Після отримання незалежності й помаранчевої революції українська держава потребує ще одного якісного стрибка: радикальної модернізації влади, всього суспільства і країни загалом. Через нездатність нинішньої політичної еліти — причому як переможців 2004 року, так і переможених — здійснити це виникла потреба у третій революції.
Станом на початок 2009-го українська політика по суті виродилась. Основна нинішня мотивація ключових політичних гравців — бажання мати особисті антикризові рейтинги у боротьбі за владу і повноваження. Інтереси суспільства принесено в жертву. В боротьбі постійно використовують інститути влади. Ними махають, як томагавками, для перемоги в особистих протистояннях. Країна поступово котиться до хаосу. Криза, яка почала розгортатися з кінця минулого року, тільки оголила всю вбогість еліти. В країні наростає відчуття безнадії, суцільної апатії, втрати перспективи. Однак найголовніше — це втрата довіри громадян до влади й одне до одного.
Майдан завоював свободу. Але вожді, які прийшли до влади, зрозуміли її не як відповідальність, а як уседозволеність. Мовляв, тепер можна робити все. І вони справді почали так чинити.
1994 року Леонід Кучма трохи підлатав посткомуністичну форму влади. Він її у своєму директорському розумінні зміцнив. Ця підлатана влада дісталася у спадок вождям помаранчевої революції, і вони її за чотири роки доруйнували. В багатьох важливих сферах життєдіяльності центральна влада фактично відсутня.
Проте найголовніша проблема — політики самі для себе пишуть правила і міняють їх, як шкарпетки. Парламенту нічого не вартує змінити закон на користь певних лобістських інтересів. Те саме стосується Конституції.
Якісний стрибок може забезпечити лише перезаснування держави. Почати треба з громадянських дій, опертих на самоорганізацію. Зараз в країні наростає економічна криза, соціальна агресія, бо влада не може захистити людей. Держава опинилася перед загрозою соціальних бунтів, які можуть перерости у погроми. Бунти лише погіршать ситуацію, призведуть до анархії, а зрештою — до диктатури. Тільки в українських реаліях диктатури не буде, а станеться розпад держави.
Така небезпека вимагає адекватної відповіді.
Головне питання зараз не в тому, хто стане наступним президентом. В іншому: або країна котиться до хаосу, дезінтеграції та розпаду, або в ній реалізовується принцип народного суверенітету через створення народної держави.
Треба вчинити таку громадянську дію, яка дає можливість перезаснувати державу, замінити прогнилі інститути влади та встановити нові правила. Все це вимагає кроків, яких ми ніколи не робили.
Починати треба знизу — формувати мережу спільної дії, створювати структури самоорганізації. Це те, що проголосила і чого не зробила "Народна самооборона". Така локальна самоорганізація по суті означає формування опорних точок, які захищатимуть життєві інтереси людей.
Принципова відмінність того, що я пропоную, від того, що є зараз, полягає ось у чому. Через ініціативу людей мають виникати такі структури, які беруться за втілення і захист людських інтересів у тій точці, де влада не працює.
У нас криза партій, бо всі вони вождистські, безідейні, безпрограмні
Якщо такі виникатимуть, то наше завдання — створити поміж них горизонтальну комунікацію. Після того формуємо мережі спільної дії. З"являються здатні працювати активісти. Щоб цей процес не перетворився на анархію, має сформуватися рух, який обов"язково матиме сильний юридично-правовий напрямок. Аби будь-яка дія громадян стосовно влади мала під собою правову основу. Але вся ця затія матиме сенс тільки тоді, коли міститиме стрижневу правильну ідею. Якщо буде чітка відповідь на запитання: за що ми боремося?
Отже, ключова теза: суспільство мусить організуватися знизу. Треба створювати локальні мережі самодопомоги. Це рятує — так каже українська історія, та й мій досвід теж.
У нас криза партій, бо всі вони вождистські, безідейні, безпрограмні. Тому інтуїтивно багато політиків зараз засновують різні громадські рухи. Але рух тільки тоді є таким, коли має ідею, яку поділяють люди. Крім того, його ще треба вміти створити, в тому числі й організаційно.
Мій заклик — до людей: створюйте в селі комітет із аграрної реформи, відновлюйте "Просвіту", організовуйте структури самозахисту у місті.
Ми говоримо, що потрібна нова еліта. А звідки вона може взятися?
А вона з"явиться в таких-от локальних мережах громадянських ініціатив. Там і виростуть нові вожді, які покажуть людям, що здатні на суспільно корисну роботу в будь-якій сфері. Ця нова генерація пробиватиметься нагору. Але написані чинними політиками правила не дозволять їй це зробити.
І тут ми впираємося в головне питання.
Якщо народ не забере у політиків право створювати правила й не напише їх сам — нічого не буде. Отож громадяни мають написати Конституцію через боротьбу за скликання й обрання Конституційної Асамблеї. До неї не має потрапити жоден чинний політик. Бо вони завжди борються за владу. Проблема нинішньої Конституції в тому, що її написала зацікавлена сторона.
Верховна Рада нині узурпувала право писати Конституцію. Але її ніхто не уповноважував на це. Народ є носієм державної влади, й тільки він має право писати Основний закон. Якщо люди не візьмуть у свої руки справу створення правил для політиків, ми нової еліти до влади не приведемо.
До Конституційної Асамблеї мають обиратися за мажоритарним принципом ті, хто не дотичний до політики. Не судді й не чинні міністри — а фахівці. Вони, своєю чергою, пишуть незаангажовані правила і дають гарантії, що 10 років не йтимуть у владу. Після того Асамблея розпускається, а потім на основі нових правил обирають нову еліту, що виросла у локальних мережах. Вона змінює прогнилі інститути влади та здійснює комплексну модернізацію всієї країни.
Оце й буде третьою революцією в Україні.
3 
1
Коментарі
10