— За останні тижні Володимир Путін остаточно вийшов за межі дозволеного, — каже російський політолог Дмитро Орєшкін, 63 роки. — Терпець Заходу нарешті урвався. Від заяв там переходять до дій. Катастрофа малайзійського боїнга, допінгові скандали, війна проти України, військові злочини в Сирії, погрози війною в Європі, втручання у виборчу кампанію в США — все це занадто. Терези схиляються у бік українсько-західного оборонного союзу.
Економічні санкції даються взнаки — стан справ у Росії погіршується з кожним місяцем. При цьому істотних успіхів політика Кремля не має ні на Донбасі, ні в Сирії, ні в подоланні впливу санкцій.
Росія не збирається виконувати Мінські угоди?
— У чистому вигляді Мінськ не збирається виконувати ніхто. Цей документ вичерпав себе і не відповідає інтересам ані Росії, ані України.
Метою Мінських домовленостей у 2014–2015 роках було припинення масштабних бойових дій. Це спрацювало. Сторони зупинилися, сформували стабільну лінію фронту й перейшли до позиційного протистояння.
Тепер стратегія Москви й Києва полягає в тому, щоб максимально послабити супротивника політично й економічно. Кремль тисне на Захід та Україну, домагається амністії, виборів і спеціального статусу для окупованих територій із російськими силами на них. А Київ уникає такого "миру". Зрештою окупований Донбас законсервують на невизначено довгий час. Він приречений залишитися "сірою зоною", невизнаною територією — як Придністров'я чи Абхазія.
Що показала зустріч лідерів Німеччини, Франції, Росії й України в Берліні?
— Тактика Путіна полягає у блокуванні будь-якого прогресу. Він не зацікавлений у мирному врегулюванні ситуації на Донбасі.
Після "кримських диверсантів" заявляв, що не має наміру більше брати участь у Нормандських переговорах. Париж і Берлін йому відповіли: "Добре, сиди вдома. Ми працюватимемо з Україною без тебе". Путін погодився приїхати — але щоб перешкоджати просуванню діалогу не на свою користь. Тому Нормандський процес із Путіним автоматично стає безперспективний і не принесе істотних новин.
Парламентська асамблея Ради Європи назвала Росію агресором на Донбасі й визнала неможливість проведення виборів на окупованій території.
— Навіть така кульгава, інертна й корумпована структура як ПАРЄ змушена нарешті назвати речі своїми іменами. Росія веде війну проти України. Європа це офіційно задокументувала. Це впливає на настрій політичних еліт і громадську думку там. Тепер союзникам України значно простіше відстоювати необхідність посилити санкції щодо Росії й інтенсивніше допомагати українцям. А кремлівським агентам буде складніше агітувати за спокусливий для європейців сепаратний мир із Москвою.
Чому Путін пішов на ескалацію в Сирії?
— Йому потрібна була "маленька переможна війна" — щоб продемонструвати свою силу та вплив і змусити всіх рахуватися зі своєю позицією. Також треба було врятувати від поразки Башара Асада, президента Сирії. Планували за пару місяців тріумфально повернутися з перемогою. Але минув рік, а результату немає. Зараз ця війна перестала бути популярною в Росії. Багато хто вже називає її другим Афганістаном. Але Путін не може просто так вийти з неї. Цим він покаже свою слабкість. Замкнене коло змушує його рятувати Асада, а значить — нарощувати градус насилля в Сирії.
Необхідно захопити стратегічно важливе місто Алеппо. Без масштабних бомбардувань, жертв серед мирного населення зробити це — неможливо. А такі військові злочини Захід не потерпить.
Чи запровадять нові санкції?
— Що далі путінський режим заходить у намірі взяти Алеппо за будь-яку ціну, то більша вірогідність, що відповіддю Заходу будуть нищівні санкції.
Російська Федерація перекинула у свій найзахідніший регіон, Калінінградську область, ракетний комплекс "Іскандер". До тренувань із цивільної оборони залучили 40 мільйонів громадян. Кремль готується до великої війни?
— Російському керівництву сьогодні вкрай потрібна віртуальна війна. У суспільстві штучно підживлюється мілітаристська істерія. У Петербурзі влада гарантує "на випадок війни" норму в 300 грамів хліба. У Москві — демонстративно готує бомбосховища для 12–15 мільйонів людей. Засоби масової інформації нав'язують відчуття війни, що ось-ось настане. Це тримає суспільство в напрузі й виправдовує всі негаразди в економіці.
Про реальну ж війну із Заходом не може бути й мови. По-перше, Росія має значно менші ресурси. По-друге, вся її верхівка тримає там свої статки. По-третє, російське суспільство не таке дурне, як думають у Кремлі. Люди дивляться на все це і запитують: 300 грамів хліба — це все, що може запропонувати наш всемогутній Путін?
Що для України є протиотрутою від зазіхань Кремля у майбутньому?
— Демократичний розвиток, сильна економіка й поширення європейського світосприйняття.
Путінський режим має за опору пострадянську систему цінностей — поклоніння владі, силі, залежність від держави, несамостійність, безініціативність громадянина.
Треба сформувати суспільство із сильною відповідальністю за свою долю. Щоб люди контролювали владу й висували вимоги до неї, а не падали на коліна і не чекали подачок.
Це допоможе створити економіку приватних підприємців. А середній клас значно складніше звабити безкоштовним сиром у мишоловці. Він займається власним добробутом і відстоює демократичні цінності.
Наскільки відчутні в Росії наслідки економічних санкцій?
— У великих містах зберігається досить високий рівень життя. Але в регіонах ситуація значно гірша. Ефект санкцій додається до системної кризи. Багато підприємств закриваються, люди масово втрачають роботу. А обласні центри не мають фінансів допомогти, адже Москва виписує все менші дотації.
Державній пропаганді поки що вдається нейтралізувати можливе невдоволення. Значно більшою загрозою є регіональні еліти. Вони дедалі частіше проявляють невдоволення тим, що гроші йдуть на війну й виплату данини Чечні. А допомога проблемним регіонам постійно зменшується.
Досліджував Аральське море
Дмитро Орєшкін народився у Москві 1953 року. Вивчився на географа в тамтешньому державному університеті. 1979-го захистив кандидатську дисертацію.
Досліджував, як пересихає Аральське море в Туркменістані.
Після розпаду СРСР захопився політичною та соціальною географією.
— Почалася перебудова й відкрився несподіваний попит на людей, здатних на карті відрізнити Бурятію від Удмуртії. Радянському Союзу було не до таких дрібниць. А тут раптом з'ясувалося, що в різних місцях люди незадоволені владою абсолютно по-різному, — згадує.
У 1990-ті розробляв електронні карти — результатів виборів, зростання злочинності, екологічних криз, вживання горілки — по регіонах.
2007-го балотувався до Держдуми від партії "Союз правых сил". Депутатом не став.
Брав участь у мітингах на Болотній площі в Москві 2012 року. Люди протестували проти фальсифікації президентських виборів.
4 
1
Коментарі