За час незалежності українська мова суттєво не посилила позицій у суспільстві, вважає прозаїк Володимир Даниленко, 51 рік. Колишня партноменклатура зробила все, щоб законсервувати радянські цінності в державі, а знання української стало необов'язковим.
— Українська не домінує у жодній сфері: освіті, інформаційній політиці, рекламі, культурі, — каже Даниленко. — У державах Балтії нова влада дала чітко зрозуміти громадянам: без знання мови корінного народу жити неможливо. Некорінні жителі побурчали-побурчали, але мови вивчили.
Де за останній рік українську ще більше потіснили?
— Це очевидно. Раніше на залізничному вокзалі міжнародні рейси оголошували українською та мовою країни, до якої рушав потяг. Зараз з ініціативи віце-прем'єра Бориса Колеснікова оголошують також російською. Почалося скорочення українських шкіл у Східній Україні та збільшення російських у Центральній. В Одесі цього року майбутніх українських філологів змушували складати вступні іспити з російської. Раніше в Києві рекламу концертів писали винятково українською. Недавно бачив білборд "Шоу японских барабанщиков" — наче ці барабанщики приїхали з Тамбова.
Що найбільше загрожує українській?
— З неї намагаються зробити мову-інваліда, що не може існувати без мови-милиць — російської. Вона виконує функцію культурного обслуговування українців. Російську з ранку до ночі чути в радіоефірі, нею перекладені ком'ютерні програми, інструкції. Скажімо, опанувати мікрохвильову піч українець може, лише знаючи російську.
Половина жителів міст Центральної України говорять суржиком. Це результат українізації?
— Справді, таких людей стало більше. Але Україна залишається культурною провінцією Росії. Люди мають колоніальну психологію. Наприклад, на засіданні викладачів університету виступає бабця, яка ще викладає, бо в неї мала пенсія, й несподівано запинається. Не може підібрати українського слова, вибачається й переходить на російську. За нею з полегшенням перескакують на російську інші.
Це брак характеру, освіти?
— Значна частина людей соромиться розмовляти українською. Спрацьовує багаторічний комплекс мови-вигнанця. Приміром, колись румунський поліціант міг вилити на базарі молоко в селянки тільки за те, що вона розмовляє українською. Цей страх передавався століттями. Проблемою є й м'яка вдача українців. Моя знайома була свідком, коли в Празі гід запитала тургрупу з Центральної України, якою мовою говорити. Серед них був один чоловік із Росії, й екскурсію вели російською. При цьому росіянин увесь час спав.
Чи потерпає українська від експансії інших мов?
— Особливо відчутна експансія англійської. Нам би вчинити так, як у Франції 1975-го. Там прийняли закон Ба-Лоріоля, за яким уся усна та письмова реклама, інструкції та офіційні документи мають звучати і бути написаними винятково французькою. Вживання іноземних слів, що мають французькі відповідники, заборонили.
Як відбувається повернення в українську мову "репресованих" слів, наприклад "летовище", "слухавка", "гелікоптер", "потяг", "відсоток" тощо?
— Багатьох це дратує, викликає скептичну посмішку. Це нормально. З усього нового чи забутого насміхаються. Івритом почали розмовляти в побуті тільки після 1948 року, коли створили державу Ізраїль. Створили Академію івриту, яка вигадує нові слова. Через деякий час до цих слів звикають.
Куди треба вкладати гроші для розвитку мови?
— Значними резервами мови є її діалекти. Їхні носії вимирають, мова уніфікується, тож треба поспішати видати серію діалектних словників. Нема українських словників Кубані, Дону, Берестейщини і Східної Слобожанщини. Немає словника західної української діаспори, яка напрацювала значний масив цікавих слів. Усі словники треба розмістити в інтернеті.
Але найперше — слід затвердити новий закон про українську мову. Заборонити її утиски чиновниками всіх рівнів, змусити всіх держслужбовців складати усний та письмовий екзамени на знання української, внести карну відповідальність за публічні образи на її адресу.
1 
1
Коментарі
10