Прокремлівська партія "Единая Россия" висунула прем'єр-міністра Володимира Путіна кандидатом у президенти. Партійний список на виборах Держдуми очолить чинний президент Дмитро Медведєв. Після виборів він стане прем'єром.
— Путіну боятися нічого. Левова частка росіян проголосують за нього цілком щиро, — переконаний директор московського Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень В'ячеслав Ігрунов, 62 роки. — Звичайно, комусь із опозиціонерів влада перешкоджатиме — через страх зробити щось несподіване. Але навіть якщо допустять до виборів Бориса Нємцова, Гаррі Каспарова чи Едуарда Лимонова, разом вони наберуть не більше 5 відсотків.
Що дозволяє Путіну утримувати такий високий рейтинг упродовж років?
— По-перше, національна любов до можновладців. Друге, Путін — талановита людина. Він не володіє політичними ідеями, які забезпечили би прорив країни, але вміє подобатися людям, викликати довіру. Розумно береться до справ — не поспішає відразу охопити все, готовий чекати, тримати гру. Третя причина — зумів вписатися в економічну групу, яка має величезні ресурси й підтримує його лідерство.
Путін є найпомітнішою зіркою на політичному небосхилі не тому, що він великий. Нема інших яскравих особистостей. Усі пропонують якісь косметичні зміни: прибудувати до фасаду сходи, пілястр. Запропонувати спорудити нову величну будівлю Росії ніхто не може. Людині ж з опозиції вирватися на політичну арену майже неможливо, бо її не показують у світлі прожекторів, як Путіна. Така візантійська традиція. На жаль, теперішня Росія — це погано відновлена радянська держава.
Росія ходить по колу чи розвивається?
— Розвивається. Але у розвитку є дві форми — еволюція та регрес. Боюся, ми маємо справу з останнім. Така політика може змінитися після серйозного потрясіння у країні. Але потрясіння, як правило, призводить до руйнування. Будь-яка революція відкидає суспільство на деякий час назад. Тому Росію очікують серйозні втрати. Дай Боже, щоб вони були мінімальні.
Яку вагу має Путін у світі?
— Росія входить до п'ятірки найавторитетніших держав. При цьому Путін є фактично господарем країни, бо приймає головні державні рішення. Тому його можна назвати одним із десятка тих, хто впливає на долю світу.
Якою буде його політика щодо України — поглинання чи компроміси?
— Нічого не зміниться. Теза про поглинання — це міфологія. Україна для Путіна є сусідом, який має платити за рахунками та вступати до вигідних Росії союзів. Скажімо, Митного. Це створює максимально зручні умови для російських економічних інтересів.
Яка поведінка Києва щодо Кремля найпрагматичніша?
— Бажання стати частиною Європи в України є, але це малоймовірно за життя теперішньої української політичної еліти. Тому правильніше шукати шляхів економічного зближення з Росією. Так, як це зробили Білорусь і Казахстан. Щоб не поодинці вирішувати проблеми, а спільно.
За Януковича наші відносини стали конструктивніші, хоча протистояння зберігається. Український президент має уявлення про національні інтереси, хай і обмежені. Та що поробиш — усі наші політики обмежені. У Росії є чудовий імперський досвід. Вона могла б діяти так, як чинять Німеччина і Франція в Європі. Але наша еліта не відповідає цьому досвіду.
Москва жорстко зберігатиме курс на силовий торг з Києвом. Янукович не хоче йти на поступки, але йому доведеться рахуватися з реаліями.
Російська політична еліта змирилася з тим, що Україна незалежна?
— Ті, хто ухвалює рішення, змирилися. Але з певним застереженням: Україна повинна брати участь у наших економічних альянсах.
Німеччина, Італія, Франція, Іспанія чи Туреччина 50 років тому були незалежні. Сполучені Штати не жадали поглинання їх, але свою політику будували так, щоб економічне й політичне життя цих країн було зручним для США. Робили їх союзниками, втягували в альянси чи великі проекти. Тобто будь-яка сильна держава створює поле, в якому підпорядковує собі інтереси інших країн. Не може Україна випасти з російського поля — доведеться коритися. А зможе — тоді розведемо руками.
2 
1
Коментарі
4