Варварський обстріл Маріуполя 24 січня з трьома десятками жертв вплинув навіть на аморфну й нерішучу українську владу. Вже 26-го Верховна Рада своєю постановою оголосила Росію агресором. Також у першому читанні ухвалила закон, за яким так звані ДНР і ЛНР будуть визнані терористичними організаціями. Питання тепер у тому, чи не залишиться це лише одноразовим випусканням пари.
Будучи 24 січня в Саудівській Аравії, президент Петро Порошенко відважно розміщав у соціальних мережах гасло: "Світ, прокинься! Росія вторглася в Україну!" Наступного ж по маріупольській трагедії дня він уже говорив не про вторгнення, а лише про підтримку Кремлем терористів. А ще за день відновив свої звичні розмови про потребу переговорів і дотримання мінських домовленостей.
Якщо Україна проголошує Росію агресором, то повинна в усьому діяти, виходячи саме з цього. Не можна дозволяти собі "крок вперед — два кроки назад".
Значна частина ухваленої Верховною Радою постанови є закликом до міжнародного співтовариства так само визнати Росію агресором, а її найманців — терористами. Справді, документ можна було б ефективно використати для посилення тиску на Кремль. Однак це залежатиме від подальших дій президента, уряду й парламенту України. Самої лише ухваленої Радою постанови замало. Проголошене має бути втілене в конкретні практичні кроки.
Якщо Росія є тепер офіційно визнаним агресором, то президент Порошенко повинен припинити двосторонні переговори з Путіним. Бо вони лише створюють видимість мирного діалогу і є оманою. Регулярні телефонні дзвінки й листи з Москви не зупиняють кремлівського фюрера. Жодних результатів така неприродна дипломатія не дає. Хіба що забезпечує безперешкодну роботу російських заводів самого Порошенка.
В умовах офіційного визнання російської агресії зовсім абсурдним стає існування дипломатичних відносин між Україною та Росією загалом. Адже ж немає їх між Вірменією та Азербайджаном, Росією та Грузією.
Продовження дипломатичних відносин так само вигідне винятково Кремлю. Воно як алібі для вбивці, як найкращий доказ нібито непричетності Росії до війни на Донбасі. За потреби вести діалог чи вирішувати питання можна в рамках консульських відносин чи у форматі міжнародних організацій. При цьому розірвання дипломатичних відносин не означає і заморожування торгівлі.
Україна повинна також припинити участь у так званому мінському форматі. Тим більше, що сама збирається визнати ДНР-ЛНР терористичними організаціями. Можливо, мінські протокол та меморандум потрібні були на короткий час у вересні 2014 року, але вони себе вже давно вичерпали. Мінські домовленості зараз — це коли ми даємо ворогові привілей бити першому, безперешкодно провозити в Україну так звані гуманітарні конвої та поступово розширювати окупаційну зону на Донбасі. Це смерті наших військовослужбовців і цивільних.
Є ще купа сфер, де Україна повинна на практиці застосувати офіційне визнання Росії агресором. Слід нарешті запровадити законодавчу заборону на показ по українському телебаченню російського продукту. Зокрема, серіалів та фільмів, де фігурують військові, міліціонери й інші силовики країни-агресора. Бо дико було бачити на екранах у День жалоби за загиблими в Маріуполі російські триколори і портрети Путіна в тому чи іншому фільмі, що крутили на наших телеканалах. Це — наруга, і держава повинна її припинити.
Так, українська армія нездатна зараз відвоювати окуповані території. Але це не означає, що треба й далі проводити безкінечні та безрезультатні розмови й переговори з окупантом. Потрібне зміцнення оборони й одночасна чітка та жорстка зовнішня і внутрішня політика щодо окупанта. Щоб Росію однозначно сприймали агресором не лише українці, а у всьому світі.
3 
1
Коментарі