажі, які з'являються в опері, мали до Вишиваного різне ставлення. Наприклад, Павло Скоропадський ставився до нього з підозрою, оскільки вважав, що в австрійського ерцгерцога є претензії на український престол. Із Петром Болбочаном та Андреєм Шептицьким вони зустрічалися. Болбочан був із тих офіцерів, які пропонували Вишиваному очолити країну. Це породжує риторичне запитання: а що, якби він став-таки королем України?
Василь Вишиваний в опері – фігура трагічна, але без надмірного пафосу. Намагається відчути цю країну, людей. Порозумітися з часом, світом, обставинами та духом епохи. Він вийшов цікавий – суперечливий, у чомусь навіть екзотичний.
Опера – поетичний твір, дає можливість говорити метафорами. Багато подій із сюжету корелюються з нашим часом. Це ставлення суспільства до влади, керівників до країни, питання їхньої відповідальності, адекватності та професіоналізму. Українська історія ходить по колу і наступає на одні й ті ж граблі.
Нам варто заповнювати всі ніші культури. Зокрема й оперу, яка тільки починає становлення. Вона не має бути чимось закритим, недоступним. У світі цей жанр трансформується, розвивається.
Ситуація з академічними трупами в нас непроста. Драматичні мають вільні, незалежні форми. А у стаціонарних оперних не завжди є така можливість та бажання. Тому працювати з Харківським оперним театром для мене неймовірно цікаво. Керівництво лояльне, готове пробувати, експериментувати.
Через постать Вишиваного – яскраву, незвичну для нашого політикуму – розкриваємо тему вибору, відданості, відповідальності, власної ідентичності.
Створюючи лібрето, розумів, що цей текст співатимуть на сцені. Це наклало певний ритмічний і стилістичний відбиток. Писав кілька місяців. Перед тим читав першоджерела. Зокрема, монографію американського історика Тімоті Снайдера "Червоний князь. Таємні життя габсбурзького ерцгерцога". Два роки тому в США виступав перед його студентами. Розповів, що працюю над оперою про Вишиваного. Снайдер подарував останній примірник своєї книжки. Базується на фактах, історичних джерелах, але читається, як пригодницький роман.
Постать Вишиваного – це відображення, як кожен із нас приходить до того, що таке бути українцем. Когось виховують у таких реаліях. Хтось відшуковує, вибудовує національну ідентичність. Державність України звикли рахувати з 1991-го, забуваючи, що її обриси значно більші та глибші.
Багато з нас досі відкривають свою українськість як щось приватне, болюче, часто – травматичне. І кожне таке відкриття набагато дієвіше, бо лишає глибше коріння. Василь Вишиваний у цьому контексті є зразком людини, яка несподіваним і парадоксальним чином прийшла до українства. Для нього це було одкровенням, наверненням. Із великим серцем і гострим відчуттям справедливості ерцгерцог побачив народ, позбавлений своєї країни. Який має історію, культуру й мову, заслуговує на повагу. Його приклад – той випадок, коли відносини між умовною Європою та умовною Україною у ХХ столітті були рівноправні, взаємошанобливі.
Вишиваний зберіг вірність Україні – частково вигаданій, вимріяній, частково реальній.
Питання пошуку української ідентичності й зараз болюче. 2014-го чимало українців, які ніколи себе не ототожнювали з державотворенням та Україною, раптом згадали чи виявили, що вони громадяни країни, яка під загрозою. Взялися її рятувати. Це був важливий і перспективний момент, який ще дасть результати.
За шість років побачив чимало українців, для яких протидія Росії – це навіть не протистояння ідеологій. А насамперед боротьба за ідентичність. Українці воюють за право бути собою.
Ми – складне суспільство. Травмоване, поламане. Має минути час, щоб більшість суспільства визначилася, хто ми насправді. Треба гуртуватися довкола нашої цілісності й державності.
Хто розуміє Україну, здатний приймати і її історію, хоч якою дивною та суперечливою вона була б. І немає жодного сенсу загравати. Якщо приймаєш – далі є простір для суспільної, історичної дискусії про те, якою ми хочемо бачити батьківщину.
Вірив в унікальність України
– В українській і світовій історії завжди були особистості, які не боялися робити те, що на перший погляд видається неможливим, – розповідає режисер-постановник опери "Вишиваний. Король України" 44-річний Ростислав Держпільський.
– Мені цікаво досліджувати шлях людини обраної, героя, генія. Заглибитися в епоху, геополітику кінця XIX – початку XX століття. Але головне – зануритись у світ Василя Вишиваного, який закохався в чужу країну. Й котра стала йому рідною.
Радянські спецслужби викрали Вишиваного у Відні. Літаком доправили до Києва для допитів. Тут він загинув. В Україні за Україну. За версією історика Євгена Чернецького, руська князівна Анна Ярославна доводилася Василю Вишиваному, або ерцгерцогу Вільгельму фон ГабсбурґЛотаринзькому, ріднею. Був нащадком Рюриковичів. Моє тлумачення Василя Вишиваного – представити світові супергероя, українського, нехай і міфічного.
Йому пророкували трон. І наприкінці життя цей трон став його Голгофою. Вишиваний вірив в унікальність нашої землі. І маємо результати цієї великої любові. "Бо, коли все здається таким безнадійним, крізь товщу каміння, крізь шпарини бруківки б'ється в повітря свіжа трава. І ніхто не здатен спинити наш спів, ніхто не годен переконати нас у марності наших надій", – пише в лібрето Сергій Жадан.
Вірші пишуться без логічної причини
Наприкінці квітня в чернівецькому видавництві Meridian Czernowitz вийде поетична збірка Сергія Жадана "Список кораблів". До неї увійдуть 60 віршів, написаних протягом останніх півтора року.
– Найінтимніша та найболючіша книжка
про тих, хто пішов, але кого не можна забути, – каже автор. – Нагадує щоденник. Фіксував свої стани, настрої, теми. Все вихоплювалося з повітря. Вірші пишуться без логічної причини. Тому поезія нас і цікавить. Бо в ній зберігаються рештки ірраціональності світу.
Cергій Жадан розповідає про деякі вірші з нової збірки.
"Царство небесне".
Рік тому помер тато. На Різдво. Це стало точкою, довкола якої збірка й писалася. Приїхав на похорон на Луганщину. Ходячи між могил на цвинтарі, побачив, що в землі лежать майже всі батьки друзів, однокласників. Покоління, яке нас виховало, прикривало, було дорослим світом.
Їх уже немає. Це вражає.
"Я тебе обожнюю, Боже"
Писав вірш так, щоб не до кінця було зрозуміло, чи це звернення до Бога, чи йдеться про стосунки чоловіка й жінки. Цей прийом я часто використовую. Працює на стикові та контрасті.
"І ось розібрано час на частини"
Восени торік писав про спроби деяких представників нової влади загравати з окупантами. Хотілося нагадати, що за шість років війни підросло ціле покоління. Для тих, хто намагається підтримувати військових, усе спресувалося в одну мить.
А для тих, хто свідомо чи несвідомо намагається дистанціюватися від війни, це ціла вічність.
"Що із нею не так, із жінкою, про яку розповідають".
Вірш народився із "Парикмахера" Михайля Семенка:
Сьогодні вдень мені було так нудно,
Ніби докупи зійшлись Олесь,
Вороний і Чупринка.
Почувалося дощово і по-осінньому облудно -
В душі цілий день
парикмахер на гітарі бринькав.
Це один із його найвідоміших текстів. Ніби свідоме заниження теми й романсово-кічове звернення до всіх перукарів. Мені хотілося на цій романсовості побудувати щось серйозніше.
"Теплий дух нічних обійсть"
Вірш про місто. Спроба поєднати урбаністичність із ліричністю. Про те, як довколишній ландшафт стає частиною нашого настрою, переживань. Коли оптика міста формує сприймання речей.
"Чи ви готові?"
Писав із розрахунком, що цей вірш буде на початку. Це ніби заклик до читача, включатися в дійство. Іноді читав його на вечорах. Й аудиторія не вловлювала, що це вже початок. Відповідала "Так-так, готові!"
3 
1
Коментарі