– От усе в нас роблять у останню ніч. Виставка вже два місяці триває, шо раньше не можна було піти? – буркоче хлопець, щойно ставши у хвіст 70-метрової черги до "Мистецького арсеналу".
30 липня, у останню ніч "Арсенале" квиток коштує вчетверо дешевше – 20 грн.
20.18
Посеред двору хитає пелюстками інсталяція корейця Чой Джонг Хва "Золотий лотос". За два місяці на сонці лотос став сріблястий. Поруч бармен кидає лід у біле сухе вино. Жінки з келихами прямують до диванів перед сценою.
– Та "украЇнський" правильно, – не витримує хлопець з фотоапаратом у останньому ряді.
Представник міністра культури в сукні в горошок і темних окулярах на лобі читає вітання "Арсенале" від шефа. Вдруге каже "укрАїнський". Міністр культури Михайло Кулиняк на закриття першої Київської бієнале не прийшов – саме триває з'їзд Партії регіонів.
– 1120 метрів треба пройти глядачеві, щоб роздивитися всі виставлені роботи на "Арсенале", – ведучі церемонії підбивають підсумки.
Лише половину цієї відстані подолав плавець Денис Силантьєв. Найбільше вподобав фото Бориса Михайлова зруйнованих заводів.
– Вдруге тут, – каже Денис. – Заходив серед місяця, пройшов напевно з півкілометра. Якби була вода, проплив би й подивився все.
22.03
Неподалік входу відвідувачам безкоштовно роздають бляшанки з енергетичним напоєм.
– Це вони підстрахувалися, щоб глядачі не попадали з ніг, – каже жінка в черзі.
– На виставку без енергетика – як на побачення зі страшною бабою без горілки, – сміється її подруга.
23.43
– Ай Вейвей сьогодні найпотужніший художник у світі. Завдяки своїй енергії, силі ідей, – минає роботу співвітчизника китаянка Хінь Шюджень.
49-річна художниця живе в Пекіні, говорить ламаною англійською. Над червоною доріжкою Алеї слави з портретами диктаторів у зірках – її робота "Зброя". До стелі підвішені з десяток списів, наче летять у ціль.
– Зброя схожа на традиційну китайську. На її вістрях – ножі. Але також нагадує телевізійні вишки – це медіа-зброя. Всередині вона з пластику, посуду й повсякденних речей, загорнутих у звичайні светри. Основна ідея – як медіа змінює думки.
– Ця робота молодої китайської художниці Хінь Шюджень називається "Зброя", – підходить британський куратор Девід Еліотт зі зграєю відвідувачів. Веде ексклюзивну екскурсію. Про медіа – ні слова. – Світ чоловіків, світ сили. Але всередині зброї – кухонне начиння, обтягнуте одягом. Це жіноче. Жорстока зброя, але водночас красива – підкреслює протистояння жіночого і чоловічого світів.
00.24
Філолог Ніна Володимирівна сидить на "золотій" лаві у кафе. Зала обвішана намистом, наче гірляндами. Жінка у бузковій сукні, на пальці виблискує рожевий камінь.
– Это не просто лавки, это часть экспозиции. Люди любят сидеть на "золоте". Это местечко – островок счастья. Брала индивидуального экскурсовода. Не запомнила, чья работа, очень сложная фамилия. Английская художница, там были женские аксессуары в клетках – платья, сумочки. Думаю, ну и ладно. Оказывается, это изображена судьба женщины. Когда мне это сказали, заинтересовалась. Из чего состоит женщина? Женщина – закрытое пространство из мелочей. Как вся наша жизнь – из мелочей. Из этих клеток тяжело выбраться, как из замкнутого круга.
Наверное, художники дают весь этот мусор, чтобы люди замыслились. Это же мусор, по идее. Ну что это – стропила какие-то, да? Современный художник, наверное, хочет нас толкать, чтобы мы что-то делали с этим миром. Но меня больше трогает красота.
00.31
Залами бігає чоловік з головою цапа з пап'є-маше. Вбраний у вишиванку, взутий у вузькі червоні шкіряні туфлі. Має довгі вигнуті тонкі роги, край вух – пасма вовни. Біля найабстрактніших творів зупиняється, чухає бороду. Так само поводиться біля не творів мистецтва – вентиляції, температурних датчиків, відвідувачів. Цапа грає молодий український художник Євген Самборський. Автор ідеї – поляк Павел Альтхамер. Це перфоманс із циклу "Подорожі Козлика Матолека". Від 1933-го Матолек – найвідоміший персонаж польських коміксів. Подорожує світом у пошуках містичного міста Пацанова – єдиного у світі, де підковують кіз. У реальному польському Пацанові є бронзовий пам'ятник цапові.
– Де цей козел? Він має в мене сьогодні ночувати, – говорить перекладачка проекту. – На бієнале досить нудно, я сподівалася більшого. Наприклад, що цап вийде на сцену під час нагороджень чи щось таке. Веселіше було, коли ми ходили містом. На зупинці поблизу лаври монах закривав обличчя, коли козлик до нього підійшов. Обіцяв викликати міліцію. На Хрещатику хлопець із пивом сказав другові: "Подумав, варто кинути пити – бачу козла". В ПінчукАртЦентр його взагалі не пустили. Біля УНІАНу цапа оточили лікарі, які там чергували. Почали з ним фотографуватися, при тому міряючи йому тиск. Під Українським домом він підписався на захист мови. Я очікувала активніших дій від козла.
00.48
59-річний киянин Валерій Михайлович працює юристом і вважає ніч найзручнішим часом для відвідування галерей.
– Деякі роботи банальні. Відеоінсталяції про кінематограф 1930-х – ми пройшли це давно. Також яма, заповнена непотребом, – друзками білої порцеляни. Чого сучасні художники люблять творити з непотребу? Де споживання, там сміття.
У Мадриді був нещодавно тиждень, з музею "Прадо" не виходив. Щовечора ходив. Там якраз з 18.00 до 20.00 безкоштовний вхід. Люблю імпресіоністів, найбільше – Деґа. В арт-центрі Пінчука регулярно буваю, там живу недалеко. Приємно, що тепер ще один майданчик у Києві на рівні. Синові 28. Цікавиться мистецтвом, але не знає нічого. Якби я не сказав, що сьогодні остання ніч, не підняв і не привіз – пропустив би.
01.14
Надворі четверо міліціонерів оточили бороданя циганської зовнішності. На ньому багряна сорочка з краваткою, темні піджак і штани – усе таке, ніби він у цьому одязі й спить. Чоловіка звати Павел. Каже, що за національністю болгарин, народився в Молдові, а живе на Полтавщині.
– Ану дай паспорт! – тисне правоохоронець.
Павел дістає пакетик із папірцями, витягає звідти паспорт. Палітурка на рубці протерлася до паперу. Написи на сторінці про прописку розпливчасті, наче розмокли у воді. Міліціонери підсвічують ліхтариком, щоб розібрати літери.
– У меня был бизнес, несколько бизнесов, но меня очень жестко кинули, – Павел дивиться на них з-під лоба. – Крыши над головой не оставили. Приехал в Генпрокуратуру. Не понятно, что будет, – но меня там уже знают.
Павел ховає паспорт до пакетика і дістає фотокартку. На ній він на тлі банера Одеського кінофестивалю.
– Вот, хотел в Молдову попасть, но не пустили. Зато на кинофестиваль заглянул, у Жванецкого взял автограф. А вот Натальи Заболотной автограф, – витягає програмку бієнале. – Сегодняшний. Хотел еще у министра культуры взять, но он не пришел.
Павел колекціонує автографи. На запитання, яка робота найбільше сподобалась на "Арсенале", відповідає: "общая обстановка". На побажання удачі, каже:
– Может, и будет удача когда-то. А пока – видите, и лавра здесь, и крестов сколько – а толку?
38000000 гривень склав бюджет "Арсенале". Половину коштів надала держава, решту – спонсори
2 
1
Коментарі