Перший заступник голови Українського товариства охорони пам"яток історії та культури Микола Пархоменко, 63 роки, вважає, що сама держава є найбільшою проблемою для культурної спадщини нації.
Скільки пам"яток історії та культури втрачено за роки незалежності?
— Офіційної статистики щодо цього немає. Але, за нашими оцінками, щорічно втрачається близько 1000 таких пам"яток. За роки незалежності кількість їх зменшилася зі 150 до 130 тисяч. Щоправда, сюди входить частина творів монументального мистецтва радянської доби, які прибрали з політичних міркувань.
У радянські часи втрачали п"ятдесят пам"яток на рік. Тоді це було саморуйнування чи знесення окремих культових споруд. Якщо церкву не використовували під склад, музей абощо, то їх за ніч зносили. Але такої кількості втрат, як зараз, не було навіть у 30-ті роки. Хоча тоді для знищення церкви досить було розпорядження райкому.
Які причини цього?
— Частенько пам"ятки стають жертвою інвесторів. Скажімо, якась фірма чи приватна особа викуповує двоповерховий будиночок — пам"ятку архітектури. Відселяє жителів, а потім незаконно його зносить. І на цьому місці зводить двадцятиповерхівку. Це дуже вигідний, прибутковий бізнес. У центрі Києва квадратний метр житла коштує 3-4 тисячі доларів.
Чи можна цьому запобігти?
— Це дуже важко. Проти громадської думки й закону воюють великі гроші. Нині ми ведемо судові процеси з органами влади та інвесторами по трьох пам"ятках у Києві: по фактах знесення Сінного ринку, вилучення з Державного реєстру пам"яток архітектури будинку по Червоноармійській, 37 і намірів добудови будинку архітектора Каракіса по вулиці Січневого повстання.
А чому держава дивиться на такі речі крізь пальці?
— Сама держава і представляє найбільшу проблему. Маємо корупцію, зрощення бізнесу і влади. Якщо сьогодні будуються народні депутати, міністри, віце-прем"єри, то як може куратор галузі не допустити порушень і зловживань, пов"язаних із будівництвом у центрі Києва? Ось на Інститутській, 18 виросла 20-поверхова будівля попри те, що цього року президент видав указ про наведення порядку в забудові історичного центру столиці. А збудували, по суті, у президента у дворі. І кажуть, що цей указ уже скасовано.
Що думаєте про спорудження скандального будинку по вулиці Грушевського, 9а?
— На цьому місці ще десять років тому збиралися спорудити готель"Хілтон". Тоді за нашою ініціативою будівництво зупинили. А тепер я думаю, що краще б ми туди не лізли — хай би був "Хілтон". Принаймні, це солідна міжнародна компанія, яка рахується з місцевими умовами. Вона цивілізованіше підійшла б до освоєння цієї території.
А зведений зараз будинок — це пробний камінь, прецедент. Хотіли подивитися, чи може інвестор зробити з містом усе, що йому заманеться. І якщо вже врилися у віковічні схили Дніпра, які ніхто не наважувався потривожити, то що буде далі?
Проти громадської думки і закону воюють великі гроші
До речі, цей будинок споруджений на палях, а навколишні мають звичайні стрічкові фундаменти. Тому він загрожує усій навколишній забудові. Якщо схил поповзе, то будинок на палях устоїть, а інші опиняться в Дніпрі.
Отож є реальна небезпека, що дніпровські схили й набережна можуть бути забудовані. Кілька архітектурних майстерень уже працюють над проектами. Іде наступ на цю територію від Поштової площі й фунікулера.
І це вже ніяк не можна зупинити?
— Можна — через органи місцевої влади. Але Київрада — це зібрання лобістів, зацікавлених у тому, щоб усе забудувати. Узяти хоча б останнє незаконне рішення про роздачу ділянок під забудову на Жуковому острові та в охоронній зоні навколо Музею архітектури й побуту в Пирогові.
Які проблеми є найболючішими в загальноукраїнському масштабі?
— Найбільше страждають археологічні пам"ятки. Вони стають жертвами так званої чорної археології. По суті, у нас легалізоване приватне колекціонування, хоча в законі воно не прописане. Із законопроекту "Про збереження археологічної спадщини", який ми пробивали, стараннями колекціонерів були вилучені статті щодо приватного колекціонування. А колекціонери — це ж люди, які при владі. І саме через їхні інтереси розкопують і нищать кургани, вали, городища. Усе викопане йде в приватні руки без описів і звітів, цивілізованого наукового дослідження.
Ще одне небезпечне явище — знищення пам"яток дерев"яного зодчества, народної архітектури. Зокрема, церков. У нас є унікальні дерев"яні споруди ХІV—ХІХ століть, які являють собою величезну історичну й культурну цінність. Ми навіть мали намір ввести їх до реєстру ЮНЕСКО.
Чому ж нищаться дерев"яні пам"ятки?
— Переважна більшість їх передана в користування релігійним громадам, а експлуатувати такі церкви дуже важко. Є багато застережень щодо опалення, електропроводки. І реставрувати їх дорожче, ніж цегляні споруди. Релігійна громада має укласти охоронну угоду й дотримуватися певних правил: не перемальовувати давній живопис, не переробляти іконостас тощо. А всім хочеться розмалювати все новими фарбами. Самі священнослужителі часто не розуміють художньої й історичної цінності церкви чи якоїсь речі в ній.
А оскільки вони споруджені на особливих, намолених місцях, то почали заважати деяким громадам чи церковним діячам. А просто розібрати церкву не можна. Релігійні речі, що виходять з ужитку, мають спалювати або закопувати. Через те споруди "раптом" починають горіти. За роки незалежності згоріло близько ста дерев"яних церков, визнаних пам"ятками. Жодного разу не знайшли винних. Усе зводилося до несправної електропроводки.
Скільки виділяє щороку держава на охорону пам"яток історії та культури?
— Не більш як 100 мільйонів гривень на ремонт і реставрацію. Потреба ж обчислюється мільярдами.
Як іде реставрація Софії Київської?
— Порівняно з іншими пам"ятками, вона фінансується краще. Але тільки через те, що перетворилася в неофіційну президентську резиденцію, де часто відбуваються заходи державного рівня. Та все одно це не ті гроші, які потрібно. Під храмом проходять міські мережі — водогони, газопроводи. Це потенційна загроза. Їх треба пустити в обхід головної національної пам"ятки. Але вже кілька років про це лише говорять.
3 
1
Коментарі