У тіні нинішніх конфліктів між президентською гілкою влади й Кабміном точиться реальна боротьба за майбутнє політичної системи України. Політики й управлінці утворили два конкуруючі між собою табори.
Одні є прибічниками поглиблення політичної реформи й чіткішого визначення повноважень гілок влади. Інші прагнуть повернення до попередньої моделі політичної системи через блокування подальшого розвитку цієї реформи. Причому обидва табори єдині в тому, що за нинішньої редакції Конституції й далі відбуватимуться постійні конфлікти.
І це справді так. Чинний Основний закон зберігає елементи двовладдя. І якщо нічого не міняти, то після нинішніх конфліктів — як із візуванням у Кабміні президентських указів, наприклад — обов"язково матимемо наступні.
Існує два центри двовладдя
Один із них уже вимальовується. Парламентська коаліція і Кабмін зараз спираються на аналогічні коаліції в органах місцевого самоврядування — а державні адміністрації на місцях формує президент, зберігаючи при цьому симпатії до близьких йому партій і блоків. Тому постає загроза не лише конфлікту повноважень, а й політичного.
Існує два центри двовладдя. Перший зумовлений нелогічним розподілом повноважень між Кабінетом Міністрів як вищим органом виконавчої влади і президентом як главою держави і гарантом конституції. Віктор Ющенко зберігає кілька суто адміністративних бюрократичних функцій, зокрема призначення голів держадміністрацій. Це продукуватиме нові протиріччя, пов"язані і з персональними призначеннями, і з фактичним підпорядкуванням виконавчих структур на місцях не Кабміну, а президентові. Шлях подолання цієї ситуації лише один — внесення поправок до Конституції й ухвалення пакета законопроектів, зокрема законів про президента і про Кабінет Міністрів.
Проблема другого центру влади криється в повноваженнях органів місцевого самоврядування і місцевих держадміністрацій. Сьогодні останні — не лише представники центральної влади й контролери-розпорядники бюджетних програм і управлінських рішень центру — вони ще формують місцевий бюджет і фактично ним розпоряджаються. Відповідно, місцеві ради реально отримують від місцевих громад повноваження, але економічну політику громади контролювати й здійснювати не можуть. Аби зняти цю проблему, треба ухвалити закони, які дозволять місцевим органам самоврядування формувати виконавчі структури. Водночас внести зміни до закону про держадміністрації, що позбавлять їх невластивих функцій керівництва економікою громад.
Косметичними заходами або суто політичними компромісами тут не обійтися. Потрібне поглиблення конституційної реформи. Нинішня війна повноважень мимоволі вказує, куди рухатися далі, як ліквідувати два центри двовладдя і як зняти передумови для майбутніх конфліктів.
З іншого боку, якщо виникне загроза блокування подальшого розвитку політичної реформи, а тим більше поновлення редакції Конституції 1996 року — розпочнеться відкрита політична війна. А це стане причиною системної кризи влади, вийдемо з якої з численними жертвами.
2 
1
Коментарі