Сьогодні Україна, а точніше антикризова коаліція, відзначає другу річницю схвалення змін до Конституції. "Помаранчева" опозиція мала б влаштувати з цього приводу жалобні заходи. Хоча їй вчергове нагадують, що 8 грудня 2004 року "помаранчеві" в пакеті отримали правові рішення, завдяки яким уникли фальсифікації результатів третього туру президентських виборів. Начебто завдяки цьому закону під номером 2222 чесно обрали президента Ющенка.
Водночас протягом двох років не припиняється дискусія щодо змісту і форми оновленої Конституції. Із теоретичної площини вона вже перейшла в практичну: йдеться про офіційні наміри опозиції оскаржити закон 2222 у Конституційному суді. Намір не жартівливий, оскільки затверджений з"їздом партії "Наша Україна".
Про його вагомість свідчить і реакція антикризовиків. Навряд чи вони так істерично реагували б на позов, який би не мав судової перспективи. Та, власне, і сама тяганина з відновленням роботи КС свого часу однозначно свідчила про ґрунтовність звинувачень щодо законності ухвалення конституційної реформи.
Найцікавіше те, що на бік конституційних "ревізіоністів" стали зовсім несподівані персони. Зокрема співавтор "свята" 8 грудня, колишній голова Верховної Ради Володимир Литвин. Він вже встиг не раз заявити про те, що ухвалені на піку політичної кризи зміни до Конституції були не лише недосконалими, а просто сфальсифікованими. Зокрема тому, що переписувалися в останній момент "на коліні", без обов"язкового додаткового звернення по експертизу КС.
Одне слово, замість сфальсифікованих виборів президента Україні підсунули сфальсифіковану Конституцію. За нею й живемо.
Не менш несподіваним є й раптове бажання першого й другого президентів України продовжувати вдосконалення конституційної реформи. Це при тому, що пан Кучма був прямим співавтором та підписантом нині чинної Конституції, а пан Кравчук — одним з її адептів у попередньому парламенті. Усі — відверті вороги "авторитаризму" в особі президента Ющенка, проти якого весь цей проект і здійснювався.
Сподіваються, що зрадник-Мороз зрадить ще й антикризову коаліцію
Раптове "прозріння" Кучми, Кравчука та Литвина можна було б пояснити просто. Писали й схвалювали вони реформу під себе, під свої політичні сили або принаймні під гарантії своїх інтересів. Отож тоді фальсифікації Основного Закону не бачили, а вади вважали перевагами.
Але вища справедливість постановила інакше: ці "батьки" реформи програли парламентські вибори й випустили з рук важелі "парламентсько-президентської" системи правління. Натомість ці важелі дісталися тим, кого "мудрі" батьки нації використовували як знаряддя — колишньому кандидатові на посаду президента Вікторові Януковичу, колишньому опозиційному лідерові Олександрові Морозу та просто послідовному комуністові Петрові Симоненку.
Розлютишся тут.
Утім і самі "помаранчеві" "прозріли" щодо якості реформи не одразу, а коли втратили останню можливість і надію через свої парламентські сили скористатися новою системою влади. Лише тоді вони згадали, що проголосувати за реформу 8 грудня 2004 року їх примусив шантаж силовим розвитком подій. Особливо показова поведінка Блоку Юлії Тимошенко, що тримав підписане звернення народних депутатів до Конституційного суду доти, доки пані Тимошенко не втратила надії на прем"єрство.
Отже, якби не розвал помаранчевої коаліції та не "фінт" Мороза — конституційний фальсифікат і досі вважався б "європейською моделлю правління".
Ну й, нарешті, особливе обурення чинною системою влади виникає в переможених через стиль і методи використання її переможцями. Методи — повне чи вибіркове ігнорування приписів і процедур, не кажучи вже про домовленості. Стиль — відверте визнання узурпації певних президентських повноважень під гаслом наведення "порядку".
Хоча насправді дорікати переможцям саме цими природними їхніми проявами зовсім недоречно. Оскільки саме перебуваючи в опозиції вони чесно готувалися до реваншу.
Тож якщо хтось із "помаранчевих" — зокрема тих, хто планував коаліцію з Партією регіонів, або широку коаліцію — сподівався на певну зміну моделі поведінки своїх візаві, то це їхня проблема.
Але від цього не змінюється той факт, що антикризова коаліція та уряд Януковича дискредитують навіть ті залишки іміджу "парламентсько-президентської", "європейської" конституційної моделі, які ще в неї залишилися. Як мінімум не європейська вона тому, що не передбачає механізмів стримання узурпації повноважень. Не має процедур, які б автоматично блокували зловживання й війну гілок влади. А за таких обставин вже дійсно не важливо — президентська чи парламентська паперова модель стає "демократичним" трампліном для диктатора, й чи є той диктатор одноосібним чи колективним.
Якщо ж уважно придивитися до мотивів і послідовності дій всіх суб"єктів теперішнього політикуму, то вони пішли недалеко від Партії регіонів. Скажімо, "помаранчеві" досі гальмують із поданням оскарження реформи до КС. Чому? А знову сподіваються, що зрадник-Мороз зрадить ще й антикризову коаліцію та дозволить переформатувати уряд. Зі свого боку "регіонали" чи то застерігають, чи вже знов шантажують: хочете повернути кучмівські повноваження президента Януковичу, який обов"язково виграє наступні вибори?
І ті, й ті дбають зовсім не про відновлення чистоти Основного Закону.
Вони всі зводять Конституцію до одноразового знаряддя досягнення влади. Не даючи собі звіту, що влада за фальшивої Конституції — сама фальшива. А отже, за короткий час перетвориться на свою протилежність — безвладдя, бездержавність, чужинський диктат тощо. Це й маємо.
Як маємо й зростання кількості свят "зі сльозами на очах" та жалобою за втраченими надіями.
6 
1
Коментарі