Економіст 44-річний Борис Кушнірук, розповідає про економічну модель, яку вибудували в Україні за останні 20 років.
— У часи перебудови в Радянському Союзі ввімкнули друкарський верстат. Він працював і в незалежній Україні під гаслами захисту виробників і трудящих. Але гроші знецінилися. Це дозволило партфункціонерам і директорам підприємств прибрати власність до своїх рук. За рахунок металургії, хімії, залишків машинобудування, маніпуляцій із газом новий клас власників сформував свій капітал. Потенціал української економіки тих часів дозволяв швидко відродити національне товаровиробництво. Але відсутність реформ унеможливило це. Тому сформувалася сировинна експортоорієнтована економіка.
Чим ця модель відрізняється від російської чи білоруської?
— Російська модель схожа на нашу. Але там основні капітали зосереджені у державному секторі. Олігархи залежні від влади. Будь-хто може повторити долю Михайла Ходорковського. Економіка ще більш сировинна — 64 відсотки працює на експорт. Переважно це нафта, газ, вугілля, метал, хімія і деревина.
У Білорусі президент визначає, хто і на якій посаді працюватиме. Це державний капіталізм. Тому підприємства зациклені на собі, ринки збуту обмежені. Нема новітніх технологій. Аби залучити їх, треба провести приватизацію.
Країни Балтії збудували іншу модель?
— Із самого початку у них не було популізму. Коли країни Балтії проголосили незалежність, Росія відразу підняла їм ціну на газ до рівня європейської. Це змусило впроваджувати заходи енергозбереження, щоб вижити. У Прибалтиці значно більше малих підприємств. Хоч у них нема такої продуктивності праці і технологій, як у Голландії, але економіка відкрита. У прибалтів є корупція, нема наукомісткого потенціалу, важко конкурувати продукцією на зовнішніх ринках, проте існує механізм саморегуляції, проблеми вирішують ринковими і демократичними механізмами.
Який зараз потенціал в української економіки?
— Приватизація майже завершилася. Не привласнять хіба що ядерні об'єкти, залізницю, газотранспортну систему.
Потенціал української економіки зосереджений у металургії, бо в нас величезні поклади залізної руди. Перспективна вугільна галузь, адже ціни на газ зростатимуть. Якщо шахти приватизують, збільшиться видобуток, на вугілля виникне внутрішній попит.
Значний потенціал має агросектор. Великі підприємства ефективніші, продуктивність праці там вища. На птахофабриці можна вирощувати мільйони курей. А на свинофермі — до 50 тисяч голів. Інакше страждатиме екосистема. Але є сфери, де нема потреби у великих обсягах виробництва. Вирощувати екологічно чисту продукцію можуть лише невеликі фермерські господарства.
Залишається потенціал у галузях машинобудування. Внутрішній ринок автомобілів, автобусів, електротранспорту, локомотивів, вагонів у нас співмірний з італійським чи французьким.
Як реалізувати цей потенціал?
— Реформи мають спростити і зменшити зобов'язання держави. Скажімо, сферу житлово-комунального господарства слід максимально демонополізувати. Тоді у людей з'явиться можливість вибирати виконавців послуг, постачальників енергоносіїв. А теперішня реформа полягає у тому, щоб великі керуючі компанії обслуговували цілі райони і нав'язували людям свої ціни.
Будинки залишаться витратними за споживанням тепла, води тощо. Потрібна реформа енергозбереження. Там роботи на сотні мільярдів гривень. Реформу можна провести, якщо залучити інвесторів із приватного сектору, мешканців будинків.
У сільському господарстві третина врожаю гине дорогою з поля у крамницю. Потрібна ефективніша збиральна техніка, сучасні сховища. Ми збираємо 37 центнерів пшениці з гектара і пишаємося цим. У Британії 45 центнерів уважають найгіршим результатом. Хоча в нас земля краща.
Державі потрібно стимулювати виробництво техніки. Наприклад, лише перші особи можуть їздити в автомобілях представницького класу. Інші чиновники — в авто, які збирають в Україні. В усіх державних установах мають бути вітчизняні телевізори, холодильники, кондиціонери.
3 
1
Коментарі