Директор Інституту соціально-економічного розвитку, екс-перший заступник міністра промислової політики в уряді Юрія Єханурова Віктор Баранчук, 39 років, констатує, що в Україні зменшується кількість бідних. Але не бачить у цьому заслуги жодного з урядів.
Чи можна сьогодні Україну назвати лідером за темпами боротьби з бідністю серед країн з перехідною економікою, як це зазначено в нещодавньому звіті Світового банку?
— Поняття бідності взагалі досить умовне. Хоча певне зниження її рівня таки відбулося. Парадокс у тому, що в тіньовому секторі економіки та фінансів прибутки населення різко зростають. Відтак іде перерозподіл коштів у бік інших верств. Це й зумовлює загальне зниження бідності в країні.
Якими шляхами сьогодні держава бореться з бідністю?
— У принципі, ніяк не бореться. Для цього повинна існувати єдина державна ідеологія та політика в сфері розподілу державних фінансів. Сьогодні в Україні така єдність відсутня.
Наприклад, президент справедливо ініціює соціальні ініціативи, ратує за соціальний бюджет тощо. А Верховна Рада з подачі уряду приймає так званий бюджет розвитку, де закладаються механізми "розпорошення" державних коштів. Сьогодні в нас немає прозорих механізмів впливу на підвищення зарплат (крім чиновників), соціальних виплат, пенсій. Якщо підвищення зарплат таки відбувається, то аж ніяк не через збалансованість бюджету. Говорячи мовою боксу, це є результатом серії коротких політичних ударів у бік уряду.
Чи є тенденція зниження рівня бідності в країні заслугою уряду Януковича?
— Це не заслуга урядів. Це щоденна копітка праця населення — як роботодавців, так і найманих працівників. Що ж стосується нинішнього уряду, то треба з тріском вигнати тих урядовців, які завалили реалізацію соціальних програм.
У нас існує дуже великий розрив між багатими та бідними. Чому?
— Тому що маємо серйозну проблему в диспропорції оплати праці. Для наших роботодавців треба терміново виробити прозорий механізм оцінки робочого часу та його оплати. На підприємствах державної форми власності оплату праці слід пов"язувати з прибутковістю підприємств. Якщо власник українського металургійного комбінату продає продукцію за світовими цінами, то працівник має отримувати зарплату за світовими стандартами.
Треба також створювати умови для нормальної оплати праці в аграрному секторі, виробити єдині критерії оплати селянських паїв. Проблема розриву між багатими та бідними — це ще й проблема диспропорції права власності. Будь-яка власність — запорука від злиденності. Ми поки не досягли цього розуміння у суспільстві.
Чи не стане подальше збільшення соціальних виплат важким для національної економіки?
— Якби ми вивели з тіні роботу багатьох сфер економіки, то сьогодні в нашого населення були б такі ж соціальні стандарти, які є в інших країнах Східної Європи. Зростає металургія, в основному за рахунок збільшення світових цін на метал. А от вітчизняний ринок споживання майже не розвивається, хоча його ємкість просто фантастична. Так, у галузі легкої промисловості обсяг споживання вже зараз на рівні майже 1 мільярда доларів на рік. З іншого боку, тут високий рівень контрабанди.
Що ж стосується зростання продуктивності праці, то виробництво треба технічно модернізувати. Адже близько 70 відсотків обладнання в нашій промисловості зношено, не кажучи вже про аграрний сектор. Державі слід переглянути податкову, інноваційну політику.
Чи зростає приплив іноземного капіталу в Україну?
— Це зростання відбувається постійно. Зараз це 32 відсотки щорічно — незалежно від складу уряду. Та інвесторам дошкуляє непрозора схема приватизації державного майна. Якщо й надалі в нашій державі Валентина Семенюк (голова Фонду держмайна, один з лідерів Соціалістичної партії. — "ГПУ") буде успішним лобістом окремих бізнес-груп, то сподівання на подальше зростання іноземного капіталу будуть марними.
2 
1
Коментарі