Діючий президент Казахстану 70-річний Нурсултан Назарбаєв перемагає на виборах глави держави. За нього віддали голоси 95,5% виборців. Троє інших кандидатів набрали разом менше 2%. Головні опозиційні партії відмовилися брати участь у виборах, заявляючи, що їх знову фальсифікують.
— Відразу після розпаду Радянського Союзу у Казахстані сформували авторитарний режим на чолі з Назарбаєвим, — зазначає науковий директор Школи політичної аналітики "Києво-Могилянської академії" Олексій Гарань, 51 рік. — І 20 років він позбавляється супротивників, у тому числі серед владної еліти. Тільки хтось піднімає голову, з нього роблять або корупціонера, або ворога.
У міжетнічних стосунках Назарбаєв намагається маневрувати, адже росіяни за чисельність не поступаються казахам. При цьому жорстко відстоює інтереси місцевої еліти. Сфера використання казахської мови поступово поширюється. При владі стоять місцеві кадри. За рахунок грошей від нафти Назарбаєву вдається не допустити невдоволення низів.
Як Захід ставиться до Назарбаєва?
— Тут простежується політика подвійних стандартів. Міжнародні рейтинги фіксують недемократичність режиму. А проте Казахстан рік головував в Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Це явна поступка з боку Європи і США, щоб зберегти стосунки з режимом, який володіє потужними природними ресурсами. Для західних політиків важливо, щоб у Середній Азії була стабільність без ісламського фундаменталізму. Тому й готові підтримувати авторитарні режими. А щодо Білорусі та її президента Олександра Лукашенка мусять займати жорстку позицію, бо вона межує з Польщею і Литвою.
Чим іще різняться режими Назарбаєва і Лукашенка?
— У країн різна політична історія і культура. Колишні радянські республіки Середньої Азії виявилися неготовими до демократії. За винятком, може, Киргизії. Тут іще не сформовані нації. Найбільша проблема Лукашенка в тому, що Білорусь — це все-таки Європа. Повністю ізолювати суспільство не вдається. Білоруси їздять у країни Балтії, бачать, що відбувається у світі.
У Казахстані грошима від нафти користуються правлячі клани, а більшість населення живе бідно. Чи можливі там вуличні протести або революція?
— Авторитарні режими можуть тривалий час здаватися стабільними. Прикладом були Лівія, Єгипет, Туніс, Сирія. Але рано чи пізно ситуація вибухає. Багато чого залежить від поведінки правлячої еліти. У Тайвані чи Південній Кореї, наприклад, влада усвідомила необхідність модернізації економіки і демократизації суспільного життя. Замість корумпованих режимів поступово відбулася лібералізація, перехід до багатопартійної системи. А в арабських країнах стався вибух через те, що не було ніяких змін. Це застереження для всіх диктаторів.
Прибутки від видобутку нафти забирає столиця
Президента Нурсултана Назарбаєва у Казахстані називають "папа". За його правління країна залучила понад $16 млрд інвестицій. Середній річний дохід казаха — близько $9 тис. Це у 12 разів більше, ніж у часи СРСР. Проте прибутки від видобутку нафти забирає столиця, більшість населення продовжує бідувати. Незалежні засоби масової інформації практично не існують, опозиційні політичні партії не мають шансу потрапити до парламенту, сили безпеки контролюють дисидентів.
Коментарі