Письменник-гуморист Євген Дудар, 74 роки, вважає, що окремого одеського гумору не існує — є лише одеський блатний колорит.
Чим характерний суто український гумор?
— Українському гумору притаманні дотепність, делікатність. Він не ображає людську гідність, а демонструє та підкреслює окремі вади. Наші жарти не є жорстокими. Звісно, бувають окремі на кшталт "горбатого могила виправить", та це поодинокі випадки. Загалом український гумор завжди був для народу таким собі рятівним колом від суспільних негараздів.
Чи відрізняється гумор у різних регіонах України?
— Відмінності лише в мовному колориті. Коли я працював у журналі "Перець", мені подарували збірку закарпатського гумору. Тоді, за радянських часів, видавалося багато таких книжок із інтерпретацією гумору різних регіонів та навіть різних народів. Узбецький, казахський, китайський. У них багато спільного. Гумористичні афоризми можуть бути по-різному складені, можуть переставлятися слова, проте зміст у різних народів практично однаковий. Усе дотепне береться з життя. А розділяти гумор по регіонах, як дехто любить — безглуздо. Суть у нього одна й та ж, різняться лише певні "хохмацькі" інтонації, манера виконання жартів. Скажімо, не існує окремого одеського гумору — є лише одеський блатний колорит.
Чому сьогодні на українських телеканалах лише російськомовний гумор?
— Про це треба спитати у власників телеканалів і тих "гумористичних кулінарів", які випікають передачі. Є український гумор. Є письменники, актори, що його продукують і несуть до людей. Та у "телеманів" немає бажання їх показувати. Чи у багатьох газетах ви читаєте сьогодні щось більше, ніж кілька заяложених анекдотів? Замість того, щоб друкувати мій гумор чи гумор колег, газети запитують: "Є гумор чи немає?". Це щось на зразок балету по радіо. Розповідь чуєш, а дійства не видно.
Очевидно, що українського гумору не дуже хочуть ті, хто має в своїх руках телебачення та газети. Вони не дбають про українську душу. Виховують глядача на принципі, де що урвати, купити чи продати. Духовно каструють українську націю. Замість справжнього гумору спонсорується російсько-хохлацький суржик: гібрид із "Камеді клаб", різних "кварталів", дотепних та веселих хлопчиків та кривлянчиків із пошлятиною. Хіба може український гумор пропагувати російську імперську мову? А в "Камеді клаб" це роблять. Виганяють із українця українську душу. Може, такий гумор потрібен — але тільки не українцям та Україні. І це державна проблема.
Усе тримається не так на талантах, як на "розкрутках"
Де ж є справжній український гумор?
— Узяти хоча б таке. Щороку 1 квітня в палаці "Україна" проходить фестиваль гумору та сатири "Вишневі усмішки". Говорю про це з болем, бо ось уже 17 років як його художній керівник побиваюся за існування та життя фестивалю. Щоразу запрошуємо радіо, телебачення, журналістів із друкованих видань. Звозимо таланти з усієї України. Та чи часто читаєте в газетах репортажі чи замальовки про ці дійства? Цього гумору не видно і не чути — нині усе тримається не так на талантах, як на "розкрутках".
Кажуть, український гумор — переважно сільський, у ньому використовуються одні й ті ж самі образи — кум та кума, горілка, москалі...
— Це кажуть ті, які "кума та куми" мізками не сягнули. Не можна гумор ділити на сільський та міський. Він залежить не від місцевості, а від того, є він чи його немає. Письменник пише чи актор відтворює щось смішне, гостре, талановите, або ж щось грубе, низькопробне.
З приводу ж "кума та куми" — ще треба додати "сало": ці гумористичні засоби експлуатують не лише профани в гуморі, а й чужорідні нашому слову провокатори.
Чи можна говорити про існування в Україні політичного гумору?
— Якщо є в житті явище, з ним обов"язково пов"язані гумор та сатира. У нашій політиці сюжетів безліч і безліч антиподів. Анекдотичні постаті та ситуації з"являються на кожному кроці. Наприклад, коли пропутінська партія "Єдина Росія" перемогла на виборах до Держдуми Росії, депутат від Партії регіонів ледь на колінах не співав осанну "братам-росіянам". От тобі й анекдот, коли "наша" Партія регіонів на очах стає своєрідним "регіоном" пропутінської партії "Єдина Росія".
Сумно інше — що такі анекдотичні постаті присутні в нашому парламенті, в нашій політиці.
Обізнаний із вашою творчістю читач знає, що ваш "хутір Мозамбік" живе активним гумористичним життям. Але один із "жителів" хутора свого часу назвав Верховну Раду "верховним свинарником". Чи не жорстоко це?
— Але ж свиня — дуже інтелектуальна істота. Має близький до людини інтелект. Якби свині жили стільки, скільки люди, вони б уже давно полетіли в космос. Тому обиватель хутора мав рацію. Колись ще на зорі незалежності країни я балотувався до парламенту. Тоді майже всі чиновники ставили мені провокаційні запитання. Мовляв, що ж ви, гуморист, там робитимете? А сьогодні там "гумористів" значно більше, ніж політиків. Не страшно, коли гуморист стає державним діячем та робить державну справу. Страшно, коли державний діяч стає гумористом і глузує над державою та народом.
Що потрібно для розвитку українського гумору?
— Для розвитку — нічого. Потрібна пропаганда. Якщо наш гумор пропагувати належним чином, його вистачить і для нас, і для інших народів. Треба показувати справжній український гумор на провідних телеканалах. Створити нормальну гумористичну передачу з українською ідеєю, залучити до цього гарних продюсерів та режисерів. Тоді й наша трудова гумористична курка знесе золоте яєчко, і не одне.
8 
35413
Коментарі