Україна жила за московським часом 60 років — до липня 1990-го. Узимку він випереджав природний поясний час на годину, а влітку — на 2. Коли більшовицький декрет Ради народних комісарів скасували, це здалося першим символічним кроком до виходу з-під тотального впливу Москви і здобуття незалежності. Рух транспорту, міжміський телефонний і телеграфний зв"язок в Україні регулювали за київським часом.
Для патріотів саме словосполучення "київський час" давало надію: незабаром, на годину швидше, запанує "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля".
— Я висипатися почав! — захоплено казав мені один комсомольський функціонер тоді.
Від московського часу поступово відмовилися країни Балтії, Білорусь, Молдова, Азербайджан. Імперія тріщала по швах, часу їй залишилося небагато.
Шви, проте, розійшлися не всі. Вже два тижні на Першому Національному телеканалі перед інформаційною передачею "Підсумки дня" електронний годинник рахує секунди перед 22-ю годиною. Хоч новини йдуть традиційно о 21.00 — за київським часом.
Ну що, не буде України? Продадуть усе!
Мабуть, це новий символ. Влада президента Віктора Януковича так запопадливо заповзялася здавати Москві національні інтереси і пріоритети, що й годин не вистачає. І ось уже російські керманичі прибувають до України з барським виглядом. Тільки що за незручність: щоразу по приїзді до Києва, Харкова чи Севастополя треба переводити годинник. Непорядок! Що це за київський час? Ну, самарський, катеринбурзький, красноярський — це зрозуміло. Але київський?
Під час травневого візиту російського президента до Києва мене біля під"їзду перестрів двірник:
— Ну що, не буде України? Продадуть усе! Мать, тепер шахідки підриватимуть і в нас потяги в метро.
Я зрадів. Раніше його цікавило тільки, хто кидає недопалки з балконів. Тепер він перейнявся політикою і не хоче жити за московським часом.
А от влада за ним живе.
2 
1
Коментарі
1