Четвер, 07 серпня 2008 17:56

"Солженіцин уявив себе пророком, але таким не був"

  Володимир Голобородько: ”Архіпелаг ГУЛАГ” — це єдиний твір, де Солженіцин віддає належне українським націоналістам”
Володимир Голобородько: ”Архіпелаг ГУЛАГ” — це єдиний твір, де Солженіцин віддає належне українським націоналістам”

3 серпня на 90-му році життя помер Олександр Солженіцин — російський письменник, публіцист, історик.

Він народився 11 грудня 1918 року в місті Кисловодськ. У лютому 1945-го капітана Солженіцина заарештували "за антирадянську агітацію" і засудили на 8 років виправно-трудових таборів. 1962-го журнал "Новый мир" надрукував повість "Один день Івана Денисовича", яка зробила її автора всесвітньо відомим. Через п"ять років Солженіцина виключили зі Спілки письменників, а 1970-го він став лауреатом Нобелівської премії за роман "Архіпелаг ГУЛАГ". Ще через чотири роки його примусово вигнали з СРСР. Жив у Швейцарії, а потім у США. 1994 року повернувся в Росію.

Інші відомі твори Солженіцина — "Червоне колесо", "У колі першому", "Як нам облаштувати Росію".

6 серпня письменника поховали на кладовищі Донського монастиря в Москві.

Про творчість і грамадську позицію Олександра Солженіцина розмовляємо з поетом і колишнім дисидентом, членом Товариства політв"язнів України Володимиром Голобородьком, 68 років.

Як оцінюєте літературну творчість Солженіцина?

— Пригадую, з яким захопленням читав його першу повість "Один день Івана Денисовича". Вона написана в традиціях класичної європейської літератури.

Головним твором Солженіцина називають роман "Архіпелаг ГУЛАГ". Але він має більше історичне значення, ніж літературне. Окрім кількох епізодів, скажімо, втечі зеків із в"язниці, це більше публіцистична, ніж художня річ. Тему сталінських репресій значно краще розкрив українець Іван Багряний. Його роман "Сад Гетсиманський" — абсолютно довершена річ, з якої не можна викреслити жодного абзацу. Більшість же творів Солженіцина досить посередні. Але його творчість мала великий громадський резонанс, а ім"я письменника протягом десятиліть було символом боротьби з радянським режимом.

Єдиний твір, у якому він зміг піднятися до вершин світової літератури, — раннє оповідання "Матрёнин двор".

У романі "Архіпелаг ГУЛАГ" автор співчутливо ставиться до українців і каже про те, що вони мають право на відділення від Росії. Але в останні роки свого життя Солженіцин відстоював ідею єдиної держави росіян, українців і білорусів. Чому так?

— Солженіцин за своїми переконаннями завжди був ленінцем. Його заарештували саме за зберігання і розповсюдження останніх робіт Леніна, зокрема "Листа до з"їзду" і "До питання щодо автономізації". Якби не поскандалив із начальником в"язниці, то весь свій строк просидів би в Підмосков"ї. Але опинившись у ГУЛАГу, перебував у комфортних умовах, бо став агентом КДБ (Комітет державної безпеки. — "ГПУ").

Солженіцин за своїми переконаннями завжди був ленінцем

"Архіпелаг ГУЛАГ" — це єдиний твір, де він віддає належне українським націоналістам. Бо мав великий досвід спілкування з ними й відчув, як їм наболіло за століття російського гноблення. Але Солженіцин завжди залишався великодержавним шовіністом. Розвал СРСР показав, що він не демократ і всі його співчуття українцям — це лише художній прийом письменника, а не внутрішні переконання людини.

У тому ж "Архіпелагу..." письменник наводить статистику жертв українського Голодомору — 6 мільйонів померлих. Чому ж він так категорично не сприймав прагнення України домогтися визнання цього лиха геноцидом?

— Думаю, що в останні роки авторитет Солженіцина для Заходу використовував Кремль. А оскільки для московського керівництва українське трактування Голодомору неприйнятне, то письменник і озвучував це.

Як творчість Олександра Солженіцина вплинула на українську літературу?

— Публікація повісті "Один день Івана Денисовича" 1962 року сколихнула наше літературне болото. Бо слово московського письменника тоді багато важило. Про Голодомор писав Василь Козаченко, згадував Олесь Гончар. Тим уплив практично й вичерпався. Після видворення письменника з СРСР на його ім"я і твори було накладено табу.

Чому Солженіцин 1998 року не прийняв ордена Святого Андрія Первозваного з рук Бориса Єльцина, але торік отримав Державну премію від Володимира Путіна?

— Отут він, як то кажуть, і попався! Бо Єльцин, незважаючи ні на що, був демократом. Солженіцин вважав його "руйнівником країни". Путін же почав відновлювати імперську ідею та сприймався письменником як "збирач споконвічних російських земель".

Протягом десятиліть солженіцинське "жить не по лжи" було моральним дороговказом для багатьох. Виходить, він сам був не таким?

— Солженіцин закликав до чесності, мужньо та самовіддано боровся із радянським режимом, але водночас "здавав" товаришів по ув"язненню. Тонко розкривав, як репресіями вбивали душу народу, й не зміг піднятися до розуміння українського відродження. Це трагедія письменника, який уявив себе пророком, хоч таким не був.

Зараз ви читаєте новину «"Солженіцин уявив себе пророком, але таким не був"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

17

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода